У разі відмови або ухилення спеціаліста від виконання своїх обов'язків слідчий повідомляє про це адміністрацію підприємства, установи чи організації за місцем роботи спеціаліста або громадську організацію для відповідного реагування.
Спеціалістом у кримінальному процесі визнається будь-яка не заінтересована в результаті справи особа, яка має необхідні спеціальні знання в науці, техніці, мистецтві чи ремеслі або володіє вміннями, навиками у певній галузі діяльності і відповідно до ст. 128-1 КПК України залучається до участі у проведенні слідчої дії для подання сприяння слідчому в збиранні та дослідженні доказів.
Як спеціалістом, так і експертом можуть бути особи, які володіють спеціальними знаннями. Але в процесуальному статусі між експертом і спеціалістом є різниця. Спеціаліст, використовуючи свої спеціальні знання, надає допомогу слідчому в провадженні слідчих дій, а саме: в пошуку, виявленні, фіксації, вилученні та огляді доказових матеріалів, застосуванні для цього необхідних технічних засобів, наприклад засобів так званої "польової криміналістики" при огляді місця події, тоді як експерт досліджує направлені йому на експертизу докази і формулює висновки з поставлених перед ним питань, які мають значення самостійних доказів. Якщо експерт досліджує вже одержані докази і дає висновок, який має самостійне доказове значення, то спеціаліст покликаний надати допомогу в збиранні доказів. Тому процесуальне становище спеціаліста й експерта різне.
До особи, яка викликається як спеціаліст, закон ставить дві основні вимоги: бути не заінтересованим у результаті справи та мати необхідні для участі в даній слідчій дії спеціальні знання.
Закон не обмежує кола слідчих дій, для участі в провадженні яких може бути залучений спеціаліст. Слідчий запрошує спеціаліста у тих випадках, коли він визнає за необхідне використати спеціальні знання та навички при провадженні слідчої дії.
Обов'язковою є участь спеціаліста при проведенні:
а) зовнішнього огляду трупа та судово-медичного освідування особи. Ці дії провадяться за участю судово-медичного експерта або лікаря (ч. 1 ст. 192, ч. 2 ст. 193 КПК України);
б) ексгумації трупа. Ця дія провадиться за присутності судово-медичного експерта (ч. 2 ст. 192 КПК України);
в) допиту неповнолітнього свідка віком до 14 років, а за розсудом слідчого — до 16 років. Ця дія провадиться за присутності педагога, а в разі необхідності (ч. 1 ст. 168 КПК України) — лікаря.
Спеціаліст у кримінальному процесі має право: робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу, пов'язані з виявленням, закріпленням та вилученням доказів; звертатися з дозволу слідчого або суду з запитаннями до осіб, які беруть участь у провадженні слідчої дії; знайомитися із змістом протоколу слідчої дії, в провадженні якої брав участь спеціаліст. Спеціаліст має також право на винагороду за виконання своїх обов'язків та на відшкодування витрат, пов'язаних зі з'явленням за викликом до правоохоронних органів (ст. 92 КПК України), а також право на забезпечення безпеки.
Відповідно до ст. 128-1 КПК України спеціаліст зобов'язаний: своєчасно з'явитися за викликом; брати участь у провадженні слідчої дії, використовуючи свої спеціальні знання та навички для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертати увагу слідчого на обставини, пов'язані з виявленням та закріпленням доказів; давати пояснення з приводу спеціальних питань, що виникають під час провадження слідчої дії.
Настановою про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України (наказ МВС України № 682 від ЗО серпня 1999 року) на експертів-криміналістів, які беруть участь у проведенні слідчих дій як спеціалісти, покладається також обов'язок мати при собі і кваліфіковано використовувати відповідні науково-технічні засоби; проводити необхідні експрес-аналізи виявлених слідів та давати слідчому розгорнуті відомості про можливі прикмети злочинців. Спеціаліст діє за вказівкою слідчого та несе особисту відповідальність за повноту і правильність використання всіх науково-технічних засобів, що є в його розпорядженні і призначені для виявлення, фіксації та вилучення речових доказів.
Стаття 129. Розгляд клопотань слідчим
Клопотання підозрюваного, обвинуваченого, їх захисників, а також потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників про виконання будь-яких слідчих дій слідчий зобов'язаний розглянути в строк не більше трьох діб і задовольнити їх, якщо обставини, про встановлення яких заявлені клопотання, мають значення для справи.
Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в клопотанні складається мотивована постанова.
Про рішення щодо задоволення клопотань учасників процесу немає потреби виносити окрему мотивовану постанову. Слушні й юридично беззаперечні клопотання учасників процесу задовольняються в передбаченій процесуальній формі.
При повній або частковій відмові в задоволенні клопотання слідчий має скласти мотивовану постанову, де з необхідною достатністю повинен аргументувати прийняте рішення. Така постанова має бути доведена до відома особи, що зверталась з клопотанням, якій роз'ясняється її право на оскарження такої постанови прокурору чи в суд.
Стаття 130. Постанова слідчого і прокурора
Про рішення, прийняті слідчим або прокурором під час провадження досудового слідства у випадках, зазначених у цьому Кодексі, а також у випадках, коли це визнає за необхідне слідчий або прокурор, складається мотивована постанова.
У постанові зазначається місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій провадиться слідство, і обґрунтування прийнятого рішення, а також стаття цього Кодексу, на підставі якої прийнято рішення.
Постанова слідчого — це кримінально-процесуальний документ, в якому викладається, мотивується та формулюється рішення або розпорядження слідчого, прийняте в процесі провадження у справі.
Усі кримінально-процесуальні документи мають відповідати певним загальним вимогам. До їх числа належать такі.
Законність складання документа. Будь-який процесуальний документ має відповідати вимогам закону: складатися уповноваженою на те особою, за наявності передбачених законом підстав, виконуватися та засвідчуватися відповідно до вимог закону. Якщо в процесуальних нормах права закріплені обов'язкові реквізити документа, вони мають бути до нього включені. Документ має відповідати вимогам закону як за формою, так і за змістом.
Об'єктивність. Кожний документ має відповідати за своїм змістом фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, ґрунтуватися на встановлених фактах. Сформульовані в ньому висновки мають відповідати об'єктивній дійсності.
Логічність. У процесуальному документі всі судження мають бути доказані, а висновки — мотивовані та логічно переконливі. "Мудрість,— за висловом давньогрецького філософа Геракліта,— у знанні підстав та причин". Якщо вихідні судження правильні і якщо правильно вжито закони логіки, то висновки відповідатимуть істині, і навпаки.
Теза — стрижень будь-яких висновків та суджень, головна думка, істинність якої необхідно ретельно перевіряти та скрупульозно доводити. Теза — це положення, судження, істинність, правдивість якого треба довести, обґрунтувати у процесі аргументації. Аргументація — це доведення, доказування за допомогою аргументів.
Аргумент коректний тільки тоді, коли він являє собою достовірні
фактичні дані.
Аргумент — це істинне судження, за допомогою якого в процесі логічного доведення встановлюється істинність тези; це докази (встановлені факти, достовірні положення, аксіоми), які наводяться для обґрунтування, підтвердження якогось судження, положення, посилання, за допомогою якого обґрунтовують тезу. Шукач правди мас використовувати правильні аргументи, висувати найбільш імовірні гіпотези та вміти застосовувати закони логіки для їх перевірки.
З метою уникнення помилок слід здійснити логіко-структурний аналіз висловлюваних положень та окремих тез. Правила тут такі.
1. Теза має бути чітко сформульованою та стислою R необхідних випадках складну тезу слід розчленувати. Вона н<} повинна містити в собі логічного протиріччя або бути безглуздою такою, що не несе ніякого смислового навантаження.
2. Як аргументи можуть виступати лише такі положення істинність яких доведена, безсумнівна, достовірна.
3. Аргументи (посилки) доказуються, обґрунтовуються засвідчуються самостійно, незалежно від тези. Коли порушується дане правило, то виникає логічна помилка ("коло в доведенні"), суть якої полягає в тому, що теза доказується аргументом, а аргумент тезою.
4. Аргументи не повинні суперечити один одному. Із суперечливих суджень не може за необхідності випливати жодне істинне положення.
5. Аргументи мають бути достатніми для відповідної тези. У своїй сукупності доводи мають бути такими, щоб із них за правилами мислення за необхідності походила теза, що доводиться. Недостатня кількість доказів може призвести до поспішних висновків.
"Мистецтво судочинства,— зазначав І. Бентам,— є не що інше, як мистецтво користуватися доказами".
Викладені в процесуальних та інших юридичних документах судження, висновки, твердження повинні відповідати законам формальної логіки, а саме:
1) будь-яка думка має бути точно сформульована та мати стійкий, незмінний зміст, бути тотожною самій собі;
2) вона не повинна суперечити іншим судженням, оскільки два несумісних судження не можуть бути одночасно істинними, одне з них неодмінно неправильне;