Підприємницьке право, Старцев (стр. 37 из 49)
Прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників.
4. Договори простого товариства є консснсуальними договорами, тобто набирають чинності з моменту досягнення сторонами угоди за всіма істотними умовами. Момент набрання чинності договором не залежить від того, зробили учасники свої внески чи ні. Відповідно до ст. 1131 ЦК договори простого товариства укладаються у письмовій формі.
82. Особливості засновницького договору про створення юридичної особи
Законодавство окремо не визначає поняття та ознаки засновницького договору, а також порядок його укладання, зміни та припинення. В теорії засновницький договір визначається як консенсуальний цивільно-правовий договір, шо регулює відносини між засновниками у процесі створення та діяльності юридичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності1.
Засновницький договір укладається, якщо засновників підприємства два чи більше, і є рішення про його створення. Ця теза знаходить підтвердження у ГК. Так, згідно із ч. 5 ст. 63 І К корпоративні підприємства, до яких належать «кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб», утворюються, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), яким і є засновницький договір.
Ці положення ГК слід розглядати як загальні, що застосовуються тоді, якщо вони відповідають положенням спеціальних нормативних актів.
Пі сьогодні дискусійним є питання щодо обов'язковості укладання засновницького договору засновниками господарських товариств, зокрема, акціонерних товариств, товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю. Адже за змістом ст. 4 Закону «Про господарські товариства» акціонерне товариство, то-
1 Ди» Підприємницьке право України / За ред. Р.Б. Шишки. — Харків. 2000. — С. 81.152
вариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі засновницького договору і статуту, повне і команлитне товариство — лише засновницького договору. Разом з тим ст. 82 ГК встановлює, що установчим документом повного товариства і команлитного товариства є засновницький договір, а акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю — лише статут. Тобто відповідно до ГК, на відміну від Закону «Про господарські товариства», обов'язкової наявності у акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю і товариств з додатковою відповідальністю засновницького договору не передбачено.
Певним чином ситуацію прояснюс ЦК, який поряд з терміном «засновницький договір» запроваджує категорію «договір про заснування товариства».
Так, якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом. Подання цього договору при дсрж.івши реєстрації товариства не є обов'язковим. Подібні положення передбачаються ЦК щодо товариства з додатковою відповідальністю і акціонерного товариства.
Різниця між засновницьким договором і договором про заснування полягає не в їх умовах, які фактично є однаковими для обох видів договорів, а в тому, що засновницький договір € установчим документом товариства, а договір про заснування таким не вважається. Наслідком цього, як можна було побачити вище, є обов'язковість подання засновницького договору як установчого документа при державній реєстрації повного та ко-мандитного товариств і, відповідно, необов'язковість подання договору про заснування акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю як внутрішнього документа, що регулює відносини між їх засновниками (учасниками).
Законодавець шляхом розмежування засновницьких договорів і договорів про заснування товариств відповідних видів під-
153
креслює різницю у правовому статусі засновників (учасників) «товариств осіб», до яких належать повні та командитні товариства, та «товариств капіталів» — акціонерних товариств, товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю. Адже, на відміну від останніх, в яких засновники (учасники) можуть і не брати безпосередньої участі в діяльності товариства, обмежуючись вирішенням організаційних питань на загальних зборах і доручаючи здійснення оперативно-господарської діяльності найманим представникам виконавчого органу управління, учасники повного і командитного товариств «здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність» в обов'язковому порядку. Оскільки учасники таких товариств безпосередньо виходять на ринок, детальна правова регламентація відносин між ними з приводу як організації, так і функціонування товариств має принципове значення. Дія засновницького договору після державної реєстрації (створення) відповідної юридичної особи зберігається та продовжується до моменту припинення її діяльності1.
Підсумовуючи нишсііикладсне, зазначимо, що договір для того, щоб вважатися засновницьким і, відповідно, установчим документом, повинен не просто регулювати відносини між засновниками (учасниками) корпоративної юридичної особи з приводу її створення і функціонування. Правовий статус цієї юридичної особи повинен обумовлювати обов'язкову особисту спільну участь її засновників в діяльності, шо нею здійснюється. Саме це характерно для повних іа командитних товариств, а також для фермерських господарств. Інакше договір, що укладається між засновниками (учасниками) з приводу створення юридичної особи, наділення її майном тощо, є договором про заснування і установчим документом не вважається.
Засновницьким договір повинен укладатися у письмовій формі, тому шо чинне законодавство вимагає його подання для здійснення державної реєстрації повного та командитного товариств. Він є консенсуальним і набуває чинності з моменту досягнення його сторонами згоди зі всіх істотних умов.
83. Правове регулювання захисту прав споживачів
Захист прав споживачів здійснюється відповідно до норм Закону України від 12 травня 1991 р. «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону від 15 грудня 1993 p.), а також інших за-
1 Див.: Цивільне право України Км 2. - К.. 1999. - С 567.154
конодавчих та підзаконних нормативних актів, прийнятих на його виконання.
Споживачем вважається громадянин, який прилбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. Відповідно споживачами за визначенням не вважаються юридичні особи, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які придбавають товари (роботи, послуги) з метою подальшого здійснення з їх використанням підприємницької діяльності. Захист прав цих осіб регулюється іншими актами законодавства.
Споживачі, які перебувають на території України, піл час придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг) для задоволення своїх побутових потреб мають право на:
1) державний захист своїх прав. Держава забезпечує громадя
нам як споживачам захист їх прав спеціально уповноваженим
державним органом, надає можливість вільного вибору товарів
(робіт, послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідних для
прийняття самостійних рішень піл час придбання та викорис-
і.иіия товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб, і гарантує
придбання або одержання іншими іаконними способами това
рів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживан
ня, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності;
2) гарантований рівень споживання. Гарантований рівень
споживання забезпечується стимулюванням виробництва това
рів, виконання робіт та надання послуг; запровадженням у разі
необхідності нормованого розподілу товарів, якщо немає гаран
ті їх вільного придбання кожним споживачем; запроваджен
ням компенсаційних виплат, різних видів допомоги і пільг гро
мадянам,
3) належну якість товарі» (робіт, послуг), торговельного та
інших видів обслуговування. Споживач має право вимагати від
продавця (виробника, виконання), щоб якість придбаного ним
товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимо
гам нормативно-правових актів та нормативних документів,
умовам договорів, а також інформації про товар (роботу, послу
гу), яку налає продавець (виробник, виконавець);
4) безпеку товарів (робіт, послуг). Споживач має право на те,
щоб товари (роботи, послуги) за звичайних умов їх використан
ня, зберігання і транспортування були безпечними для його
життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а та
кож не завдавали шкоди його майну;