2) адвоката — ордером відповідного адвокатського об'єднання, а адвоката, який не є членом адвокатського об'єднання,— угодою;
3) близьких родичів, опікунів або піклувальників — заявою обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого про їх допуск до участі в справі як захисників.
Підозрюваний, обвинувачений, підсудний має право запросити собі кількох захисників.
Про допуск захисника до участі в справі суддя виносить постанову, а суд — ухвалу.
Захисник може бути призначеним. Особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суд можуть призначити захисника через адвокатське об'єднання. Вимога особи, яка провадить дізнання, слідчого, суду про призначення захисника є обов'язковою для керівника адвокатського об'єднання.
Захисник призначається у випадках:
Ц коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний бажає запросити захисника, але через відсутність коштів чи з інших об'єктивних причин не може цього зробити;
2) коли участь захисника є обов'язковою, але підозрюваний, обвинувачений, підсудний не бажає або не може запросити захисника.
25*
772
Стаття 263
Участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою:
1) у справах осіб, які підозрюються або ббвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років,— з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення;
2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть самі реалізувати своє право на захист,— з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення або з моменту встановлення цих вад;
3} у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство,— з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;
4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення — з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення;
5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру — з моменту встановлення факту наявності в особи душевної хвороби;
6) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру — з моменту першого допиту неповнолітнього або з моменту поміщення його до приймальника-роз-подільника.
У суді апеляційної інстанції участь захисника у передбачених випадках є обов'язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.
Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від запрошеного чи призначеного захисника. Відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і не позбавляє його права запросити того чи іншого захисника в подальших стадіях процесу.
Суд повинен перевірити, чи не є відмова від захисника вимушеною, наприклад через відсутність коштів на оплату праці адвоката. Якщо це так, суд вирішує питання про звільнення підсудного від оплати послуг захисника.
Відмова від захисника у випадках, коли його участь у справі має обов'язковий характер, може бути прийнята лише, коли підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений чи виправданий обґрунтовують її мотивами, які суддя чи суд визнають такими, що заслуговують на увагу. У цьому випадку захисник замінюється іншим.
При відмові від захисника суд (суддя) зазначає про це в протоколі судового засідання. Про прийняття відмови від захисника чи відхилення її суддя виносить постанову, а суд — ухвалу.
Прийнявши відповідно до вимог статті 50 КПК України рішення про усунення захисника від участі в справі, а також відмову захисника від виконання обов'язків, суддя чи суд роз'яснюють підозрюваному, обвинуваченому, підсудному його право запросити іншого захисника та надають йому для цього не менше трьох діб. Якщо у випадках, передбачених статтею 45 КПК України, підозрюваний,
773
Стаття 263
обвинувачений, підсудний протягом цих строків не запросить іншого захисника, суддя постановою, а суд — ухвалою самі призначають захисника.
Заміна одного захисника іншим може мати місце в будь-якій стадії процесу і не тягне відновлення процесуальних дій, вчинених за участю захисника, якого замінено.
Незабезпечення підсудному права мати захисника є істотним порушенням чинного законодавства, права на захист і може тягти скасування судових рішень. Судові рішення підлягають, зокрема, обов'язковому скасуванню у тих випадках, коли таке порушення позбавило чи обмежило обвинуваченого, підсудного або його захисника в здійсненні права на захист і перешкодило чи могло перешкодити суду всебічно, повно та об'єктивно розглянути справу і винести законне та обґрунтоване судове рішення.
Порушення права обвинуваченого на захист може тягти більш негативні наслідки. Згідно зі статтею 374 КК України: "недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею,— карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Ті самі дії, які призвели до засудження невинної у вчиненні злочину особи, або вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що потягли інші тяжкі наслідки,— караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років".
Захисник сприяє підсудному в здійсненні і захисті його прав, надає йому необхідну допомогу, бере участь у дослідженні доказів, виступає в судових дебатах. Він не повинен робити нічого, що завдало б шкоди підсудному. Див. також коментар до ст. 43.
Право заявляти клопотання і висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, просити суд про приєднання до справи документів, про виклик свідків, про призначення експертизи і витребування інших доказів, просити суд про оголошення доказів, що є в справі, брати участь в огляді речових доказів, місця вчинення злочину і документів є невід'ємним правом підсудного на участь у дослідженні доказів і законом не обмежене ніякими умовами. Суд має вислухати відповідні клопотання підсудного та задовольняє їх, якщо це сприяє всебічному і повному дослідженню обставин справи і може мати значення для правосуддя.
Подання доказів — право, а не обов'язок підсудного. Органи та особи, які ведуть кримінальний процес, не мають права перекладати обов'язок доказування на підсудного.
Право подавати докази підсудний здійснює: безпосередньо передаючи суду речові докази, що є в його розпорядженні, сліди злочину, матеріали відеозапису, звукозапису, кінозйомки, фотознімки, інші матеріали технічного документування своєї діяльності, комп'ютерні дискети, факси, телетайпограми, а також письмові до-
77Ь
774
Стаття 263
кумєнти та інші докази; даючи показання та пояснення у справі; заявляючи клопотання про провадження судових дій або про поставлення додаткових запитань перед експертами; особисто беручи участь у судовому слідстві.
Право давати показання по суті справи в кожний момент судового слідства або відмовитися давати показання і відповідати на запитання є невід'ємним правом підсудного, яке спрямоване на надання йому можливості для захисту. Воно дозволяє йому спростувати показання свідка чи іншого учасника процесу, якщо вони виявились помилковими, дати свою оцінку речових доказів, указати на сумніви щодо належності до справи, допустимості чи достовірності досліджуваних доказових матеріалів, своєчасно вжити заходів для перевірки окремих доказів.
Ніхто не може примушуватись до давання показань стосовно самого себе і не несе відповідальності за відмову від давання показань стосовно самого себе.
Підсудний не несе ніякої відповідальності за відмову від давання показань або за давання заздалегідь хибних показань. Давання показань — його право, а не обов'язок. Згодившись на давання показань, підсудний .має бути попередженим, що його показання можуть бути використані для доказування його винності.
Право задавати запитання іншим підсудним, свідкам, експертові, спеціалістові, потерпілому, цивільному позивачеві і цивільному відповідачеві. Підсудний має право задавати запитання тільки названим учасникам процесу і тільки з дозволу суду відповідно до установленого ним порядку дослідження доказів у процесі судового слідства. При цьому, щоб не мало місця небажаного психологічного впливу на допитуваних, законом забороняється задавати навідні запитання.
Право брати участь у судових дебатах. Підсудний має право брати участь у судових дебатах незалежно від того, чи бере участь в них захисник чи ні. Це право підсудний реалізує шляхом проголошення судової промови відповідно до установленого порядку та виступаючи з репліками щодо виступів інших учасників процесу. Беручи участь у судових дебатах, обвинувачений (підсудний) може піддати докази аналізу, дати їм оцінку, звернути увагу на прогалини, сумніви, алібі або недоброякісність тих чи інших доказів, на обставини, що пом'якшують відповідальність, або тягнуть закриття справи за дієвим каяттям чи за інших обставин, навести аргументи щодо невідповідності істині тверджень сторони обвинувачення.
Право звертатися до суду з останнім словом. Право підсудного на останнє слово — це абсолютне і нічим не обмежене право підсудного в будь-якій цивілізованій системі правосуддя. Суд не має права обмежувати тривалість останнього слова підсудного або будь-яким чином впливати на його розмірковування, спрямовувати його промову, регламентувати її або коригувати. Не можна уривати промову підсудного або ставити йому під час й' проголошення будь-які запитання.