— особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, за своїм хворобливим станом являє небезпеку для суспільства.
За наявності даних обставин слідчий, всебічно і повно дослідивши всі обставини справи, які належать до предмета доказування, складає постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В постанові повинні бути викладені всі обставини, які підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворобу. Ця постанова разом зі справою надсилається прокуророві
Питання про застосування конкретних заходів медичного характеру вирішує суд.
Відміна примусових заходів медичного характеру провадиться судом за висновком лікувальної установи у разі одужання особи або зміни характеру хвороби, за якою відпадає необхідність застосування примусових заходів.
Щодо винного після його одужання суд може призначити покарання, якщо не скінчилися строки давності. Час застосування примусових заходів медичного характеру в даному разі зараховується в строк покарання. У необхідних випадках суд виносить ухвалу про відновлення справи та направлення її на додаткове розслідування для притягнення особи як обвинуваченого та вирішення інших завдань кримінального процесу.
Інші заходи примусового медичного характеру, які застосовуються до наркоманів та алкоголіків у ситуації, коли дані особи визнаються осудними, не дають підстави для закриття справи відповідно до ст. 212 КПК України. Справа щодо таких осіб направляється в суд у загальному порядку, де поряд з кримінальним покаранням до них застосовуються відповідні заходи медичного характеру.
Стаття 213. Підстави до закриття справи
Кримінальна справа закривається:
1) за наявності підстав, зазначених у статті 6 цього Кодексу;
2) за недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
Закриття кримінальної справи — юридичний акт, в силу якого закінчується досудове слідство та процесуальне провадження у кримінальній справі, вирішується доля зібраних по кримінальній справі речових доказів та майна, на яке був накладений арешт, відміняються обрані запобіжні заходи, а правовідносини учасників процесу після оскарження прийнятого рішення переводяться в русло цивільних правовідносин.
Кримінальна справа може бути закрита:
1) за недоказаності участі обвинуваченого у вчиненні злочину (дорівнює доказаній невинуватості);
2) за наявності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України).
За наявності обставин, які дають право не піддавати обвинуваченого кримінальному покаранню, а обмежитися застосуванням щодо нього заходів адміністративного або громадського впливу (ст. 7—11-1 КПК України), слідчий направляє справу до суду для вирішення питання щодо закриття такої справи.
Закриття кримінальної справи є слушним процесуальним інститутом, який забезпечує можливість справедливого завершення процесуальних правовідносин на основі встановлення об'єктивної істини. Слідчий не виконує функції обвинувачення і не має права на обвинувальний підхід до справи. Він повинен всебічно дослідити всі обставини справи, з'ясувати істину і на цій основі прийняти правильне і справедливе рішення, одним з яких може бути і рішення про закриття справи.
Водночас, слідчий апарат МВС України послідовно провадить лінію міністерства щодо зменшення справ, які закриваються провадженням. У 2000 році їх кількість була зменшена на 10 104 або на 24,4 відсотка. Всього ж у цьому році за різними підставами закрито 31 240 справ (без повторно закритих — 29 679), що становить 14,4 відсотка від числа закінчених, а це на 4,3 відсотка менше, ніж у 1999 році.
Не кращим чином характеризує роботу слідчих підрозділів такий факт. У 2000 році за різними підставами слідчими МВС України закрито 3885 справ про злочини, скоєні у сфері економіки, що становить 35,5% всієї кількості закінчених справ цієї категорії. При цьому у фінансово-кредитній системі закрито за всіма підставами 179 справ (36,7 %); із числа'справ, порушених за розкрадання державного або колективного майна в особливо великих розмірах, закрито за різними підставами 70 справ або 16,7% (у 1999 р. частка закритих справ становила 17,2%), а з числа порушених за шахрайство з фінансовими ресурсами закрито за різними підставами 207 справ (54,8 %). У банківській сфері закрито за різними підставами 60 справ (35,9%).
Аналіз слідчої практики, проведений Головним слідчим управління МВС України, зокрема аналіз підстав закриття кримінальних справ, дає змогу навести такі дані. В 2000 році на підставі статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України було закрито (без повторно закритих) 18 151 кримінальну справу. Із цієї кількості 7005 справ, або 23,6%, були закриті за реабілітуючими підставами — за відсутністю події і складу злочину. З числа справ, закритих на підставі пунктів 1 і 2 статті 6 КПК України, закрито: за відсутності події злочину — 1401 справа (20%); у зв'язку зі змінами законодавства — 240 (3,4%). Внаслідок акту амністії було закрито 8033 справи стосовно 8862 осіб. Частка справ, закритих за амністією, становить 25,7% числа закритих справ і 3,7 відсотків усіх закінчених справ. Стосовно неповнолітніх було закрито 1984 кримінальні справи, що становить 10,1% від числа закінчених справ про злочини, вчинені неповнолітніми або за їх участю (у 1999 році — відповідно 2941 справа і 15,8%). В результаті зміни обстановки (стаття 7 КПК України) було закрито 8387 справ (26,8%). У зв'язку із застосуванням до винних заходів громадського впливу закрито 3101 справу (9,9% від числа всіх закритих). За скінченням строків давності притягнення до відповідальності встановлених в ході слідства осіб та у зв'язку зі смертю обвинуваченого на підставі п.8 статті 6 КПК закрито справи стосовно 2478 осіб (в 1999 році — щодо 3371 особи).
Як свідчать наведені цифри, ще продовжує порушуватись значна кількість справ, які не мають судової перспективи. Однією з причин цього є як недосконале законодавство, внаслідок чого значна кількість правопорушень, які не становлять великої суспільної небезпеки, віднесена до категорії кримінально караних діянь, так і недостатній рівень організації роботи із забезпечення обґрунтованого порушення кримінальних справ.
1. Закриття кримінальної справи за недоказаністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину може мати місце за умов, коли:
а) у справі однозначно встановлено наявність події злочину (інакше справа закривається за відсутністю події);
б) у розслідуваній події вбачаються всі ознаки складу злочину;
в) конкретній особі було пред'явлено обвинувачення;
г) у ході розслідування отримано дані, які викликають сумніви у винності обвинуваченого, а сукупність зібраних доказів, яка є, не дозволяє їх спростувати та зробити беззаперечний і однозначний висновок про доказаність участі обвинуваченого у вчиненні злочину;
д) вичерпано всі можливості для усунення сумнівів, які є;
є) з обставин справи виключається можливість вчинення розслідуваного злочину якоюсь іншою особою. Якщо ж недоказана винуватість лише конкретної особи, а розслідуваний злочин теоретично могла б скоїти і якась інша особа, справа закривається лише щодо особи, стосовно якої було винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого, а в цілому стосовно події злочину справа має не закриватись, а припинятись за невстановленням особи, яка скоїла злочин.
Згідно з конституційним принципом презумпції невинуватості всі сумніви у справі, якщо вичерпані всі можливості їх усунути, мають тлумачитися та розв'язуватися на користь обвинуваченого (ст. 162 Конституції України).
Згідно з ч.2 ст. 2 КК України "особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки 0 вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону".
Недоказана винуватість дорівнює доказаній невинуватості (ч. 4 ст. 327 КПК України). Невинність обвинуваченого обумовлює припинення щодо нього кримінальної справи за відсутністю складу злочину, тобто за п. 2 ст. 6 КПК України.
2. Закриття кримінальної справи за наявності обставин, які виключають провадження у справі (ст. 6 КПК України).
Обставини, які згідно з законом виключають провадження кримінальної справи і служать підставою для її закриття за своєю сутністю можуть бути систематизовані та поділені на три групи.
Перша група — обставини реабілітуючого характеру.
Реабілітуючі підстави — це такі, в силу яких особа визнається невинною у вчиненні злочину, добропорядною та реабілітованою, або які вказують, що злочину не було. Реабілітуючі підстави звільнення особи від відповідальності вказані в п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 6 КПК України.
Сюди належать: відсутність події злочину, відсутність складу злочину, в тому числі наявність необхідної оборони або крайньої необхідності; недосягнення особою до моменту вчинення суспільно небезпечного діяння віку, при досягненні якого можлива кримінальна відповідальність.
Рішення про закриття справи за цими обставинами уповноважені приймати слідчі чи органи дізнання самостійно. Згоди суду чи санкції прокурора закон не вимагає.
При закритті кримінальної справи за реабілітуючими підставами слід роз'яснити обвинуваченому про право на відшкодування заподіяної йому моральної та матеріальної шкоди безпідставним притягненням до відповідальності, реабілітацію в повному обсязі відповідно до закону України від 1.12.1994 "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".
Друга група — підстави нереабілітуючого характеру.
Нереабілітуючі підстави — це підстави, що за наявності складу злочину тягнуть за собою звільнення особи від кримінальної відповідальності. Особа звільняється від кримінальної відповідальності з огляду на акт амністії, що усуває покарання за вчинений нею злочин, або у зв'язку з помилуванням даної особи, а також у разі смерті особи, яка вчинила злочин.