Смекни!
smekni.com

Підприємницьке право, Старцев (стр. 23 из 49)

Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного дого­вору. У цьому договорі визначається і порядок погодження іс­тотних умов майбутнього договору, які не передбачені поперед­нім договором.

3. Основний господарський договір повинен бути укладений
у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладен­
ня попереднього договору.

Попередній договір не можна вважати способом забезпечен­ня виконання основного договору. Цей договір укладається і

Див.: Стативка А Предварительный договор и его использование в АПК // Пред­принимательство, лозлйство и право — 199». — Н> 4. — С. 20.

93


діє незалежно від укладання основної угоди. З моменту укла­дення основного договору попередній договір припиняється як такий, що виконаний належним чином.

Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попе­реднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні. У разі якшо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект до­говору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

Перевагами попереднього договору є можливість притягнен­ня до відповідальності за порушення його умов і, як наслідок, стягнення завданих цим збитків, в тому числі неодержаних до­ходів (упущеної вигоди), а також укладення основних договорів за рішенням суду.

4. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не вста­новлена, — у письмовій формі

53. Виконання господарських договорів

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належ­ним чином відповідно до закону, інших правових актів, догово­ру, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зо­бов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичай­но ставляться.

Насамперед боржник повинен реально виконати зобов'язан­ня. Частина 3 ст. 193 ГК встановлює положення про те, що зас­тосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку викона­ти зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбаче­но законом або договором, або управнена сторона (кредитор) відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а креди­тор — прийняти виконання особисто, якщо інше не встановле­но договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 194 ГК дозволяє покласти ви­конання господарського зобов'язання в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сто­рона (кредитор) зобов'язана прийняти виконання, запропоно­ване третьою особою — безпосереднім виконавцем, якщо із за-

94


кону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.

Також кредитору надасться право, якшо інше не передбаче­но законом, передати другій стороні, за її згодою, належні йо­му за законом, статутом чи договором права на одержання май­на від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення госпо­дарсько-управлінських повноважень.

Боржник повинен виконати зобов'язання у повному обсязі. Кредитор має право не приймати від боржника виконання йо­го обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зо­бов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 530 ЦК передбачає необхідність виконання господар­ського зобов'язання у встановлений строк (термін). Умова шо-до строку (терміну) є істотною для господарського договору від­повідно до ч. З ст. 180 ГК. Боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якшо інше не встановлено договором, актами законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання. У разі якщо воно не виз­начене, зобов'язання повинно бути виконано:

— за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на будів­
лю або земельну ділянку, іншого нерухомого майна — за міс­
цезнаходженням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухо­
мого майна;

— за грошовими зобов'язаннями — за місцем розташування
уиравненої сторони на момент виникнення зобов'язання, або
за новим місцем її розташування за умови, що управнена сто­
рона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону;

— за іншими зобов'язаннями — за місцезнаходженням пос­
тійно діючого органу управління (місцем проживання) зо­
бов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

Особливі правила передбачені законодавством щодо вико­нання грошових зобов'язань. Так, згідно зі ст. 198 ГК платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.

Частина 7 ст. 193 ГК не допускає односторонньої відмови від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених зако-

95


ном, а також відмови від википання або відстрочки виконання на тій підставі, що зобов'язання другої сторони за іншим дого­вором не було виконане належним чином. Додатково у ст. 236 одним з видів оперативно-господарсысих санкцій ГК називає односторонню відмову від виконання свого зобов'язання уп-равненою стороною, із звільненням й від відповідальності за це — у разі порушення зобов'язання другою стороною. Подіб­не положення міститься у ст. 525 ЦК, яка підставою односто­ронньої відмови від зобов'язання та односторонньої зміни його умов додатково називає випадки, передбачені договором.

54. Неустойка як захід забезпечення виконання господарських зобов'язань

Поняття неустойки

Неустойкою (штрафом, пенею) с грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі пору­шення боржником зобов'язаним.

Характеристика неустойки

І. Неустойка виступає в формах штрафу і пені. Ці різнови­ди неустойки мають істотні особливості.

Штрафом с неустойка, шо обчислюється у відсотках від су­ми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Ма­ючи стимулюючу функцію, штраф застосовується як при прос­троченні виконання зобов'язання, так і з інших підстав: невід­повідність якості, кількості, стандартам та іншим умовам дого­вору. Розмір штрафу встановлюється у вигляді відсотка або в обумовленій сторонами сумі1.

Пенею є неустойка, шо обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Неустойка у вигляді пені характери­зується «нарощуванням» свого розміру, оскільки вона стягуєть­ся за кожний наступний проміжок часу при невиконанні зо­бов'язання, що триває.

2. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК якщо предметом не­устойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Так, Законом України від

1 Дна.: Роптберг М. Обеспечительные функции договорных обямтелютв в условиях рынка // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — Ml 10. — С. 21.

96


22 листопада 1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне ви­конання грошових зобов'язань* встановлено положення, відпо­відно до якого за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встанов­люється за згодою сторін, проте який не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неус­тойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім ви­падків, передбачених законом. Також розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істот­не значення.

3. Боржник повинен передати кредиторові неустойку в разі порушення боржником зобов'язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кре­дитора збитків, завданих невиконанням або неналежним вико­нанням зобов'язання. При цьому кредитор не має права на не­устойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зо­бов'язання.

11.1 відміну від боржника, який зобов'язаний сплатити кре­диторові неустойку, стягнення неустойки для кредитора є його правом. В разі, якщо сторони домовилися про несплату або про зменшення суми неустойки, таку домовленість необхідно офор­мити шляхом внесення змін до угоди про неустойку або до ос­новного договору, якщо останній містить відповідні положення про встановлення неустойки.

Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від ви­конання свого обов'язку в натурі; також за загальними прави­лами ч. 2 ст. 552 ЦК вона не позбавляє кредитора права на від­шкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Проте вже за ст. 232 ГК якщо за не­виконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не по­критій цими санкціями. Також передбачається можливість встановлення законом або договором випадків, коли: