У справі про тяжкий або особливо тяжкий злочин дізнання провадиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.
У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому статтею 165-2 цього Кодексу, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.
Строки провадження дізнання:
по справах про тяжкі або особливо тяжкі злочини — 10 днів з моменту порушення справи;
по справах про злочини, що не є тяжкими чи особливо тяжкими,— до встановлення особи, що вчинила злочин (ст. 104 КПК України), та у термін не більш 10 днів, починаючи з моменту встановлення особи, що вчинила злочин (ст. 108 КПК України).
При цьому у разі обрання до підозрюваного одного з передбачених у законі запобіжних заходів у порядку, передбаченому статтею 165-2 КПК України, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.
Передбачені законом строки провадження дізнання є остаточними і продовженню не підлягають.
Форми закінчення дізнання: передача справи слідчому; закриття справи.
Після передачі справи слідчому орган дізнання зобов'язаний виконувати окремі доручення слідчого щодо провадження слідчих та розшукових дій, а якщо у справі про тяжкий злочин особа, яка його вчинила, не була встановлена,— здійснює оперативно-розшукові дії, не очікуючи вказівок слідчого, аж до розкриття злочину.
У справах про злочини, що не є тяжкими, органи дізнання можуть в разі невстановлення особи, яка вчинила злочин, призупинити провадження в справі і вживати заходів до розкриття злочинів у порядку оперативно-розшукової та адміністративної діяльності.
Стаття 109. Закінчення дізнання
Дізнання у справах закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затверджується прокурором.
За наявності обставин, передбачених статтею 6 цього Кодексу, орган дізнання закриває справу мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає прокуророві.
Дізнання закінчується складанням постанови про направлення справи для проведення досудового слідства або постанови про закриття кримінальної справи. Про прийняті рішення орган дізнання складає мотивовану постанову, дотримуючись вимог ст. 130 КПК України.
Постанова про закриття справи виноситься відповідно до вимог ст. 6, 214 КПК України. З підстав, передбачених ст. 7-ІО, п.2 ст. 213 КПК України, орган дізнання закривати справу не уповноважений.
Направляючи справу слідчому, порушену за ознаками тяжкого злочину, в разі невстановлення особи, яка вчинила злочин, орган дізнання продовжує здійснювати оперативно-розшукові заходи для розкриття злочину, не очікуючи вказівок слідчого. В інших випадках оперативно-розшукова діяльність здійснюється тільки за дорученням слідчого. При цьому важливо пам'ятати, що у разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.
Постанова про направлення справи для проведення досудового слідства підлягає затвердженню прокурором.
Стаття 110. Оскарження дій і постанов органів дізнання
Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаржені прокуророві.
У разі надходження скарги прокурор зобов'язаний розглянути н протягом десяти днів і рішення по скарзі і повідомити скаржникові.
Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаржені до суду.
Скарги на дії і постанови органів дізнання розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Глава 11. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА
Стаття 111. Провадження досудового слідства
Досудове слідство провадиться у всіх справах, за винятком справ про злочини, зазначені у частині 1 статті 27 і статті 425 цього Кодексу, по яких досудове слідство провадиться у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.
Досудове слідство — кримінально-процесуальна діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, провадженні слідчих та інших процесуальних дій і самостійному застосуванні норм права з метою захисту прав та законних інтересів людини, фізичних та юридичних осіб, створенні умов для здійснення справедливого правосуддя.
Досудове слідство провадиться за всіма категоріями кримінальних справ, за винятком справ приватного обвинувачення та злочинів, щодо яких закон надає право протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст. 111, 425 КПК України). У справах неповнолітніх досудове слідство обов'язкове в усіх випадках без винятку.
Завданнями органів досудового слідства є:
— всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи при неухильному дотриманні Конституції України, міжнародних норм права, чинного законодавства для забезпечення розкриття злочинів, встановлення істини і прийняття по кожній кримінальній справі обґрунтованого і законного рішення;
— прийняття необхідних заходів для запобігання та припинення порушень прав і свобод громадян та інтересів суспільства;
— забезпечення відшкодування збитку фізичним і юридичним особам, що потерпіли від злочинів;
— виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, вжиття заходів щодо їхнього усунення;
— захист честі, гідності, прав і свобод громадян;
— відновлення в правах, відшкодування матеріальної і компенсація моральної шкоди стосовно осіб, що постраждали від незаконного затримання, арешту, притягнення до кримінальної відповідальності.
Досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ податкової міліції і слідчими органів безпеки та прокуратури.
Проблеми організації досудового розслідування.
Побудова правової держави передбачає непримиренну боротьбу зі злочинністю, поліпшення якості роботи слідчих підрозділів.
Безпрецедентне зростання злочинності за останні десять років існування незалежної держави обумовило значне збільшення навантаження на слідчих, що і без того робить виконання функції розслідування ще тяжчою роботою.
Проблеми організації розслідування порушуються і все активніше обговорюються в юридичній літературі.
Однак криміногенна ситуація в державі залишається складною. За даними ГСУ МВС України, у провадженні тільки слідчих органів внутрішніх справ України в 2000 році знаходилось 460 687 кримінальних справ. До судів направлено 185391 кримінальну справу, що на 5 529 справ, або 3,07%, більше ніж у 1999 році. Для проведення додаткового розслідування було повернуто 13 106 кримінальних справ, що становить відповідно 7,07% усіх справ, направлених до суду.
За штатом слідчий апарат органів внутрішніх справ нараховував у 2001 році лише 9,5 тисяч фахівців. За розрахунками, для якісного розслідування всіх кримінальних справ, порушуваних щороку, необхідно збільшити слідчий апарат щонайменше в 2,5 рази.
Реальне навантаження на одного фактично працюючого слідчого більше ніж у три з половиною рази перевищує норму науково обґрунтованого навантаження. В середньому у провадженні одного слідчого знаходиться до 100 справ.
Слідчі мають справу не тільки з безліччю кримінальних справ, а й зі значними матеріальними труднощами в організації своєї роботи.
З іншого боку, слідчий — учасник кримінального процесу, який перебуває в центрі суперечностей сторін, і будь-які його дії стають об'єктом пильного вивчення учасниками кримінально-процесуальних правовідносин: наглядає прокурор, контролює суд та начальник слідчого підрозділу, пильнує обвинувачений і захисник, з нетерпінням чекає і вдивляється в його діяльність потерпілий.
Негативні реалії призвели до падіння престижності професії слідчого серед юристів. На 2001 рік лише 65 відсотків фахівців слідчого апарату органів внутрішніх справ мають вищу юридичну освіту. Залишається високою плинність кадрів. У 2000 році на службу в слідчі підрозділи було прийнято 924 особи з вищою юридичною освітою, а звільнено 1254.
Проте, дивує сам розмах застосування кримінальної відповідальності. Протягом дванадцята років (1986— 1997 pp.) в Україні всього було зареєстровано 5 млн. 850 тис. 103 злочини, засуджено до різних видів покарання 2 млн. 51 тис. 689 осіб. При цьому в середньому за рік до позбавлення волі засуджувалось 486 тис. осіб (35% від усіх покарань).
Такі масштаби кримінальних репресій не можуть сприйматись позитивно. Вражають такі цифри. Якщо на 100 000 населення кількість ув'язнених осіб становить: в Словенії — 40, в Італії — 50, в Норвегії та Фінляндії — 55, в Данії — 65, в Франції — 90, в Німеччині — 96, то в Україні — 415, що трошки менше, ніж в одній із найкримінальніших країн (у США — 645).
Що ж робити? Насамперед неухильно й далі, реалізуючи ідеї гуманізму, продовжувати скромно розпочату прийняттям нового Кримінального кодексу України декриміналізацію малозначних злочинів, встановивши за такі діяння адміністративну відповідальність. Декриміналізація має бути поміркованою, але ширшою. Це дасть змогу зменшити сферу застосування позбавлення волі, не поміщати багатьох людей до в'язниці, яка мало кого перевиховала. Часто, навпаки, особа, за малозначний злочин засуджуючись до позбавлення волі, піддається впливу кримінального середовища і його авторитетів та виходячи на волю стає якщо не на шлях скоєння нових злочинів, то на шлях сприяння іншим злочинцям. Правоохоронні органи тим самим "необачно готують потенційні кадри для організованої злочинності".