Пленум Верховного Суду України у постанові № 3 від 31.03.89 "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно надбаного майна" (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду № 13 від 25.12.92, № 12 від 03.12.97) зазначає таке.
792
Стаття 268
Стаття_268_
793
♦ У кожній справі про злочин, яким заподіяно матеріальну шкоду, суд при постановленні вироку зобов'язаний вирішити цивільний позов.
♦ Цивільний позов при постановленні вироку може бути залишено без розгляду лише у випадках виправдання підсудного через відсутність складу злочину або нез'явлення цивільного позивача чи його представника у судове засідання. Якщо позов підтримує прокурор або коли його заявлено підприємством, установою, організацією, кооперативом чи іншою громадською організацією, суд розглядає цивільний позов незалежно від з'явлення цивільного позивача або його представника.
♦ Цивільний позов не може бути залишений без розгляду і з мотивів відсутності необхідних для його вирішення доказів, оскільки в силу п.4 ст. 64 КПК України характер і розмір заподіяної злочином шкоди підлягають доказуванню у кримінальній' справі.
♦ Якщо особа, що провадить дізнання, або слідчий не вжили зазначених заходів, суддя або суд у розпорядчому засіданні приймають рішення про накладення арешту на майно обви-ігуваченого і виконання його доручають судовому виконавцеві. У разі, коли заходи з відшукання й арешту майна обвинуваченого не можуть бути вжиті безпосередньо судом, згідно зі ст. 247 КПК України суддя або суд у розпорядчому засіданні мають право зобов'язати відповідні органи вжити належних заходів до такого забезпечення.
♦ Роз'яснити, що при розгляді цивільного позову в кримінальній справі з питань, не врегульованих КПК України, суд може керуватися відповідними нормами ЦПК України.
♦ Згідно з ч.5 ст. 28 КПК України при розгляді цивільного позову в кримінальній справі як цивільний позивач, так і цивільний відповідач звільняються від сплати державного мита.
Пленум Верховного Суду України у постанові № 4 від 31.03.95 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (не-майнової) шкоди" зазначає таке.
Стосовно ст. 28 Кримінально-процесуального кодексу України потерпілий, тобто особа, якій злочином заподіяно моральної, фізичної або майнової шкоди (ст. 49 КПК), має право пред'явити цивільний позов про стягнення моральної шкоди в кримінальному процесі або в порядку цивільного судочинства.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немаинового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нор-
мальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Заподіяна моральна шкода відшкодовується особі, права якої були порушені неправомірними діями (бездіяльністю) інших осіб. Близькі родичі особи, якій завдано моральної шкоди, права на відшкодування такої шкоди не мають, крім випадків, коли такими діями безпосередньо були порушені і їхні права.
У разі, коли орган масової інформації не називає автора поширеної недостовірної і такої, що принижуює достоїнство потерпілого, інформації, суд виходить з того, що вину за поширення зазначених відомостей цей орган взяв на себе.
На відповідача може бути покладено обов'язок з відшкодування заподіяної моральної шкоди не тільки тоді, коли суд задовольнив вимоги позивача про спростування поширених відомостей, а й тоді, коли відповідач спростував їх добровільно.
Відповідно до ст. 42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" і ст. 48 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" на органи масової інформації, їх працівників і автора не може бути покладено обов'язок з відшкодування моральної шкоди за публікацію чи поширення відомостей, які не відповідають дійсності, якщо вони містились в офіційних повідомленнях чи були одержані від інформаційних агентств чи прес-служб державних органів та органів об'єднань громадян або є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим засобом інформації (з посиланням на нього), офіційних виступів посадових осіб державних органів, виступів народних депутатів, або містилися в авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.
Пленум Верховного Суду України у постанові № 7 від 28.09.90 "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 04.06.93, № 4 від 31.03.95, № 14 від 25.12.96, № 12 від 03.12.97) зазначає таке.
Під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, а також в іншій формі невизначеному числу осіб чи хоча б одній людині.
Поширенням відомостей також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, лозунгів, інших творів, а так само розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою ганьблять честь, гідність або ділову репутацію громадянина або організації.
Проте повідомлення таких відомостей лише особі, якої вони стосуються, не може визнаватись їх поширенням.
Відповідачем у справі про захист честі і гідності може бути фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що ганьблять позивача.
794
Стаття 269
У позовах про спростування відомостей, викладених у характеристиках, довідках та інших документах, відповідачами визнаються особи, які їх підписали, та підприємства, установи, організації, від імені котрих видано документ.
Роз'яснити, що при задоволенні позову суд повинен в резолютивній частині рішення зазначити, які саме відомості визнано такими, що не відповідають дійсності та ганьблять честь і гідність позивача, вказати на спосіб спростування й визначити строк, протягом якого воно має бути здійснене. В необхідних випадках суд може викласти текст спростування відомостей.
Не є наклепом поширення дійсних відомостей, хоча вони і ганьблять потерпілого, а так само поширення відомостей внаслідок сумлінної помилки особи в їх достовірності (наприклад, при одержанні з офіційних джерел).
Суди не повинні допускати безпідставної відмови в порушенні кримінальних справ за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки наклепу або образи в діях особи, на яку подано скаргу.
Стаття 269, (виключена)
Стаття 270. Участь перекладача в судовому розгляді '
У випадках, передбачених статтею 19 цього Кодексу, в судове засідання запрошується перекладач.
При допиті німого або глухого запрошується особа, яка розуміє їх знаки. Щодо цієї особи діють правила, встановлені цим Кодексом для перекладача.
Як перекладач (ст. 128 КПК України) до участі у кримінальному процесі може бути залучена будь-яка не заінтересована у результаті справи особа, що володіє мовою, якою ведеться судочинство, а також мовою, якою володіють та користуються будь-які учасники процесу.
Перекладач зобов'язаний:
— з'явитися за викликом суду;
— здійснити повно і точно доручений йому переклад та
засвідчити його правильність своїм підписом у відповідних
процесуальних документах;
— заявити самовідвід за наявності відповідних обставин, що вказують на його заінтересованість у справі чи залежність від інших учасників, процесу;
— не розголошувати без дозволу слідчого дані попереднього слідства;
— додержуватися порядку судового розгляду.
За ухилення від з'явлення перекладач може бути оштрафований відповідно до ст. 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
За відмову від виконання обов'язків перекладача, а також за свідомо неправильний переклад він несе відповідальність згідно із ст. 178 та 179 Кримінального кодексу України.
Стаття 270-1 795
Суд зобов'язаний пояснити перекладачеві його обов'язки та попередити під розписку про кримінальну відповідальність за відмову від перекладу або за свідомо неправильний переклад.
Перекладач не має права втручатися в діяльність слідчого або суду, давати будь-яку оцінку сказаному окремими особами, чиї показання він перекладає.
Перекладач за наявності відповідних підстав має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України. Перекладач підчас участі в судовому розгляді справи має право робити зауваження та заяви, що підлягають занесенню до протоколу.
Стаття 270-1. Участь спеціаліста в судовому розгляді
У необхідних випадках в судове засідання може бути викликаний спеціаліст, який бере участь у судовому слідстві стосовно правил, встановлених статтею 128-1 цього Кодексу.