“Особливості аграрних
правових відносин”
У процесі багатогранної діяльності сільськогосподарських комерційних організацій і інших учасників виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки і реалізації відповідно до статутуукладаються різноманітні по своїй соціально-економічній сутності і юридичній природі правовідносин. Центральне місце серед них займають аграрні правовідносини - правова форма вираження і закріплення суспільних відносин як економічної категорії, різновиду виробничих відносин, що складаються і розвиваються в процесі організації і ведення сільськогосподарського виробництва.
Право безпосередньо не регулює і не конкретизує виробничі відносини в аграрному секторі економіки. Ці відносини носять матеріальний характер і виникають незалежно від волі і свідомості людини, як об'єктивна економічна категорія.
Суб'єктивні права учасників аграрних правовідносин не тільки визначаються нормами аграрного права, але і гарантуються законом, охороняються від порушень правоохороними органами.
Основна ціль аграрних правовідносин - правове забезпечення розвитку сільськогосподарського виробництва. Саме це є основою для формування всіх аграрних правовідносин у єдину комплексну правову спільність.
Основна особливість аграрних правовідносин складаються в тому, що вони не являють собою єдиного цілісного відношення, а складають органічний комплекс земельних, майнових, трудових і організаційно-управлінських відношень, що укладаються в процесі сільськогосподарського виробництва і його специфіки. Перераховані види аграрних відносин, узяті кожний окремо, по предметній ознаці ставляться до сфери регулювання традиційних галузей права - цивільного, земельного, адміністративного, трудового, фінансового. У сукупності вони утворять єдиний органічний комплекс, набувають цілісності, оскільки в цій якості орієнтовані на забезпечення сільськогосподарського виробництва, врахування його специфіки.
Суб'єктами (учасниками) аграрних правовідносин насамперед є виробники сільськогосподарської продукції, що володіють відповідною правоздатністю: усі види сільськогосподарських комерційних організацій (сільськогосподарські кооперативи, господарські товариства, державні сільськогосподарські підприємства й ін.) і їхніх об'єднань незалежно від форм власності, на яких вони базують свою діяльність;
селянські (фермерські) і особисті підсобні господарства громадян;
виробничі підрозділи сільськогосподарських комерційних організацій;
державні, кооперативні організації, покликані обслуговувати сільськогосподарське виробництво.
Не можна визнати обгрунтованим твердження проф. А.Г.Первушина про те, що в якості суб'єктів аналізованих правовідносин “можуть виступати тільки соціалістичні підприємства, організації і заснування... учасниками даних відношень іноді бувають структурні підрозділи державних сільськогосподарських підприємств, але ніколи не бувають громадяни (у тому числі працюючі в даному підприємстві)”1. Таке штучне звуження кола учасників аграрних правовідносин нічим не виправдано і не відповідає практиці виникнення і розвитки аграрних відносин, обумовлених багатоукладністю форм сільськогосподарського виробництва.
3. Об'єкти аграрних правовідносин
В умовах становлення ринкової економіки основним видом аграрно-правових (так само як і цивільно-правових) актів єугоди (договори) - вольові дії громадян і юридичних осіб, спрямовані на встановлення, зміна або припинення цивільних прав і обов'язків (ст. 41 ГК України). Причому те, що в плині багатьох десятиліть в умовах панування в нашій країні командно-адміністративної системи була заборонена, наприклад, купівля-продаж, оренда, застава, дарування і спадкування земельних ділянок. Що тепер, в умовах аграрної реформи, стає повсякденною справою в розвитку аграрних відносин.
Аграрні правовідносини можуть породжуватися не тільки цивільно-правовими угодами, але й административно- правовими актами. Так, при первинному наданні земельної ділянкисвідчення про право власності на землю видається відповідним комітетом по земельних ресурсах і землевпорядженню на основі рішення місцевої адміністрації, тобто акта органа керування.
Аграрні правовідносини, узяті в цілому, являють собою єдиний органічний комплекс відносин. Але усередині цієї єдності єістотнірозходження, обумовлені характером і змістом регульованих правом конкретних аграрних відносин як вольових економічних актів, що укладаються в процесі сільськогосподарського виробництва, розподілу, обміну і споживання.
Віднесення аграрних відносин до визначених груп і видів - земельна, майнова, трудова, організаційно-управлінська, їхня наукова класифікація - необхідна передумова для аналізу їх утримання, виявлення тенденцій і шляхівподальшого розвитку, а також вибору форм і методів правового регулювання.
Юридична класифікація не повинна зводитися до простого перерахування аграрних правовідносин, а припускає їхнє групування на науково обгрунтованих економічних і юридичних критеріях.
До загальних економічних критеріїв відносять характер економічних відносин, що укладаються в сфері с/г виробництва, з одного боку, і в сфері економічного обороту, товарного обміну - з іншого, а також урахуваннярозходжень в економічному змісті зазначених аграрних відносин.
Для наукової класифікації аграрних відносин поряд з економічним їхнім змітомпотрібно враховувати юридичні ознаки і насамперед закріплену в нормах права ступінь зв'язаності тих або інших аграрних відносин з урахуванням специфіки с/г виробництва. Найбільш повно ця специфіка враховується у внутрішніх (внутрішньогосподарських) аграрних відносинах, у меншому ступені в зовнішніх, оскільки вони обслуговуютьвиробництво. Зовнішні аграрні відносини не можна звести тільки до тих, що укладаються в сфері сільськогосподарського виробництва. Значна їхня частина виникає в процесі економічних взаємовідносин сільськогосподарських підприємств і інших господарств із державними, кооперативними і громадськими організаціями, а також окремими підприємцями (громадянами), тобто в сфері товарно-грошового економічного обороту. Слід зазначити, що податкові зобов'язання с/г підприємств і інших підприємців перед державою не носять товарного характеру, але є їхнім зовнішнім відносинами.
Отже, з урахуванням названих економічних і юридичних критеріїв аграрні відносини можна розділити на дві великі групи: внутрішні і зовнішні.
Внутрішніми єтакі, що засновані на членстві в с/г кооперативі, у сім'ї, що веде селянське господарство або особисте підсобне господарство, а також на трудовому договорі в державній або іншій формах організації с/г виробництва, правовідносини, що укладаються з приводу організації використання землі, іншого майна і праці в процесі виробничо-господарської діяльності на цій землі.
Зовнішні ж аграрні правовідносини являють собою визначену сукупність відносинс/г комерційних організацій і інших учасників с/г виробництва між собою, а також з іншими підприємствами, організаціями, громадянами і відповідними органами керування.
Внутрішні і зовнішні аграрні відносини у свою чергу підрозділяються на різноманітні за своїм характером та змістом види. Будучи врегульованими правом, аграрні відносини набувають характеру правових відносин.
1 Советское право. Учебник для студентов высших учебных заведений по экономическим специальностям/ Под ред.А.Г.Первушина,М.,1987. с.40.