2.2. Немайнові права
Окрім майнових, авторам також належать і немайнові права. В тій чи іншій мірі ця категорія прав авторів визнається в усіх країнах Бернського союзу та включає всі чи кілька з наступних прав: [125]
право авторства – право визнаватися автором твору;
право на ім’я – право використовувати чи дозволяти використовувати твір під справжнім ім’ям автора, псевдонімом або без зазначення імені (анонімно);
право на недоторканість твору – право на захист твору від будь-якого перекручення, спотворення чи іншої зміни твору або будь-якому іншому посяганню на твір, здатному зашкодити честі та репутації автора.
Авторське право Російської Федерації пішло в цьому питанні ще далі, надаючи авторам “право обнародувати чи дозволяти обнародувати твір в будь-якій формі (право на обнародування), включаючи право на відклик” [126].
В Україні немайнові права або – як вони іменуються Законом – “особисті немайнові права автора” охороняються безстроково [127] та не можуть бути передані (відчужені) іншим особам. Особисті немайнові права також не можуть згідно з українським Законом перейти у спадщину, однак спадкоємці авторів “мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора”. [128]
Американський же Акт, навпаки, прямо не визнає “моральні права”, як в США називаються немайнові права авторів, за виключенням дуже обмеженого кола творів.[129] Актом термін охорони моральних прав обмежується життям автора [130] та дозволяється відмова від них автором у письмовій формі.[131] Натомість, в Сполучених Штатах вважається, що судові прецеденти, які містять тлумачення положення Акту стосовно похідних творів, забезпечують рівень охорони немайнових прав, встановлений Бернською конвенцією, яка набула чинності для США 1 травня 1989 року.[132]
Легкість маніпулювання творами, зафіксованими в електронній формі, викликає численні питання, пов’язані з охороною немайнових прав в Інтернеті, де твори постійно модифікуються, видозмінюються та заново розповсюджуються як самими авторами, так і іншими користувачами мережі. Застосування концепції немайнових прав щодо розміщених в Інтернеті творів є настільки ускладненим, що деякі дослідники навіть висловлюються за повну відмову від цієї категорії прав авторів.
Однак, на сьогодні є очевидним, що в тих юрисдикціях, де визнаються немайнові права, розповсюдження за допомогою Інтернету твору із зміненим іменем автора або без його зазначення (якщо твір був підписаний) є протиправним діянням.
Зміна без дозволу автора твору, розміщеного в Інтернеті, також не дозволяється, якщо це може зашкодити його честі чи репутації. Така зміна може бути результатом зменшення розміру, “обрізання”, невдалої заміни кольорів, “розфарбування”, сканування чи надмірного редагування твору тощо.
Звичайно, тест на здатність зашкодити честі чи репутації автора є вкрай суб’єктивним. Суди, яким трапляється його застосовувати, неминуче стикаються з наступним питанням: в чиїх очах має постраждати честь чи репутація автора, щоби зміна твору без його дозволу вважалась протиправною?
Так, під час розгляду одної справи у Великій Британії Білл Тайді, відомий карикатурист, стверджував, що зменшення його карикатур на 16% для публічного показу склало спотворення його творів, здатне завдати шкоди його честі чи репутації. Суддя у справі вирішив, що буде важко стверджувати, що поводження з творами здатне завдати шкоди честі та репутації автора, не звернувшись до думки публіки про те, як зменшення карикатур вплинуло на її сприйняття позивача. Натомість, розглядаючи аналогічну справу, один канадський суд вирішив, що в подібних випадках ключовою є думка автора.
Отже, якщо з невеликої кількості судових рішень по справах про порушення права на недоторканість твору може бути виведено якесь загальне правило, то це правило можна сформулювати так: думка автора, навіть будучи досить переконливою, не є єдиним вирішальним фактором при вирішенні питання, чи складає певне поводження з твором посягання на нього, здатне завдати шкоди честі і репутації його автора. Що може переважити думку автора, так це реакція публіки.
Та ж частина публіки, що користується Інтернетом, має чудово знати, що екран комп’ютера не завжди точно передає вигляд творів, зображених на ньому. Часто це є результатом якості монітора та специфіки комп’ютера, тобто чогось, за що власник сайту чи постачальник Інтернет-послуг не може відповідати.
2.3. Охорона технічних засобів захисту та інформації про управління правами
Як Договір ВОІВ про авторське право, так і Договір ВОІВ про виконання і фонограми зобов’язують держав-учасниць забезпечити в межах своїх юрисдикцій охорону технічних засобів захисту та інформації про управління правами.
Стосовно технічних засобів захисту, стаття 11 Договору ВОІВ про авторське право та стаття 18 Договору ВОІВ про виконання і фонограми вимагають від своїх учасників “надавати адекватну правову охорону та ефективні способи правового захисту проти обходу ефективних технічних засобів, які використовуються” володільцями, відповідно, авторських та суміжних прав у зв’язку із здійсненням їхніх прав за Договорами ВОІВ або за Бернською конвенцією та “які обмежують дії, стосовно їхніх творів, не дозволені” зацікавленим правоволодільцем чи не санкціоновані законом.
Технічними засобами захисту в контексті Інтернету є комп’ютерні програми, які регулюють доступ до розміщених в мережі творів. Це можуть бути програми, якими захищено певну інформацію від отримання її відвідувачами сайту, які не отримали на це попередній дозвіл, або криптографічні коди, якими обмежується доступ до інформації, збереження її в пам’яті комп’ютерів користувачів або друк без відповідного дозволу. [133]
Що стосується інформації про управління правами, то стаття 12 Договору ВОІВ про авторське право та стаття 19 Договору ВОІВ про виконання і фонограми зобов’язують своїх учасників встановити адекватні та ефективні способи правового захисту проти будь-якої особи, яка здійснює будь-яку з наступних дій, знаючи (або, у випадку цивільно-правових способів захисту, маючи розумні підстави знати), “що вона викличе, уможливить, сприятиме або приховуватиме порушення будь-якого права”, передбаченого договорами або Бернською конвенцією:
“(і) видалення або зміна будь-якої електронної інформації системи управління правами без повноважень;
(іі) розповсюдження, імпорт з метою розповсюдження, передача в ефір чи публічне сповіщення без повноважень примірників творів, знаючи, що електронна інформація системи управління правами була видалена або змінена без повноважень”.
Договором ВОІВ про авторське право термін “інформація про управління правами” визначається як “інформація, що ідентифікує твір, автора твору, власника будь-яких прав на твір, або інформація про умови використання твору та будь-які номери чи коди, які представляють таку інформацію, коли будь-яка з цих часток інформації прикріплена до примірника твору або з’являється у зв’язку із сповіщенням твору публіці”. [134] Аналогічне визначення містить і Договір ВОІВ про виконання і фонограми.[135]
Хоча інформація про управління правами складається з імені володільця авторських прав, умов використання твору (ліцензії) та іншої подібної інформації, не будучи умовою надання охорони твору, до електронного примірника якого вона прикріплена, та підлягаючи охороні лише у випадку, коли автор чи його правонаступник вирішив її надати, вона не є взаємозамінною із знаком охорони авторського права.
Законопроекти, покликані імплементувати положення Договорів ВОІВ до авторського права США і подані на розгляд Конгресу,[136] містять норми щодо охорони технічних засобів захисту та інформації про управління правами. В частині, що стосується технічних засобів захисту, вони ідуть навіть дальше Договорів, не передбачаючи можливості обходу цих засобів з дозволу правоволодільця або у випадках, передбачених законом.
Запропонована гармонізація законів про авторське право держав-членів Європейського Союзу передбачає і встановлення еквівалентних норм стосовно охорони технічних засобів захисту та інформації про управління правами. Проте, об’єм та ступінь цієї охорони не деталізуються.[137]
Новою редакцією українського Закону порушенням авторських та суміжних прав визнається, серед іншого, “будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу”,[138] “підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління”, [139] а також “розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі”.[140] Оновлений Закон містить визначення інформації про управління правами, майже ідентичне тому, що міститься у Договорах ВОІВ, а термін “технічні засоби захисту”, визначення якого Договори не містять, в Законі розуміється як “технічні пристрої і (або) технологічні розробки, призначені для створення технологічної перешкоди порушенню авторського права і (або) суміжних прав при сприйнятті і (або) копіюванні захищених (закодованих) записів у фонограмах (відеограмах) і передачах організацій мовлення чи для контролю доступу до використання об’єктів авторського права і суміжних прав”.