Крім того, через поділ праці жінка була основоположницею цілого ряду досягнень матеріальної культури: відомо, що голка, шило й нитка, веретено ткацькі пристосування, взуття й одяг, глиняний посуд і кошики з кори - все це було створено жінкою. Приручення диких тварин і перетворення їх у домашних також заслуга жінки.
Далі, жінка в силу природної логіки речей виконувала ту найважливішу соціальну функцію, що нерозривно пов'язана із прогресом людства - виховну. На жінці лежали головні турботи й праці по вирощуванню й вихованню потомства.
Материнський родовий лад є загальним, універсальним етапом в історії людства, хоча в деяких народів він не одержав повного розвитку. Матріархат охоплює історичний період тривалістю біля 40 тисяч років: його початок сходить до древнього кам'яного віку (палеоліту), а закінчився він у новому кам'яному віці. ( (неоліті).
Материнський рід є основним економічним осередком суспільства в епоху матріархату. Виробничі відносини кровного споріднення будуються по лінії матері. Вони носять первіснокомуністичний характер, заснований на колективному виробництві, дорівнює обов'язковому для всіх працездатних, і колективному зрівняльному розподілі при повній рівності у сфері виробництва й споживання, й при домінуванні жінки в сфері духовного й морального життя.
Процес переходу від материнсько- родових відносин до патріархату охоплював всі сторони господарського, суспільного й ідеологічного життя. Але в першу чергу він торкнувся економічних осередків, що знову виникали, окремих родин і всієї області сімейно-шлюбних відносин.
Ведення господарства силами окремих родин зажадало їхні перетворення в стійкі, цілісні колективи, у зв'язку із чим почалося витиснення незмінного парного (первісно-егалітарного) шлюбу й відповідної форми родини міцним з'єднанням подружжя, що прийнято називати одношлюбністю або моногамією. І якщо раніше, в епоху родової громади, чоловік, вступаючи в парний шлюб, переселявся на місце проживання до дружини й обмежувався незначними подарунками нареченій і її родичам, те тепер він забирав жінку до себе й тому повинен був відшкодувати її цінність, викупити її трудову силу. Так виник покупний шлюб, при якому родина нареченого давала за наречену викуп.
Поява окремих родин, ведших своє господарство, супроводжувалося виникненням окремої, відособленої від родової, сімейної власності. Цю власність чоловік прагнув передати своїм дітям. Але материнський рахунок споріднення й порядок спадкування виключали таку можливість. Протиріччя могло бути дозволене тільки корінним ламанням старих порядків. Почався перехід від материнського рахунку споріднення й порядку спадкування до батьківського, від матрилінейності до патрилінейності. Старий порядок завзято пручався новому, але в міру зміцнення окремої родини як економічного осередку суспільства материнський рахунок споріднення й порядок спадкування поступово витіснялися батьківським.
Зміна рахунку споріднення й порядку спадкування було, по вираженню Энгельса, однієї із самих радикальних революцій, пережитих людством. Природно, що первісній людині, у поводженні й свідомості якого особливо позначалася сила традиції, це перетворення далося дуже непросто. Щоб виправдати відхід від завітів предків, він повинен був прибігати до всіляких вивертів і хитростей, що помогли йому ламати традицію в рамках традиції. Можливо, що саме звідси ведуть своє походження деякі звичаї, які не зважаючи на свою нерозумність могли полегшити прихід нових початків. Такий широко розповсюджений в історичному минулому народів Старого й Нового Світла звичай “кувади” - комплекс дій, якими чоловік досить виразно показує або доводить свою причетність до родових мук його дружини. Яскравий опис кувади в індіанців Амазонки у першій половині XІ в. залишив мандрівник Д. Орбіні: “Негайно по закінченні пологів мати й дитя поринають у воду, і на інший день індіанка відправляється на роботу. Якщо жінка виявляється здоровою після пологів, чоловік показує свою хворобу. Звичай вимагає, щоб він лежав у своєму гамаку, стогнав, дотримував строгого поста, зовсім як наші європейські породителі. Метушачись біля нього, сусіди приходять поздоровити його із благополучним дозволом, виявляючи бажання бачити його скоріше на ногах. Він приймає це як належне й вислухує всі, начебто справді терпів муки родів”[1;с.47].
Прийшовши на зміну материно-родовій організації патріархат був складною суперечливою суспільною формою. Зовні він багато в чому нагадував родовий лад на ділі ж був формою його розкладання. Це відображалось насамперед на тому, що патріархальні родоподобні структури із самого початку розпадалися на самостійні в економічних відносинах окремі родини, як однин з фактів свого існування - основи, що підривали, родового суспільства.
Перехід від матріархального родового ладу до патріархального родового ладу Ф. Энгельс називає однієї з самих радикальних революцій, пережитих людством. Правда, це була революція особливого роду: вона не була збройним повстанням пригноблених і знедолених класів мотив класів пануючих і проходила без барикадних боїв і людських жертв. Але це була революція в точному значенні цього слова, тому що в ладі суспільних відносин первісного роду відбувся стрімкий переворот: у своєму суспільному становищі чоловік і жінка помінялися місцями. Про це Ф. Энгельс пише: "Повалення материнського права було всесвітньо-історичною поразкою жіночий статі. Чоловік захопив кермо влади й у будинку, а дружина була позбавлена свого почесного положення, закабалена, перетворена в рабу його бажань, у просте знаряддя дітородіння". У патріархальному родовому суспільстві жінка, незалежно від того, викрадена вона в дружин, або придбана в обмін, скажемо, на корову, є власністю чоловіка на все життя. А якщо чоловік умирає, то вона переходить у власність спадкоємця чоловіка, хоча б це був її син. Епічна поезія стародавніх греків і старозавітні біблійні сказання оповідають про вдачі того часу. Син Одисея Телемах почав панування в будинку своєї матері, ґрунтуючись на батьківському праві. У деяких народів необмежена влада батька в родині й право його власності на дружин прийняло дивовижну криваву форму: наприклад, при похованні померлого глави родини всіх його дружин убивали й ховали в загальній могилі з ним.
І якщо при матріархаті колективному виробництву повною мірою відповідало колективне споживання, те зовсім по-іншому складаються справи при патріархальному родовому ладі. Між окремими родинами, внаслідок виникнення приватної власності на свійських тварин та землю, заглиблюється майнова нерівність. В одних родинах накопичуются все більші багатства, в інших їх немає. З одного боку, формується родова знать: багаті патріархальні родини. З іншого боку, множиться число бідняків. Смаки й звички багатих усе більше стають нормами суспільного буття. У зв'язку із цим виникають небачені раніше моральні норми: презирство біднякам, пихатість і зарозумілість багатія. Стають модними тучність, огрядність, чванливість глави родини. полинезийців і кафрів крайній ступінь ожиріння глави сімейства вважається ознакою його почесності й добрих діях. У китайців родові старійшини відрізнялися незвичайною гнучкістю й довгими нігтями на руках що вказувало на їхню непричетність до фізичної праці.
Цієї революції передувала революція в галузі економіки й техніки. Її об'єктивний зміст складався в порівняно швидкому переході від господарства винятково привласнює (присвоєння продуктів природи за допомогою полювання, рибальства й збирання) до господарства виробляючий, тобто до виробництва життєві благ (предметів харчування, одягу, взуття й т.д.) посередництво землеробства й тваринництва. Зрозуміло, присвоєння продуктів природи продовжувало грати досить істотну роль в економіці, тому що навіть у нашу епоху, незважаючи на величезні успіхи індустрії й сільськогосподарського виробництва, що привласнюють із господарства не втратили свого значення. [13;с. 80]
Економічну основу первісного суспільства складала суспільна колективна власність на знаряддя та засоби виробництва. При надзвичайно низькому рівні розвитку продуктивних сил люди повинні були трудитися спільно, тому що одна людина не в змозі б упоратися із силами природи, добути собі їжу, одяг, мати житло й т.д. Загальна колективна праця обумовлювала й суспільну, колективну власність на добуті продукти. У цих умовах, природно, була виключена можливість існування суспільних нерівностей і експлуатації людини людиною. У якості первинно й основного суспільного осередку первісного ладу виступає рід, родова громада.
Можна виділити наступні особливості відносин, що мали місце серед членів роду:
1. Рід обирав свого старійшину для мирного часу й військового проводиря (вождя). У виборах брали участь на однакових правах усі чоловіки й жінки роду.
2. Рід за своїм розсудом зміщав і вождя; у рішенні цього питання також брали участь усі чоловіки й жінки з на однакових правах.
3. Ніхто не мав права одружуватися усередині роду.
4. Майно померлих переходило до інших членів роду, воно повинне було залишатися усередині роду.
5. Члени роду зобов'язані були один одному допомагати й захистися, і особливо сприяти при помсті за збиток, нанесений чужими. У справі захисту своєї безпеки кожний член роду покладався на заступництво роду й міг розраховувати на це; той, хто заподіював зло йому, заподіював зло всьому роду. Звідси, із кровного споріднення, виник обов'язок кровної помсти.
6. Рід мав певні імена або групи імен, користуватися якими у всьому плем'ї міг тільки він один, так що ім'я кожної окремої людини точно вказувало, до якого з родів він належить. З родовим ім'ям нерозривно були зв'язані й родові права.