(Стаття 237 із змінами, внесеними згідно з Указом ГІВР № 986-08 від 30.08.72, Законами № 2464-12 від 17.06.92, № 1483-ПІ (1483-14) від 22.02.2000, в редакції Закону № 2533-ІП (2533-14) від 21.06.2001 — набуває чинності з 29.06.2001)
Попередній розгляд справи — стадія кримінального процесу, в якій суддею перевіряються матеріали досудового розслідування, установлюється достатність і придатність зібраних доказів та інших матеріалів досудового слідства для судового розгляду справи, визначаються межі обвинувачення і вживаються заходи щодо підготовки судового розгляду справи.
Стадія попереднього розгляду справи займає як би проміжне положення між досудовим розслідуванням, стосовно якого вона має контрольний характер, і судовим розглядом, стосовно якого вона має організуючий початок, а також служить "процесуальним фільтром" — покликана не допускати в судовий розгляд неякісно розслідуваних кримінальних справ.
Завдання стадії попереднього розгляду справи полягає, з одного боку, в перевірці матеріалів досудового розслідування, а з іншого — в підготовці умов для успішного проведення судового розгляду. Відповідно до цього суддя в даній стадії вирішує дві групи питань: пов'язані з перевіркою матеріалів досудового розслідування; пов'язані з підготовкою справи до слухання в судовому засіданні.
Усі питання, пов'язані з відданням обвинуваченого до суду, вирішуються суддею одноособово.
Не може вирішувати питання віддання до суду суддя за наявності обставин, що виключають його участь у розгляді справи (ст. 54, 55 КПК України), та суддя, що брав участь у розгляді скарг по цій справі.
Суддя за наявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні, не вирішуючи наперед питання про винність, виносить постанову про призначення справи до судового розгляду.
У справах, які порушуються за скаргою потерпілого, суддя, одержавши від потерпілого заяву з проханням порушити справу, за наявності достатніх даних, які вказують на вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 27 КПК України, своєю постановою порушує справу і виносить постанову про призначення справи до судового розгляду.
Підсудному не пізніш як за три доби до дня слухання справи повинна бути вручена копія скарги потерпілого, копія постанови судді про порушення кримінальної справи та повістка про виклик його в судове засідання з зазначенням статті кримінального закону, за якою він обвинувачується. Зустрічні обвинувачення в справах про злочини, зазначені в частині 1 статті 27 КПК України, можуть бути об'єднані в одну справу.
Питання, які з'ясовуються суддею при попередньому розгляді справи, з'ясовуються в зазначеній в законі чи в іншій більш доцільній логічній послідовності. Але завжди насамперед постає питання про підсудність справи.
Підсудність — це сукупність встановлених законом ознак кримінальних справ, відповідно до яких встановлюється конкретний судовий орган, компетентний проваджувати як суд першої інстанції судовий розгляд кримінальної справи по суті пред'явленого обвинувачення і винести вирок.
Визначити підсудність означає з'ясувати, який саме суд має розглянути конкретну справу.
'■і
Стаття 237
Розрізняють предметну (родову), персональну, територіальну підсудність, спеціальну підсудність, підсудність за зв'язком справ та альтернативну підсудність.
Предметна підсудність — це підсудність, за правилами якої розмежовується компетенція судових органів і визначається, який саме суд буде розглядати справу як суд першої інстанції залежно від характеру злочину і його кваліфікації.
Апеляційному суду Автономної Республіки Крим, апеляційним судам областей, міст Києва і Севастополя підсудні такі кримінальні справи:
1) про злочини проти основ національної безпеки України, передбачені статтями 109— 114 Кримінального кодексу України (2341-14);
2) про злочини, за вчинення яких Кримінальним кодексом України передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі.
У випадках особливої складності або важливості справи, підсудної місцевому суду, апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя мають право прийняти її до свого провадження.
Персональна підсудність визначається службовим станом підсудних, щодо яких у чинному законодавстві міститься спеціальна вказівка про порядок притягнення їх до кримінальної відповідальності. За персональною підсудністю обов'язок розгляду справи покладається на судовий орган залежно від суб'єкта злочину.
Територіальна підсудність — це підсудність, що визначається місцем скоєння злочину. Кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин. Якщо місця вчинення злочину встановити не можна, то справа повинна бути розглянута судом, в районі діяльності якого закінчено дізнання чи попереднє слідство в даній справі.
Підсудність за зв'язком справ — це підсудність, що визначається виходячи з положення закону про те, що доцільно об'єднання в одному провадженні кримінальних справ з обвинуваченням кількох осіб — співучасників учинення одного чи кількох злочинів або з обвинуваченням однієї особи у вчиненні декількох злочинів. Питання про підсудність за зв'язком справ вирішується таким чином:
а) якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні
декількох злочинів, справи про які підсудні різнойменним судам,
то справа розглядається вищим з цих судів;
б) якщо особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні
декількох злочинів і справа хоча б про одну з них або про один із
злочинів підсудна спеціальному суду, то її розглядає цей суд;
в) якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні
декількох злочинів і справа хоча б про одну з них або про один із
злочинів підсудна військовому суду, то справу розглядає військо
вий суд.
Альтернативна підсудність означає, що судовий розгляд справи провадиться тим органом, на території якого було порушено кримінальну справу або закінчено розслідування, або якому доручено розглянути справу вищим судом.
ґ.таття 237 745
Наприклад, у разі об'єднання в одному провадженні кримінальних справ по обвинуваченню декількох осіб у вчиненні декількох злочинів, коли ці справи підсудні двом або декільком однойменним судам, справу розглядає той суд, в районі діяльності якого було порушено кримінальну справу або закінчено попереднє слідство чи дізнання.
З метою забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду справи, а також найкращого забезпечення виховної ролі судового розгляду, в окремих випадках справа може бути передана на розгляд суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем знаходження більшості свідків.
Передача в цих випадках справи з одного суду до іншого допускається лише до початку її розгляду в судовому засіданні.
Передача до нижчого суду справи, яку почали розглядати у судовому засіданні вищого суду, не допускається.
Суддя, встановивши, що кримінальна справа не підсудна даному суду, надсилає її за підсудністю. Якщо підсудність справи іншому однойменному суду виявилася в судовому засіданні, суд продовжує розгляд справи, коли це не може завдати шкоди повноті й об'єктивності дослідження обставин справи. Коли ж цього не можна забезпечити, суд надсилає справу за підсудністю, про що виносить ухвалу (постанову).
Суддя, виявивши в судовому засіданні, що справа підсудна вищому або спеціальному суду, надсилає її за-підсудністю.
Кримінальна справа, надіслана з одного суду до іншого в порядку, встановленому законом, має бути прийнята цим судом до свого провадження, якщо при цьому не перевищується компетенція суду. Спори щодо підсудності не допускаються.
У стадії віддання до суду мають бути розглянуті також інші процесуальні та організаційні питання, зокрема, яким судом має розглядатись справа. В ст. 17 КПК України визначені такі правила.
♦ Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд.
♦ Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.
♦ Інші кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду.
Підстави для закриття справи викладені в ст. 6—11-1 КПК України.
Оцінка обвинувального висновку має здійснюватись з урахуванням вимог закону до його змісту і форми — ст. 223 — 224 КПК України.
Оцінка правильності обрання запобіжного заходу має здійснюватись з урахуванням вимог закону до підстав, умов, порядку і форми їх обрання — ст. 148-165 КПК України.
Стаття 237
Стаття 237
747
Вирішення питання про те, чи не було допущено на досудовому слідстві порушень процесуального законодавства, без усунень яких справа не може бути призначена до судового розгляду, вимагає всебічного аналізу матеріалів кримінальної справи.
Насамперед з'ясовується, чи забезпечено обвинуваченому право на захист.
Забезпечення обвинуваченому права на захист — це сукупність процесуальних засобів, прав і можливостей, гарантоване використання яких надає можливість знати зміст обвинувачення і протистояти йому, спростовувати висунуті обвинувачення, доказувати свою невинуватість та захищати свою честь, гідність, свободу та інші законні права й інтереси.
ЗЇКГК сдкгксво гарантує право на захист як обвинувачуваному, так ! підсзряганому та підсудному.