Будь-яка поведінка користувачів в Інтернеті зачіпає права авторів та їх правонаступників. Інакше кажучи, неможливо нічого зробити в Інтернеті, що б потенційно не порушувало чиїсь авторські права. Перегляд Web-сторінок, збереження їх вмісту в пам’яті комп’ютера, переадресація повідомлення електронної пошти – всі ці дії включають відтворення об’єктів авторсько-правової охорони.
Але до того, як обговорювати проблеми охорони авторських прав в Інтернеті, необхідно, перш за все, визначити, які саме матеріали, доступні через Інтернет, охороняються авторським правом і які вимоги пред’являються авторським правом до них як до об’єктів охорони.
1.3. Охороноздатність розміщених в Інтернеті матеріалів
Авторське право всіх країн світу (тих, в яких воно існує) охороняє твори у галузі літератури, науки та мистецтва. Як правило, національні закони і міжнародні конвенції з авторського права містять примірний перелік об’єктів правової охорони та зазначають, що цей перелік не є вичерпним. Зазвичай в цих переліках згадуються літературні, музичні та аудіовізуальні твори, фотографії, картини, малюнки, ілюстрації, карти, плани, ескізи тощо [7].
Натомість, такі об’єкти як повідомлення про новини дня або повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, твори фольклору, а також державні документи, символи та знаки звичайно не охороняються [8].
Всі вищезгадані літературні та художні твори можна зустріти в Інтернеті у великій кількості, і всі вони можуть претендувати на захист авторським правом. Але тільки претендувати. Бо однієї лише приналежності до тієї чи іншої категорії творів, зазначеної в законі, недостатньо.
1.3.1. К р и т е р і ї а в т о р с ь к о - п р а в о в о ї о х о р о н и .
Для того, щоби отримати захист за законами про авторське право, вищезгадані твори повинні відповідати певним критеріям. По-перше, вони мають бути оригінальними в юридичному сенсі, а по-друге, вони мають бути вираженими у тій чи іншій об’єктивній формі.
1.3.1.1. О р и г і н а л ь н і с т ь .
Перший критерій розуміється в різних країнах світу приблизно однаково. Суди країн англо-саксонської системи права трактують критерій оригінальності широко: твір просто має бути результатом незалежної праці і таланту автора, тобто не бути скопійованим з іншого твору, авторські права на який належать іншій особі, та, за висловом судді Верховного суду США О’Коннора, “мати по крайній мірі деякий мінімальний рівень творчості” [9].
Суди ж континентальних країн Західної Європи, крім цього, досліджують, чи втілена в творі особистість автора, чи несе твір печать його індивідуальності. Проте, в наші дні застосування цієї вимоги стає дедалі гнучкішим у зв’язку з появою нового типу творів, процес створення яких включає значні автоматизовані елементи.
В Україні критерій оригінальності в законодавстві прямо не закріплено. В якості ознаки твору оригінальність згадується в Законі України “Про авторське право і суміжні права” в редакції від 11 липня 2001 року (надалі – Закон) лише стосовно назви твору як самостійного твору [10]. Закон також наводить приклад творів, які “не відповідають критеріям оригінальності”, проте якими саме є ці критерії, не зазначає.[11]
1.3.1.2. Ф і к с а ц і я .
Підходи до другого критерію в країнах, що належать до різних правових систем, неоднакові. Так, у США захисту авторським правом підлягають твори, “зафіксовані в будь-якій матеріальній формі вираження, відомій зараз або тій, що буде винайдено пізніше, за допомогою якої вони можуть бути сприйняті, відтворені або іншим чином повідомлені, або безпосередньо, або за допомогою машини чи пристрою” [12]. При цьому, твір вважається “зафіксованим”, якщо його матеріальне втілення є “достатньо постійним або стабільним для того, щоби бути сприйнятим, відтвореним або іншим чином повідомленим протягом періоду більшої тривалості, ніж проміжна”[13]. Термін же “проміжна тривалість” є відносним і “має тлумачитися та застосовуватися в контексті. … Авторське право не стільки піклується про тимчасову “тривалість” копії, скільки про те, що ця копія робить, і що вона здатна робити, поки вона існує” [14].
Результатом такого підходу є те, що за американським законодавством, усні, драматичні та хореографічні твори, не зняті на плівку або будь-який інший носій інформації у “справжньому” світі, а твори, що передаються в режимі “реального часу” без їх одночасного запису (наприклад, трансляції спортивних подій) – у “віртуальному” світі Інтернету, не вважаються зафіксованими і, відповідно, не підлягають авторсько-правовій охороні [15]. Ті ж з доступних через Інтернет оригінальних творів, які зафіксовані в цифровому виді на магнітних носіях, лазерних дисках чи в пам’яті комп’ютерів (навіть в оперативній і “лише на мілісекунду”, за визначенням одного суду), відповідають законодавчій вимозі фіксації, а тому охороняються авторським правом США. [16]
1.3.2. О п у б л і к у в а н н я .
Для того, щоб охоронятися авторським правом, твір, який було розміщено в Інтернеті, не обов’язково має бути до того опублікованим (випущеним в світ), тобто розповсюдженим шляхом випуску в обіг його примірників за згодою автора або іншої особи, якій належать авторські права, у кількості, здатній задовольнити розумні потреби публіки шляхом продажу, здачі в найом, прокату або шляхом іншої передачі права власності чи права володіння примірником твору [17]. Само ж по собі розміщення твору в Інтернеті в одних країнах визнається опублікуванням, а в інших – таким не визнається.
Так, український Закон під опублікуванням розуміє також і надання доступу до твору “через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором” [18]. Поняттям “електронні системи інформації”, звичайно, охоплюється і мережа Інтернет.
Американський же Акт, навпаки, хоч визнає публікацією навіть пропозицію розповсюджувати примірники твору, зроблену “групі осіб для цілей подальшого розповсюдження, публічного виконання або публічного показу” [19] (в тому числі і для того, щоби “передати або іншим чином сповістити” [20] твір, чим і є розміщення його в Інтернеті), але зазначає, що “публічне виконання або публічний показ твору самі по собі не складають публікації” [21]. Такий стан речей в авторському праві США пояснюється позицією американських законодавців, згідно з якою та форма розповсюдження творів, при якій матеріальний об’єкт, в якому втілено твір, “не міняє рук”, не є публікацією [22]. Таким чином, не опублікований в “жорсткій” формі твір, до якого через Інтернет мають доступ мільйони людей в США та в інших країнах, за американським правом не вважається опублікованим.
Однак, авторсько-правове законодавство і України, і США сягає, нехай і різними шляхами, одного й того ж результату: як опубліковані, так і неопубліковані твори, доступні через Інтернет, охороняються законом за умови відповідності встановленим ним критеріям охорони.
В Україні правова охорона надається володільцям авторських та суміжних прав “незалежно від їх громадянства і постійного місця проживання (для юридичних осіб – їх місцезнаходження), твори чи об’єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені на території України або не оприлюднені, але які знаходяться в об’єктивній формі на території України” [23], а володільцям авторських та суміжних прав “незалежно від їх громадянства, твори чи об’єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені на території іншої держави або не оприлюднені, але знаходяться в об’єктивній формі на території іншої держави”, правова охорона надається лише відповідно до міжнародних договорів, стороною яких є Україна [24]. Одним же із шляхів оприлюднення (розкриття публіці) твору Закон називає опублікування [25].
Таким чином, твір, який було вперше опубліковано у країні, яка не має з Україною двосторонньої угоди про охорону авторських прав та не є учасницею багатосторонніх конвенцій з цього питання, в Україні охоронятися не буде. Але якщо це не твір, розміщений в Інтернеті! Навіть якщо твір було розміщено в Інтернеті у такій країні, і навіть якщо в цій країні така дія не вважається опублікуванням, він все одно в ту ж мить став доступним в Україні через “електронні системи інформації”, а значить опублікованим, а також одним з тих творів, що “знаходяться в об’єктивній формі на території України” і, відповідно, охороняються згідно її законодавства.
В США ж – хоч розміщення твору в Інтернеті і не складає там публікації – розміщені в Інтернеті твори охороняються поряд з опублікованими, оскільки всі твори, віднесені американським законом до предмету авторського права, “будучи неопублікованими, підлягають охороні ... незважаючи на громадянство чи постійне місце проживання автора”. [26]
1.3.3. Ф о р м а л ь н о с т і .
У країнах Бернського Союзу, до якого входять держави-учасниці Бернської конвенції, охорона розміщених в Інтернеті – як і всіх інших – творів, що відповідають критеріям оригінальності та фіксації, наступає автоматично з моменту їх створення. Це означає, що для виникнення і здійснення авторських прав на такі твори “не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей”. [27]
Законодавство більшості країн, однак, заохочує виконання авторами або іншими володільцями авторських прав таких формальностей, як нанесення на кожний примірник твору знаку охорони авторського права, державна реєстрація та депонування.