ЗМІСТ
Вступ 3
кримінально-правова характеристика. 6
А. Незаконне позбавлення волі. Поняття,
склад і види цього злочину. 10
Б. Захоплення заложників. Поняття,
склад і види цього злочину. 16
В. Незаконне поміщення в психіатричну
лікарню. Поняття, склад злочину. 22
Г. Викрадення чужої дитини. 23
Висновки. 27
Використана література. 29
ВСТУП
Подальший розвиток демократизації суспільства, зміцнення правової основи держави і суспільного життя, передбачає всеохоплюючу охорону політичних, майнових, та інших особистих прав і свобод людини. Така охорона повинна здійснюватися на основі законності та правопорядку.
Конституція України закріплює основні права, свободи і обов’язки громадян, встановлює ефективну систему гарантій їх здійснення. Норми Основного Закону, забезпечують недоторканість особи, її житла, таємницю особистого життя, її листування, телефонних розмов і т. п. В ст. 3Конституції України сказано, що людина , її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Будь-яке порушення прав і свобод громадян України є недопустиме, в разі порушення прав і свобод людини, громадянин має право звертатися до суду для захисту своїх прав.
Кожний громадянин повинен дотримуватися закону, виконувати свої обов’язки як перед суспільством так і перед державою, поважати права і законні інтереси інших людей. Найбільш тяжкі порушення закону є злочинами - суспільно небезпечними діяннями, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України.
Серед злочинів особливе місце займають посягання, направлені проти особистості, тобто життя, здоров’я, свободи і гідності людини. Кримінально-правова охорона цих невід’ємних прав людини від злочинних посягань регулюється в спеціальній главі Особливої частини КК України - в главі III “Злочини проти життя, здоров’я, свободи і гідності особи”.
В даній роботі, проаналізовано тільки один вид злочинів спрямованих проти особи, це злочини проти волі особи, об’єктом яких є особиста свобода людини. А також аналіз, їх основних видів: незаконне позбавлення волі, захоплення заложників та незаконне поміщення в психіатричну лікарню. Основною метою роботи є дослідження всіх питань повязаних із злочинами проти волі особи, їх види та кримінально-правова характеристика.
1. Злочини проти волі особи. Їх види, кримінально-правова характеристика.
Свобода особи, її права і законні інтереси забезпечуються системою суспільних відносин, які склалися в Україні.
У статті 55 Конституції України вказується, що громадяни України мають право на судовий захист від посягань на честь, гідність, життя і здоров’я, на особисту свободу. Глава III Кримінального кодексу України присвячена захистові життя, здоров’я, волі і гідності особи від злочинних посягань. Крім даної глави в КК є ряд норм спрямованих на охорону цих благ. При посяганні на ці блага шкода завдається особі.
Особою є тільки людина як розумна істота, наділена здатністю передавати або сприймати думки і здійснювати історично сформовану сукупність інших психофізичних процесів. Однак під особою, як об’єктом кримінально-правової охорони слід розуміти не тільки людини, наділену перерахованими властивостями, але і взагалі, живу людину як вищу ступінь живих організмів на Землі. Так кримінальний закон України оберігає життя, здоров’я та інші права людини, яка в силу малолітства або недоумства незбатна виконувати соціальні функції.
Залежно від безпосереднього об’єкта посягання злочини глави поділяються на такі групи:
а) злочини проти життя (ст. 93 - 100 КК);
б) злочини проти здоров’я ( ст. 101 - 107, ч. 2 і 3 ст. 108, 1081, ч. 2 ст. 1082, ст. 1083 КК);
в) злочини які ставлять під загрозу життя і здоров’я (ст. 109 - 116 КК);
г) статеві злочини (ст. 118 - 122 КК);
д) злочини що посягають на особисту свободу (ст. 123 - 124 КК);
е) злочини проти гідності особи (ст. 125-126 КК)[1].
Всі ці діяння, що називаються злочинами проти особи, мають своїм родовим об’єктом особу, а безпосередніми життя, здоров’я, свободу і гідність людини. Виходячи з поставленої мети, ми зупинимось на кримінально-правовій характеристиці злочинів проти волі особи. Суспільна небезпека цих злочинів полягає в тому, що вони посягають на волю особи, яка оберігається Конституцією, а якщо подібне діяння здійснюється при обтяжуючих обставинах, то додатково ставить в небезпеку житя і здоров’я людини.
Родовий об’єкт цієї групи злочинів - воля особи. З об’єктивної сторони дані злочини характеризуються діями або бездіяльністю, що посягає на свободу особи.
Таким чином, до злочинів проти волі особи належать:
незаконне позбавлення волі;
захоплення заручників;
незаконне поміщення до психіатричної лікарні;
викрадення чужої дитини.
Здебільшого, по формі посягання на свободу особи, склади злочинів здійснюються шляхом дії. Це пояснюється не тільки тим, що дія є більш ефективною формою поведінкою, але і тим, що людина може вчинити опір при посяганні на її свободу. Вказаний опір неможливо перебороти шляхом бездіяньності зловмисника. Однак, позбавлення волі може здійснюватись і шляхом бездіяльності, наприклад, особа знаходиться в закритому приміщенні за власною згодою, бездіяльність проявляється в небажанні здійснити дії по її звільненню[2].
По законодавчій конструкції дані злочини мають формальний і матеріальних склад злочину. З суб’єктивної сторони дані злочини характеризуються умисною виною. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони в складі злочину є наявність мети і цілі. Суб’єктами даного злочину можуть бути особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років.
А. Незаконне позбавлення волі (ст. 123 КК України).
Об’єктивна сторона злочину полягає у незаконному позбавленні волі, тобто у перешкодженні обирати за своїм бажанням місце перебування. Відповідальність за ст. 123 КК настає у випадку, якщо особа, яку позбавлено волі, досягла чотирнадцятирічного віку. Незаконне позбавлення волі має місце незалежно від здатності особи усвідомлювати цей факт (наприклад, сплячий, хворий, у непритомному стані тощо).
Незаконне позбавлення волі з об’єктивної сторони полягає в різноманітних прийомах і способах, що застосовуються для з метою перешкодити особі в здійсненні за своїм розсудом права вибору місця перебування. Злочин може бути вчинений як шляхом активної дії, так і шляхом бездіяльності. Так, коли потерпілий знаходиться у приміщенні, закритому за його згодою, незаконне позбавлення волі може виразитися у відмові вчинити дії по його звільненню.
Незаконне позбавлення волі може виражатися в затриманні потерпілого в тому місці, в якому він не бажає перебувати, або в поміщення його в таке місце, звідки вихід для нього не є вільним.
Місцем позбавлення волі може бути визнане як приміщення (квартира, погріб, сарай тощо), так і місцевість (наприклад, острів). Позбавлення волі, яке підпадає під ознаки ст.123 КК, може бути вчинене і в місцях позбавлення волі, якими є виправно-трудові установи.
Незаконне позбавлення волі може здійснюватись шляхом застосування фізичного насильства (наприклад, потерпілого зв’язують і зачиняють в підвалі, поміщають у спеціально підготовлене приміщення тощо), а також шляхом психічного насильства (наприклад, погрожуючи зброєю, потерпілого примушують іти в певне місце, тощо). Воно може бути здійснене і шляхом обману (наприклад, людини заманюють у будь-яке місце і там зачиняють з метою позбавити волі). За ст. 123 КК корається лише незаконне позбавлення волі. Тому відповідальність виключена якщо особа позбавлена волі у результаті акту необхідної оброни або крайньої необхідності , або у випадку правомірного затримання (ч. 3 ст. 15 КК). З суб’єктивної сторони даний злочин скоюється лише з прямим умислом і може характеризуватися різними мотивами (користь, помста та ін.).
Нанесення ударів, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, що завдали фізичного болю, заподіяння тілесних ушкоджень, погроза вбивством, допущені при вчиненні дій спрямованих на позбавлення волі, кваліфікуються за сукупністю злочинів.
Тривалість незаконного позбавлення волі на кваліфікацію вчиненого не впливає, але враховується при індивідуалізації відповідальності і покарання. Незаконне позбавлення волі належить до числа так званих триваючих злочинів. Дії осіб, які приєдналися до злочинної діяльності після юридичного закінчення злочину, але до фактичного звільнення потерпілого, за певних обставин можуть визнаватися виконанням злочину.
За ст. 123КК карається лише незаконне позбавлення волі. Тому відповідальність виключається, якщо особа позбавлена волі внаслідок акту необхідної оборони або крайньої необхідності, а також в результаті реалізації громадянами права на затримання злочиннця (ч. 5 ст. 15 КК). Згода потерпілого на позбавлення волі також виключає кримінальну відповідальність.
Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Мотиви можуть бути різними (корисливість, помста тощо). Незаконне позбавлення волі, якщо воно є проявом хуліганства, кваліфікується за ст. 206 КК.
Суб’єктом незаконного позбавлення волі, передбаченого ст. 123 КК, є тільки приватна особа. незаконне позбавлення волі. вчинене посадовою особою з використанням свого посадового становища, залежно від його специфіки, розглядається як посадовий злочин (ст. 166 КК) або як злочин проти правосуддя (ст. 173, 176 КК).
Кваліфікуючими ознаками злочину відповідно до ч. 2 ст. 123 КК визнаються: незаконне позбавлення волі, вчинене способом небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань.
Вирішуючи питання про про те, чи є спосіб вчинення злочину небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, треба виходити з оцінки таких обставин: чи була наявною в способах і прийомах, використаних для затримання потерпілого або поміщення його в певне місце, небезпека для його здоров’я чи життя; чи не створювалась така небезпека через умови тримання потерпілого в місці позбавлення волі, Вона може бути створена внаслідок застосування до потерпілого з метою позбавлення його волі насильства, яке оцінюється за наслідками, так і способом дії. небезпечність незаконного позбавлення волі для життя або здоров’я потерпілого можуть характеризувати і такі умови, як тривалість позбавлення води, їжі, тримання в холодному, сирому або темному приміщенні тощо. Фізичні страждання це різного ступеня інтенсивності больові відчуття потерпілого, що виникають в результаті дії на його організм фізичного насильства або особливих умов тримання в місці позбавлення волі.