Строки тримання під вартою визначаються ст. 156 КПК України.
Особи, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, мають обов'язки та права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, які випливають з режиму тримання під вартою.
Основними вимогами режиму в місцях попереднього ув'язнення є ізоляція осіб, яких узяли під варту, постійний нагляд за ними та окреме тримання їх у порядку, передбаченому законом, цензура листування.
Арештовані піддягають обшуку, медичному огляду, дактилоскопіюванню та фотографуванню. Речі, що є при них, а також передачі й посилки, що надходять на їх ім'я, підлягають огляду, а листування — цензурі. їм забороняється мати при собі гроші та цінні речі, а також предмети, не дозволені для зберігання в місцях попереднього ув'язнення.
Осіб, узятих під варту, розміщують у камерах з додержанням таких вимог ізоляції:
— чоловіків — окремо від жінок;
— неповнолітніх — окремо від дорослих. У виняткових випадках, з метою попередження порушення режиму в камерах, де утримуються неповнолітні, допускається з санкції прокурора утримання не більше двох дорослих, які вперше притягуються до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, які не є тяжкими;
— осіб, вперше притягнутих до кримінальної відповідальності, — окремо від осіб, які раніше притягалися до кримінальної відповідальності;
— осіб, які відбували раніше покарання в місцях позбавлення волі, — окремо від осіб, які не перебували в місцях позбавлення волі;
— осіб, обвинувачених або підозрюваних у вчиненні тяжких злочинів,— окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;
— особливо небезпечних рецидивістів — окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;
— осіб, які раніше працювали в органах внутрішніх справ, служби безпеки, юстиції, у прокуратурі та в суді,— окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;
— засуджених — окремо від осіб, які перебувають під вартою, в тому числі засуджених, яким за судовим вироком призначено інший вид режиму виправно-трудової колонії;
— іноземних громадян та осіб без громадянства,— як правило, окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;
— засуджених до довічного позбавлення волі утримують ізольовано від усіх інших осіб, які перебувають під вартою.
Обвинувачених або підозрюваних по одній і тій самій справі за наявності розпорядження особи або органу, в провадженні яких знаходиться справа, утримують окремо.
Слід зауважити, що відповідно до Закону "Про міліцію" працівники міліції в разі взяття їх під варту в період перебування їх на службі в органах внутрішніх справ повинні утримуватись не в слідчому ізоляторі, а на гауптвахті.
Піклуючись про зміцнення гарантій процесуальної самостійності слідчого, Інструкцією про організацію діяльності органів попереднього слідства в системі МВС України і взаємодії з іншими службами органів внутрішніх справ України в розкритті і розслідуванні злочинів (затверджена наказом МВС України № 745) встановлено: "Категорично забороняється без дозволу слідчого видача будь-кому (за винятком наглядаючого прокурора) затриманих підозрюваних та заарештованих обвинувачених для проведення бесід, допитів чи інших слідчих дій".
Стаття 156. Строки тримання під вартою
Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців.
У випадках, коли у строк, передбачений частиною першою цієї статті, розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає, він може бути продовжений:
1) до чотирьох місяців — за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;
2) до дев'яти місяців — за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або самим цим прокурором у справах про тяжкі й особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;
3) до вісімнадцяти місяців — за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.
У кожному випадку, коли розслідування справи у повному обсязі у строки, зазначені у частинах першій чи другій цієї статті, закінчити неможливо і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення. У цьому випадку справа в частині нерозслідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності з додержанням вимог статті 26 цього Кодексу виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку.
Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного,— з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи на стаціонарному експертному дослідженні у психіатричній медичній установі будь-якого типу. У разі повторного взяття під варту особи у тій самій справі, а також по приєднаній до неї або виділеній з неї справи або пред'явлення нового обвинувачення строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.
Строки тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду, проте час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується. У разі відкликання справи із суду прокурором на підставі статті 232 цього Кодексу перебіг цих строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора.
При поверненні судом справи прокуророві на додаткове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору і не може перевищувати двох місяців. Подальше продовження зазначеного строку проводиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах, встановлених частиною другою цієї статті.
У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, якщо цей строк не продовжено у встановленому цим Кодексом порядку, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані негайно звільнити особу з-під варти.
Начальник місця досудового ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строків тримання під вартою, передбачених частинами першою, другою і шостою цієї статті, не надійшла. При цьому він направляє повідомлення особі чи органу, у провадженні яких перебуває справа, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням.
Встановлення стислих строків тримання під вартою обумовлюється тим, що цей запобіжний захід пов'язаний з позбавленням волі, а тому він має бути за можливістю короткочасним і відміняється відразу ж, як у цьому відпадає необхідність.
Якщо суд першої, апеляційної або касаційної інстанції повернув справу на нове розслідування, час знаходження справи в суді не включається у строки тримання під вартою як запобіжного заходу в період розслідування.
Слід наголосити на тому, що загальний строк тримання обвинуваченого під вартою має бути в межах строків, визначених в санкції статті, за якою кваліфікується інкриміноване йому діяння: загальний строк арешту, включаючи і перебування обвинуваченого під вартою в період знаходження справи в суді, не повинен перевищувати строку позбавлення волі, до якого він може бути засуджений (виходити за межі санкції статті, за якою кваліфіковано його дії).
Строк перебування під вартою до винесення вироку зараховується в строк покарання.
Стаття 158. Виконання постанови про застосування як запобіжного заходу взяття під варту
Постанова про застосування як запобіжного заходу взяття під варту виконується органом, який обрав запобіжний захід. У необхідних випадках орган, що обрав запобіжний захід, вправі доручити виконання постанови органам внутрішніх справ. Один примірник постанови судді або ухвали суду направляється разом з заарештованим у відповідне місце досудового ув'язнення для виконання.
Рішення про взяття під варту виконується за дорученням слідчого, прокурора чи суду органами внутрішніх справ. Особа, стосовно якої прийнято відповідне рішення, затримується, дактилоскопіюється, обшукується і поміщається під варту в слідчий ізолятор або до переведення в слідчий ізолятор в ізолятор тимчасового утримання під вартою. Постанова про арешт оголошується арештованому, що має бути засвідчено його підписом. Копія постанови про арешт направляється начальнику місця утримання арештованого. Вилучені при особистому обшуку речі передаються на зберігання в заклад, де утримується під вартою арештований, а речові докази направляються для приєднання до кримінальної справи.
Відповідно до Закону "Про міліцію" працівники міліції в разі взяття їх під варту в період перебування їх на службі в органах внутрішніх справ повинні утримуватись не в слідчому ізоляторі, а на гауптвахті.
Особи, яких взяли під варту, мають право: