Потерпілий — це особа, якій злочином завдано моральної, фізичної або матеріальної шкоди (ст. 49 КПК України). Надання особі правового статусу потерпілого є способом кримінально-процесуального захисту його прав.
Потерпілий має право:
- подавати докази;
- заявляти клопотання;
- знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчен- ня досудового слідства, а у справах, в яких досудове слідство не провадилося,— після призначення справи до судового розгляду; брати участь у судовому розгляді;
- заявляти відводи;
- подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови судді;
- за наявності відповідних підстав — на забезпечення безпеки;
- під час судового розгляду особисто або через свого представ ника у випадках, визначених цим законом, підтримувати обвину вачення;
- брати участь у судових дебатах;
- вимагати відшкодування заподіяної йому майнової шкоди та компенсації матеріальної шкоди [12;147-158].
Право давати показання в справі і подавати докази. Давання показань — право, а не обов'язок потерпілого. Він має можливість відмовитися від давання показань — відповідальності за відмову від давання показань не несе. Проте він несе кримінальну відповідальність за давання явно неправдивих показань.
ВИСНОВОК
Зміст функції розслідування кримінальних справ у діяльності слідчого як суб'єкта доказування, на мій погляд, становлять такі напрями: розгляд заяв і повідомлень про злочини і вирішення питання про порушення справи; дослідження обставин, що складають предмет доказування в справі; висунення слідчим попереднього обвинувачення; забезпечення реалізації законних прав іншими учасниками кримінально-процесуального доказування; доказування у зв'язку з прийняттям підсумкових рішень у справі.
Здійснення слідчим діяльності, яка розрізняється за своєю спрямованістю і призначенням, в практичному плані є їх тісним взаємозв'язком, що, у свою чергу, утворює основну процесуальну функцію слідчого — розслідування кримінальних справ.
Чіткий поділ процесуальних функцій передбачає наявність рівних прав суб'єктів у реалізації ними принципу змагальності, що сприяє досягненню мети доказування. Тому, вважаю, у новому КПК України слід законодавче визначити, що:
1. Кримінальний процес ґрунтується на поділі процесуальних функцій між суб'єктами, зобов'язаними здійснювати доказування, суб'єктами, що мають право, і суб'єктами, які залучаються до участі в доказуванні.
2. Процесуальні функції розслідування, обвинувачення, захисту і правосуддя відокремлені і не можуть здійснюватися одним і тим же органом або посадовою особою.
3. Право формулювання і висунення попереднього обвинувачення має орган, що провадить розслідування (слідчий, прокурор), а доказування обвинувачення в суді покладається на обвинувача.
4. У досудовому слідстві і судовому розгляді справи суб'єктам кримінального процесу надаються і забезпечуються рівні можливості для активної участі в доказуванні своєї позиції.
Правильне визначення змісту функції в діяльності слідчого, як суб'єкта доказування, дасть можливість точно встановити його місце серед інших учасників кримінально-процесуальних відносин, визначити роль і призначення у вирішенні завдань судочинства. Права й обов'язки слідчого хоч і не систематизовані, але закріплені в КПК, а питання щодо його процесуальної функції, її змісту залишається дискусійним. Як варіант вирішення могло б стати прийняття Закону «Про органи досудового слідства», в якому, крім прав, обов'язків і повноважень слідчого, потрібно розкрити і зміст функції розслідування, вказати основні напрями процесуальної діяльності слідчого.
Тисячі шляхів ведуть до хибної думки, до істини — тільки один. Той, хто наділений правом і владою, хто має бажання і волю, не повинен упустити свій шанс зробити таємне явним, не повинен зійти зі шляху. Готових рецептів у цій складній справі, особливо коли багато хто зацікавлені в при-ховуваант істини від правосуддя, немає та й не може бути. В кожному конкретному випадку шлях до істини один, а кращий дороговказ — знання, допитливість розуму, воля й досвід.
Останнім часом зроблено багато щодо реалізації ідей правової держави у сфері кримінального судочинства. Зміцнено процесуальні механізми захисту, розширено права свідків та інших учасників процесу, юридична закріплено принцип презумпції невинуватості обвинувачуваного і привілеї звільнення від самозвинувачення, надано право потерпілому брати участь в судових дебатах, в законодавстві знайшов втілення інститут судових доручень, учасникам процесу надано право апеляційного оскарження рішень суду, одержав становлення й розвиток інститут реабілітації незаконно притягнених до відповідальності, укріплено гарантії захисту прав, свобод і законних інтересів людини. До КПК України включено норми, що безпосередньо спрямовані на забезпечення безпеки учасників процесу. Саме ці якості дають можливість захистити честь та гідність людини у складному змагальному процесі досудового слідства.
НОРМАТИВНІ АКТИ ТА ЛІТЕРАТУРА
1.Конституція України. - К., 1996. — 118с.
2.Про статус суддів: Закон України від 15 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. -1993. - № 8. - С. 56; Закони України. - Т. 4. - С.296.
3.Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року. // Відомості Верховної Ради України. -1991. - № 53. - С. 793.
4.Законодавство України, що регулює діяльність судів та визначає статус суддів України. - К., 1994.
5.Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. // Право України. -1996. - № 6. - С. 40-43.
6. Науко-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. -К., 1997.
7 Бьїков В. М. Принципи утоловного процесса по Конституции РФ 1993. //Российская юстиция— 1994, — №8— С.8-9.
8.Маляренко В. Т. Конституційні засади кримінального судочинства. — К/. Юрінком Інтер, 1999.
9.Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. -К., 1999.
10. Михеєнко М. М-, Нор В. Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України— К., 1992.
11. Божьев В. П. Процесуальний статус потерпевшего // Россий-ская юстиция.— 1994.— №1.
12. Бойко В. Ф. Гарантовані Конституцією України права і свободи людини мають надійно захищатися незалежним, компетентним і неупередженим судом // Вісник Верховного Суду України. —1999.— №1.
13. Бояров В. І., Рохненко О. В, Про деякі проблеми захисту окремих учасників кримінального судочинства // Вісник Верховного Суду України— 1999— №5— С. 35-37.
14. Брьшцев В. Д. Судебная власть (правосудне). — Х-, 1998