Однак з такою думкою навряд чи можна згодитись. Існують деякі правила, пов’язані, наприклад, з неможливістю займати посаду державного службовця, посаду судді (так, згідно зі ст..126 Конституції суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі досягнення суддею 65 років). У прикладі, наведеному вище була вікова диференціація, і, я вважаю, що в деяких випадках (такому як цей) повинна існувати дискримінація, яка полягає у зниженні загального рівня трудових прав. Також, говорячи про таку дискримінацію можна згадати про встановлення додаткових підстав припинення трудового договору для окремих категорій робітників при певних умовах(ст.7, 37, 41 КЗпП, п.8 Положення про умови праці за сумісністю працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого Мінпраці України, Мінюста України, Мінфіна України від 28 червня 1993 р. №43 та ін.), спеціальної дисциплінарної відповідальності деяких категорій працівників (наприклад, працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за уставами, положеннями про дисципліну та іншим актам законодавства про працю) та ін.
Диференціацію правового регулювання праці слід чітко відрізняти від дискримінації працівників. У діючому КЗпП не вказується на заборону дискримінації, тобто цей термін не використовується. Однак у ч.2 ст.22 КЗпП є дуже важлива норма про те, що відповідно до ст..24 Конституції України будь-яке пряме чи непряме обмеження прав чи встановлення прямих чи непрямих переваг при укладенні, зміні чи припиненні трудового договору в залежності від раси , кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, статі, мови, місця проживання не допускається.
Разом з тим згідно з ч.3 ст.22 КЗпП вимоги відносно віку, рівня освіти, стану здоров’я працівника можуть встановлюватись законодавством України. Так, наприклад, положення статей 174, 190 КЗпП про заборону застосування праці жінок на тяжких роботах та на роботах з шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, окрім деяких підземних робіт (нефізичних робіт чи робіт з санітарного чи побутового обслуговування), про заборону притягнення осіб, молодших 18 років до тяжких робіт чи робіт з шкідливими чи небезпечними умовами праці, до підземних робіт, до робіт, пов’язаних з підняттям та переміщенням речей, вага яких перевищує встановлені для них граничні норми. Ці обмеження обумовлені особливою турботою держави про ці категорії.
Ці й інші вимоги, встановлені законодавством, є додатковими при прийнятті на роботу окремих категорій робітників та не є дискримінацією, обмеженням трудової правосуб’єктності.
Згідно ст.1 Конвенції МОП №111 про дискримінацію у галузі праці й занять термін “дискримінація” включає:
1).будь-яку відмінність, неприпустимість чи перевагу, яка проводиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, національного походження чи соціальної приналежності, яка призводить до знищення чи порушення рівності можливостей або звернення у галузі праці та занять;
2).будь-яку іншу відмінність, неприпустимість чи перевагу, яка призводить до знищення чи порушення рівності можливостей або звернення у галузі праці та занять, визначене Членом з консультації з організаціями, уповноваженими представляти підприємців і працівників, де такі існують, та з іншими відповідними органами.
Будь-яка відмінність, неприпустимість чи перевага по відношенню до певної роботи, засноване на її специфічних вимогах, не вважається дискримінацією.
Єдність та диференціація правового регулювання праці обумовлюють поділ законодавства про працю на загальне спеціальне. До загального законодавства відносяться норми, які розповсюджуються на всіх найманих працівників; до спеціального –норми, що розповсюджуються на окремі категорії працівників (жінок; осіб, молодших 18 років; осіб, зайнятих на роботах з шкідливими та небезпечними умовами праці, на тяжких роботах; тимчасових та сезонних працівників і т.п.).
ВИСНОВОК
Таким чином можна зробити висновок, що джерела трудового права можна розуміти у двох ————матеріальному та формально—юридичному. Джерела трудового права в юридичному — у літературі визначається як результати правотворчої діяльності органів держави, а також сумісного нормотворення працівників та власників чи уповноважених ними органів(їх представників) у сфері застосування праці робітників.
Також, як я вже говорила, джерела являються матеріальною формою права, так як в них закріплюються правові норми.
Джерела трудового права можна класифікувати за різними підставами. За характером прийняття їх поділяють на ті, які:
1.) приймаються органами держави (закони, накази, постанови та ін.);
2.) приймаються за згодою між робітником та роботодавцем(колективні згоди, колективні договори та ін.);
3.) приймаються органами міжнародно-правого регулювання праці (пакти про права людини, конвенції та рекомендації МОП та ін.).
За ступенем узагальненості розрізняють кодифіковані, комплексні та поточні нормативно-правові акти як джерела трудового права.
Також у теорії трудового права існує також точка зору про те, що джерела можна розподіляти на традиційні та нетрадиційні джерела трудового права.
Найбільш прийнятною, на мій погляд, класифікацією є розмежування в залежності від юридичної сили. Зв’язку з цим у своїй курсовій роботі я звернула на неї особливу увагу.
В залежності від юридичної сили джерела трудового права поділяються на:
1.) Конституція України;
2.) міжнародні правові акти про працю;
3.) Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти;
України, що регулюють трудові відносини, зокрема Закони України “Про оплату праці”, “Про зайнятість населення”;
4.) підзаконні акти, що регулюють трудові відносини;
5.) акти соціального партнерства;
6.) локальні правові норми;
7.) рішення Конституційного Суду та керівні роз’яснення
Пленуму Верховного Суду України.
Хоча питання про включення останніх є дискусійним, та все ж таки, я гадаю, що їх треба включити до джерел трудового права, тому що рішення Конституційного Суду та керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, створюючи нові норми, заповнюють прогалини правового регулювання.
Також я хочу додати, що наше законодавство являється недосконалим. У деяких законах є невідповідність з КЗпП. Мені здається ці недоліки пов’язані з тим, що КЗпП був прийнятий ще у СРСР, хоча і вносяться зміни, але все ж таки він не може у деяких статтях не суперечити законам, прийнятим за роки незалежності. Тому, що форма правління, державного устрою, державного ( політичного) режиму того часу та сучасності різні. Але мені здається, що всі ці недоліки врахуються у новому трудовому кодексі і у ньому будуть передбачені всі нюанси сучасного правового регулювання трудових відносин.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.
1.Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.—К.:Феміна,1996
2.Кодекс законов о труде Украины(Научно-практический комментарий).-Х.-ООО «Одиссей»,2001
3.Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992 р.// Відомості Верховної Ради України.—1992.—№49.—с.668.
4.Про оплату праці: Закон України від 24 березня 1995 р.// Відомості Верховної Ради України.—1995.—№17.—с.121.
5.Постанови Пленуму Верховного Суду України(1992-1998)/відп.редактор П.І.Шевчук.—К..:Юрінком Інтер, 1998.—272 с
6.Гирич О.Г. Трудовое право.—К.—1999.
7.Жернаков В. Поняття примусової праці за законодавством України//Право України.-1997.-№1
8.О.Заржицький. Соціальне партнерство у соціально-трудових відносинах// Право України —2000.—№7.
9.Лившиц Р.З. Трудовое право: вопросы теории.—М., 1989.
10.Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов.—М.: Издательская группа НОРМА- ИНФРА×М,1999..-с.400
11.Право Европейского Союза: правовое регулирование торгового оборота. Учебное пособие.// под ред. проф. В.В.Безбаха, доц. А.Я.Капустина, проф. В.К.Пучинского.-М.-:Издательство ЗЕРЦАЛО,1999.
12.ПрокопенкоВ.І. Трудове право України.—К.:Вентурі,2000.
13.Смолярчук В.И. Источники советского трудового права.—М.,1978.
14.Трудовое право Украины.—/ под. ред. Г.И.Чанышевой, Н.Б.Болотиной. Х.: «Одиссей»,2000
15.Трудовое право Украины в вопросах и ответах / под ред. Жернакова В.В.—Харьков.:2000
[1] Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. Учебник для юридических вузов и факультетов.—М.: Издательская группа НОРМА- ИНФРА×М,1999.—С.400
[2] ПрокопенкоВ.І. Трудове право України.—К.:Вентурі,2000.—С. 58-61.
[3] Жернаков В. Поняття примусової праці за законодавством України// Право України.—1997.—№10.—с.35.
[4] Кодекс законов о труде Украины (Научно-практический комментарий).—Х.—ООО «Одиссей»,2001.
[5] Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.—К.:Феміна,1996
[6] Гирич О.Г. Трудовое право.—К.—1999—с.19.
[7]Право Европейского Союза: правовое регулирование торгового оборота. Учебное пособие.// под ред. проф. В.В.Безбаха, доц. А.Я.Капустина, проф. В.К.Пучинского.—М.—:Издательство ЗЕРЦАЛО,1999.—с.74-75.
[8] Кодекс законов о труде Украины (Научно-практический комментарий)/ отв. ред. Пахомова И.Н..—Х.—ООО «Одиссей»,2001.—863с.