Величезною проблемою залишається джерелознавська сторона нашої теми. Порівняльний, або компаративний, метод побудований на допущенні загальних закономірностей у розвитку культури. Це один зі способів реконструкції як первісної мононорматики, так і початкового права або протоправа. Відомо, що цей метод ґрунтується на поданні про спільність розвитку всіх форм народної культури, що має ряд загальних закономірностей. У ньому широко використовуються умовиводи за аналогією, що опираються насамперед на подібні ознаки досліджуваних фактів, що дозволяє переносити ознаки з одного з досліджуваних явищ на інше. Більші, але поки ще що не виправдали себе надії покладають на метод контрольованого порівняння. Метод аналогів дає, здавалося б, можливість реконструювати первісне суспільство, зокрема первісну мононорматику й предправо про, що дозволяє широко відновлювати відсутні ланки понять. Але чи вправі ми користуватися аналогією як доказом? Як у нашім, так і в закордонному джерелознавстві це питання вже не раз ставилося, і суперечки привели тільки до відомої формули "порівняння - не доказ".
Підведемо підсумки. Якщо в підходах до проблеми мононорматики ми випередили закордонну науку, то в дослідженні початкового права ми в цілому продовжуємо відстоювати старі позиції. Ці позиції, безперечно, усе ще догматичні, хоча деякі вітчизняні дослідники вже порушували питання, коли і як виникло право. Рішення, запропоноване Ю.І. Семеновим, частково прийнято й у західній (особливо в неоеволюціоністській науці. Але знов-таки задамося питанням про те, наскільки можуть бути точні будь-які рішення в неточній області знань[1, с. 96].
Держава як якісно нова організація влади суттєво відрізняється від організації первісної суспільної влади. Це проявляється в тому, що для первісного ладу характерні:
1) наявність соціальна однорідного позакласового суспільства, що не має антагоністичних протиріч;
2) наявність кровно родинного поділу населення;
3) наявність публічної влади, яка безпосередньо збігається з усім населенням, виражає і захищає інтереси всього суспільства;
4) відсутність апарату примусу, на який могла б спиратися публічна влада;
5) відсутність розподілу функцій у публічної влади;
6) відсутність збору податків із населення;
7) наявність неписаних правил поведінки — звичаїв.
А для держави характерні:
1) поява соціальна неоднорідного, класова розшарованого суспільства, яке має антагоністичні протиріччя;
2) поява адміністративно-територіального поділу населення (округи, області та ін.);
3) поява публічної влади, відокремленої від населення (державний апарат), яка виражає і захищає інтереси економічно найзабезпеченішої частини (класу) суспільства і виникла в результаті його соціального розшарування;
4) наявність апарату примусу (придушення) — загонів збройних людей у вигляді армії, поліції та ін., -- на який спирається державний апарат;
5) поява певних функцій (законодавчої, виконавчої) у окремих органів публічної влади;
6) поява офіційної системи оподаткування;
7) поява писаних загальнообов'язкових правил поведінки — юридичних норм.[ 5, с. 23]
Держава виникає як особлива територіальна, політична і структурна організація суспільства. Вона відрізняється від соціальної організації первісного ладу за такими ознаками. Держава має свою територію, окреслену кордонами. На єдиному територіальному просторі здійснюється господарське і політичне життя. Населення об'єднується і поділяється за територіальним принципом ( територіальними общинами, волостями, графствами, іншими адміністративно-територіальними одиницями). Постійне населення даної території підтримує стійкий зв'язок з державою у вигляді підданства чи громадянства і користується її захистом як всередині, так і за межами країни. Органи держави мають територіальні межі здійснення своїх повноважень; управляють певними територіями.
Первіснообщинний лад мав у своїй основі сукупність сімейних общин, об'єднаних кровно родинними зв'язками.
Держава характеризується наявністю публічної політичної влади, яка не співпадає з суспільством.
У суспільстві виокремлюється верства населення, яка не виробляє матеріальних чи духовних благ, а тільки займається управлінськими справами і наділяється для цього владними повноваженнями. З ускладненням суспільних функцій відбувається кількісне зростання професійних управлінців, влада набуває інституціолізованого характеру, тобто здійснюється за допомогою окремих органів і установ (інститут монарха, інститут намісника, канцелярія, відомство громадських робіт, контролюючі органи і т. ін.). Як самостійні виокремлюються органи примушування («військо», «дружина», поліція, суд). Необхідність захисту і охорони державних кордонів потребувала формування армії. Складається нова ієрархічна структура — апарат держави, первинна бюрократія. Публічна влада концентрується в містах, де проживають всі члени бюрократичного апарату, і розширює сферу своєї діяльності (нові інформаційні функції, організація будівельних робіт, управління іригаційними спорудами тощо).
Управління ж у родовій общині ще не відокремлювалося від суспільства, рішення приймалися і виконувалися членами роду добровільно, не було спеціальних засобів і апарату примушування. Для утримання державних чиновників, армії, поліції, фінансування загально соціальних функцій держави необхідні матеріальні засоби.
Спочатку це був додатковий продукт, у подальшому суспільство перейшло до регулярного збору данини, а ще пізніше до введення і сплати податків. Податки — це безоплатні, постійні платежі на користь держави (казни). Платежі існували як у натуральній, так і в грошовій формі. Для збору податків утворюється розгалужена система державних органів.[ 9, с. 32]
При первіснообщинному ладі подібних матеріальних засобів не було.
Право як новий нормативний регулятор, здатний забезпечити функціонування суспільства як цілого та індивідуальну свободу автономної особи, суттєво відрізняється від первісних звичаїв. Це виражається в тому, що:
• право встановлюється державою;
• воно виражає державну волю панівної частини населення або всього народу;
• закріплюється у спеціальних письмових правових актах;
• норми права набирають чинність та втрачають юридичну силу у чітко встановленому порядку, офіційним шляхом;
• право забезпечується примусовою силою держави.
Висновок
Економічна основа первісного суспільства є складний соціологічний та психофізичний процес розвитку людини, тому вона стала основним джерелом виникнення первісних норм й влади. Влада в первісному суспільстві була зумовлена різним соціальним досвідом людей (правили найдосвітнішіні), а норми поведінки в первіснообщинному суспільстві –були замовленні дотриманням інтересів суспільства взагалі на бачення вождя чи інших представників влади. Управління ж у родовій общині ще не відокремлювалося від суспільства, рішення приймалися і виконувалися членами роду добровільно, не було спеціальних засобів і апарату примушування. Для утримання державних чиновників, армії, поліції, фінансування загально соціальних функцій держави необхідні матеріальні засоби.
До виникнення державної організації суспільства людство пройшло тривалий період розвитку, іменований первіснообщинним ладом. Первісна формація виступала як історично перша, цілісна й утримуюча в "згорнутому" вигляді найважливіші риси наступного розвитку суспільства. Будучи найбільш тривалою в історії людства, вона, на відміну від інших суспільно-економічних формацій, становлення яких припускало заперечення колишніх, застарілих типів соціальних відносин, не мала розвинених соціальних передумов для свого виникнення, якщо не вважати тенденцій самого процесу антропосоціогенезу. Її формування збігається з генезисом соціальності взагалі. По суті, це той самий процес, оскільки становлення первісної формації означає насамперед виникнення й розвиток нових соціальних відносин.
Поняття влади та норм поведінки є основою співіснування людей разом - основою суспільства взагалі. Сучасні держава та право більш складні та досконалі методи керування суспільством за ради його ж інтересів, ніж норми поведінки і влада в первісному суспільстві.
Вплив економічних явищ на суспільство при первісному ладі є основою для свідомості людей, їхніх дій, а зараз навпаки, свідомість людей є основою для економіки.
В цілому первісне суспільство стало основою для практичного вивчення багатьох наук, в тому числі теорії держави та права. Первісне суспільство дає змогу проаналізувати теоретичні явища котрі відомі зараз, ті основи теорії держави та права, на практиці, особливості їх виникнення та розвитку, вплив на людину.
Список використаної літератури:
1. Думанов Х.М., Першиц А.И. Мононорматика и начальное право //Государство и право №1 2000.
2. Загальна Теорія Держави і права /Под. ред. Цвік М.В –Харьків 2002.
3. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник за ред. В.В.Копєйчикова – К.:Юрінком, 2002.
4. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник за ред. проф. М.В. Цвіка, доц. В.Д.Ткаченка, проф. О.В.Петришина – Харків, 2002.
5. Ведєрніков Ю.А., Грекул В.С., Папірна А.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник для підготовки до державного іспиту. - Дніпропетровськ: Юридична академія МВС України, 2005.
6. Кельман М.С. Теорія держави. –Тернополь,1997.
7. Любашиц В.Я. Первобытное общество: общественная власть и формы организации //Вісник ЛІВС МВС України №2 2000.
8. Малый А.Ф. Государственная власть как правовая категория //Государство и право – 2001 - № 3.
9. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5, зі змінами. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2001.
10. Скакун О.Ф. Теорія держави та права. – Харків: Консум, 2001.
11. Теория государства и права/Под. ред. В.К.Бабаева. – М.: Юрист, 2002.
12. Хропанюк В.Н. Теория государства и права. – М., 2000.
13. Блокгауз Ф., Ефрон И. «Энциклопедический словарь (современная версия)» Узд. «Эксмо», Москва – 2005г.- с.567;