Найважливіше місце у Європейському Союзі відводиться соціальній політиці, свідоцтвом посилення уваги до якої є було прийняття у 1989 р. Хартії основних соціальних прав працюючих. У даний час Хартія є основним документом, який визначає політику Співтовариства. Положення Хартії особливо важливі для України на сучасному етапі її розвитку. Оскільки у Преамбулі Хартії підкреслюється однакова важливість як економічних, так і соціальних аспектів, їх збалансованість, передбачено, що “соціальний консенсус сприяє укріпленню конкурентно здатності підприємств, усієї економіки взагалі та створенню робочих місць і це основна умова поступового економічного розвитку”.[7] У Хартії закріплені основні соціальні права працюючих Співтовариства, такі як свобода пересування, вибір роду роботи і професії, право на справедливу винагороду та покращення умов життя і праці, право на соціальний захист, професійне навчання та охорону праці. Основними принципами європейського трудового права Хартія визнає рівне відношення до чоловіка і жінки у сфері трудових відношень, свободу об’єднань та право соціальних партнерів вести переговори та укладати колективні договори. В ній також є розділ про інформацію, консультації і участь працюючих в управлінні виробництвом. Трудове законодавство ЄС має директиви відносно дискримінації за ознакою пола з питань зайнятості, оплати праці, масових звільнень, прав працівників при банкрутстві і передачі компанії, договірним зобов’язанням по одержанню інформації. Таким чином, у майбутньому, наші законодавці повинні поступово привести національне законодавство у відповідність з європейськими стандартами.
До міжнародних актів як джерел трудового права відносяться також двосторонні міжнародні договори: Угода між Урядом України і Урядом Словацької республіки про взаємне працевлаштування громадян, Угода між Урядом України і Урядом Соціалістичної Республіки В’єтнам про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист та інші.
Треба виходити з пріоритету норм міжнародного права перед нормами національного законодавства про працю. Згідно з ст.8 КЗпП, якщо міжнародним договором чи міжнародною угодою, в яких приймає участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що має наше законодавство про працю, то застосовуються правила міжнародного договору чи міжнародної угоди. Це правило обов’язкове й при вирішенні трудових спорів, однак, на жаль, на практиці не завжди реалізується як зацікавленими особами, так і органами, що розглядають трудові спори.
2. 3. Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти України, що регулюють трудові відносини
Кодекс законів про працю в Україні вперше було прийнято наприкінці 1922 р. Фактично він був розроблений в Росії і як проект одержаний Україною в червні 1922 р. Відразу ж розпочалася робота щодо його розгляду, хоча значних змін до нього внесено не було. Навіть нумерація статей залишилася такою ж.
Але в Росії не могли допустити, щоб навіть розроблений в ній проект був затверджений в Україні раніше, ніж це відбудеться в Росії. Ця практика знайшла своє правове закріплення в Газійському Союзі, коли для «єдності» законодавства стали розроблятися Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік, які мали бути дослівно відображені в кодексах союзних республік.
Так, чинний КЗпП повністю відтворив Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про працю, що були затверджені Верховною Радою СРСР 15 липня 1970 р. й уведені в дію з 1 січня 1971 р. На підставі цих Основ в союзних республіках були розроблені і прийняті нові кодекси: в Росії — 9 грудня 1971 р., в Україні і Азербайджані — 10 грудня 1971 р., в Узбекистані — 17 грудня 1971 р., в інших республіках — вже в 1972 р.
КЗпП, затверджений Верховною Радою України 10 грудня 1971 р., уведений в дію з 1 червня 1972 р. Він складається з 18 глав, в яких об'єднані 265 статей. За роки, що пройшли після прийняття КЗпП, він доповнений главою ІІІ-А «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників», главою ХУ1-А «Трудовий колектив». Назва глави XV «Трудові спори» змінена на назву «Індивідуальні трудові спори». Змінені і доповнені 267 статей КЗпП, тобто до окремих статей зміни вносилися по декілька разів. Прикладом цього може слугувати ст. 67, до якої в 1995 р. була внесена ч.3 такого змісту: «У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) співпадає з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого».[8]
На 1998 р. припадає п'ять таких днів, і Прем'єр-міністр України зробив подання до Верховної Ради, яка Законом від 26 грудня 1997 р. визнала цю норму такою, що втратила чинність, хоча вона й відповідала рекомендаціям МОП. Така практика «реформування» трудового законодавства фактично є «штопанням дірок». Тому не випадково в Основних напрямах соціальної політики на 1997—2000 роки зроблено висновок про те, що регулювання соціально-трудових відносин у нових умовах, забезпечення захисту трудових прав громадян вимагають, прийняття нового Кодексу законів про працю України. [9]
У проекті Цивільного кодексу України у ст.9 закріплена норма про те, що до відношень, які виникають у зв’язку з укладенням трудового договору, застосовуються положення даного кодексу, якщо ці відношення не врегульовані спеціальним законом. Така неправильна позиція авторів свідчить про необхідність прийняття нового Трудового кодексу, зорієнтованого на ринкові відносини.
Поряд із КЗпП, діють інші закони України. Так, Верховна Рада 7 лютого 1991 р. прийняла Закон України «Про власність», який дає визначення права власності як урегульованих законом суспільних відносин по володінню, користуванню і розпорядженню майном. Власнику надано право використовувати на договірній основі працю інших громадян, забезпечивши їм соціальні та економічні гарантії і права, передбачені законом. Майно може використовуватися і для підприємницької діяльності.
Відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні» підприємства становлять основну організаційну ланку народного господарства України. Закон визначає порядок створення підприємства і його реєстрацію, створення і використання майна, управління підприємством і самоврядування трудового колективу, визначає господарську, економічну та соціальну діяльність підприємства, взаємовідносини підприємства з державою, порядок ліквідації і реорганізації підприємств.
16 грудня 1993 р. Верховна Рада прийняла Закон України «Про державну службу», який регулює суспільні відносини, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу. Закон визначає загальні засади діяльності державної служби, правовий статус державних службовців та їх апарату, порядок проходження державної служби, її припинення, матеріальне та соціальне-побутове забезпечення державних службовців, відповідальність за порушення законодавства про державну службу.
Для реалізації державної політики зайнятості населення і забезпечення громадянам України гарантій в цій галузі Верховна Рада 1 березня 1991 р. прийняла Закон України «Про зайнятість населення», який сприяє повній, продуктивній і вільно обраній громадянами зайнятості, гарантує їм право на зайнятість, передбачає компенсацію в разі втрати роботи.
22 жовтня 1993 р. був прийнятий Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», основними завданнями якого є створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; організація соціального та інших видів обслуговування; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров’я.
Закон України від 16 грудня 1993 р. «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» визначає основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку, гарантує їм рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя. Передбачено надання ветеранам праці, а ними визнаються громадяни, які сумлінно пропрацювали в народному господарстві: жінки — 35 років, чоловіки — 40 років і вийшли на пенсію, — низку пільг.
Закон України від 21 березня 1991 р. «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» гарантує інвалідам рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній та соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя відповідно до індивідуальних здібностей та інтересів.
Загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства та держави, основні напрямки реалізації державної молодіжної політики в Україні закликаний урегулювати Закон України від 5 лютого 1993 р. “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”.
Закон України від 14 жовтня 1992 р. “Про охорону праці” визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.[10]