Підприємницьке право, Старцев (стр. 38 из 49)

155

5)

інформацію про товари (роботи, послуги). Споживач має
право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформа
цію про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асорти
мент, а також про їх виробника (виконавця, продавші), що за
безпечує можливість свідомого і компетентного вибору;

6) відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, пос
лугами) неналежної якості, а також майнової та моральної (не-
майнової) шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здо
ров'я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, перед
бачених законодавством;

7) звернення до суду та інших уповноважених державних орга
нів за захистом порушених пран;

8) об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання
споживачів).

інші права споживачів детально викладені у Законі «Про захист прав споживачів».

84. Поняття та форми правового режиму майна суб'єктів підприємницької діяльності

Поняття правового режиму майна

Під правовим режимом майна суб'єкта підприємницької діяльності розуміють встановлені правовими нормами склад цього майна, порядок його формування, використання і вибуття, обсяг прав та обов'язків з приводу володіння, користування і розпорядження майном, порядок звернення на нього стягнень кредиторів, а також його правової охорони¹.

Форми правового режиму майна

Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права — право господарського відання, право оперативного управління

Основним речовим правом у сфері господарювання с право власності. Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві опера-

¹ Ди».: Підприємницьке право. Книга 2: Пиіручн. / За ред. О.В С торцева - К.

156

тивного управління, або на основі інших форм правового режиму майна.

Власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного їм майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства. За суб'єктами господарювання власник має право закріплювати належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності — на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження шодо заснованої організації та припиняти її діяльність.

Власник має право здійснювати організаційно-установчі повноваження також на основі належних йому корпоративних прав.

Право господарського відання є речовим правом суб'єкта під-приемнингна, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження шодо окремих видів майна за згодою власника.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в опе-ративно-госполарську діяльність підприємства.

Правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповно-

157

важеним ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності. Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, ідім снює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, шо не використовується, та майно, шо використовується ним не за призначенням.

Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав, передбачених ЦК. До таких згідно зі ст. 395 ЦК належать речові права на чуже майно (право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітев-зис); право забудови земельної ділянки (суперфіїіій). Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна

85. Поняття майна у сфері господарювання та джерела його формування

Поняття та загальна класифікація майна суб'єктів господарювання

Майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів

Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, шо віднесено законодавством до основних фондів.

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші

158

у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

Особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, вишачають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Джерела формування майна суб'єктів господарювання

Джерелами формування майна суб'єктів господарювання є:

— грошові та матеріальні внески засновників;

— доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

— доходи від цінних паперів;

— капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

— надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єк
тів (комплексів), що належать їм, придбаним майна інших
суб'єктів;

— кредити банків та інших кредиторів;

— безоплатні та благодійні внески, пожертвування організа
цій і громадян;

— інші джерела, не заборонені законом.

86. Грошові зобов'язання у підприємницькій діяльності

Поняття грошового зобов'язання

Грошовим зобов'язанням t зобов'язання боржника заплатити кредитору певну ірошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законодавством України.

Характеристика грошового зобов'язання

1. До грошових зобов'язань належать зобов'язання із виплати певної грошової суми боржником кредитору. Зобов'язання щодо передачі боржником кредитору інших, крім грошей, матеріальних цінностей, виконання робіт або надання послуг грошовими не є.

159

2. Підставами для виплати відповідних сум за грошовими зо
бов'язаннями є цивільно-правовий договір або інші підстави,
передбачені законодавством України. Зважаючи на викладену
вище ознаку, цивільно-правовий договір у такому разі повинен
бути оплатним і опосередковуватися рухом відповідних грошо
вих коштів.

До інших підстав виникнення грошових зобов'язань належать, зокрема, трудові договори, за якими виплачується заборгованість із заробітної плати працівникам боржника, а також сплата податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджету.

3. Грошові зобов'язання, шо виникають внаслідок цивільно-
правових договірних відносин кредитора та боржника, характе
ризуються встановленням законодавством відповідальності за
иесвосчасне їх виконання. Так, Законом «Про відповідальність
за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань* встановлено,
шо платники ірошових коштів сплачують на користь одержува
чів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, шо вста
новлюється за згодою сторін. При цьому розмір пені обчислю
ється від суми простроченого платежу та не може перевищува
ти подвійної облікової ставки Національного банку України,
що діяла у період, за який сплачується пеня. Ці положеним не
поширюються на порядок нарахування та сплати пені, штраф
них та фінансових санкцій за несвосчасну сплату податків, по
даткового кредиту та інших платежів до бюджетів і позабюджет
них фондів, а також на відносини, шо стосуються відповідаль
ності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.