Добротна судова промова вимагає ретельної підготовки. Створити вступ до промови, щоб залучити слухача, збудити його увагу і підготувати його до своїх повчань; викласти справу коротко і ясно, щоб усе в ній було зрозуміло; обґрунтувати свою точку зору і спростувати противну і зробити все це не безладно, а за допомогою такої побудови окремих доводів, щоб загальні наслідки випливали з окремих доказів; нарешті, замкнути це все висновком, що розпалює або заспокоює — так писав про мистецтво дебатів і композиції промови Марк Тулій Цицерон.
Моделювання судової промови припускає логічний і психологічний розрахунок.
Найскладніше знайти вдалий початок. Початок повинен зачепити слухачів, прикувати увагу до оратора і підготувати слухачів до сприйняття його доводів. Штампованих фраз, банальних питань, загальновідомих відомостей, нудних словосполучень варто уникати. Небезпечно починати промову в патетичному тоні — спробуйте його утримати. Мудріше, коли експресивне звучання промови має тенденцію до посилення в міру вимови. Допомогу у виборі початку можуть надати вдалі афоризми, цікаві висловлення опонентів, парадокси, притчі, життєві мудрості.
Проаналізуйте та дайте свою оцінку таким початкам судової промови.
"Шановні судді! В одній середньовічній легенді розповідається про дивний дзвіночок, що мав чарівну властивість: у його звуках
Якщо, читаючи ці рядки, ви прониклися співчуттям і на очі накотились сльози,— ви пройшли тест на право бути юристом.
850
Стаття Зів
Стаття 318
851
кожний чув той наспів, що йому хотілося почути. Як часто дебати сторін нагадують цей дзвіночок". (Із промови Я. С. Кисельова)
"Добродії судді! Хтось із великих, по-моєму це був І. Кант, говорив, що "почуття справедливості з'являється рано, поняття справедливості пізно". Обставини справи підказують, що тут не можна поспішати з висновками"...
"Добродії! Уявна простота цієї справи оманна і не повинна зробити нас простаками. Простота,— говорять у народі,— гірше крадіжки".
"Добродії! Потерпілий у справі був надзвичайної душі людина, а злочин, що ми розглядаємо, лише підтверджує сумну думку: "У красивої квітки життя звичайно коротке..."
"Добродії! У нашому місті розігралася грандіозна драма. Не відомо, хто її автор і режисер, але нам відомі її наслідки".
"Який вступ не вибрав би оратор,— зазначає Н. Н. Івакіна,— важливо пам'ятати, що: 1) у ньому повинен відбитися той конфлікт, на якому будується судова промова; 2) він повинен бути пов'язаний з головною частиною, служити відправною точкою для дослідження обставин справи; 3) не повинен бути довгим; 4) стилістично повинен гармоніювати з основною частиною"1.
Водночас, в усному мовленні невиправданий плавний перехід від одного судження до іншого. Тут витонченість поступається доцільності, необхідності акцентів.
Основна частина промови включає: виклад фактичних обставин справи, аналіз доказів, юридичну оцінку діяння, пропозицію конкретного рішення (кваліфікація, міра покарання, виправдувальний вирок), аналіз особистості підсудного, причин і умов, які сприяють вчиненню злочину. Залежно від композиційного задуму характеристика обвинуваченого може бути дана і у вступі.
Узагальнюючи багатющий досвід мистецтва судових дебатів, залишений П. С Пороховщиковим 2, можна дати такі рекомендації.
Визнати неминуче, згадати корисне, розкрити потрібне й уникнути небезпечного. Не можна упиратися, стверджуючи те, неправдивість чого доведена, або спростовуючи безсумнівне. Зосередити зусилля на аналізі недостатньо вияснених, але істотних для справи обставин, остерігаючись неоднозначно гострих доводів.
Не доводити очевидного. Не допускайте протиріччя у своїх доводах.
Не сперечатися проти безсумнівних доказів.
Залишайте найяскравіші докази і найрішучіші доводи в завершальну частину дебатів.
Якщо докази сильні, приводьте їх порізно, докладно розкриваючи кожний окремо, якщо вони слабкі, зберіть їх в одну жменю.
1 Ивакина Н. Н. Основы судебного красноречия.— Мл Юристь, 1999.— С. 79
2
Пороховщиков П. С. — відомий російський юрист, який видав свої праці під псевдонімом П. Сергеич. Див.-. Сергеич П. Искусство речи на суде— Тула, 1998.
Для обґрунтування виводів використовуйте лише достовірні дані, тільки найміцніші докази, рішуче відкидаючи сумнівні і непе-ревірені.
Не випустіть з уваги головної думки й основних положень. Якнайчастіше підкріплюйте один доказ іншим. "Якщо в справі є прямий доказ, залиште його осторонь і доведіть спірний факт побічними доказами: зіставлення логічного виводу з прямим посвідченням факту є найсильніший риторичний прийом".
Не намагайтеся доводити більше, коли можна обмежитися меншим. Хто багато доводить, той нічого не доводить, говорили мудреці стародавності.
Не залишайте без заперечень сильні доводи опонента. Розділяйте його доводи на вихідні судження і спростовуйте кожний окремо.
Не бійтеся погоджуватися з опонентом там, де він правий. Це зробить вас переконливіше, якщо при цьому ви ще і зумієте зробити інші висновки з його ж аргументів.
Користуйтеся фактами, доведеними супротивником, і заперечуйте йому його ж доводами.
Відповідайте фактами на слова. Якщо опонент обминув мовчанням важливий факт, нагадайте, що супротивник не знайшов його пояснення.
Не доводьте те, що можна заперечити, посилаючись на презумпцію. "Якщо ви зійдете з цієї позиції і дасте слухачам забути сприятливу вам презумпцію, ви позбавите себе одного з кращих своїх доводів: замість славно відбитого приступу залишиться невдала вилазка"'.
Думається, що логічний аналіз справи доцільно чергувати з емоційно-риторичними експресивними прийомами, що додає промові яскравість і необхідну динамічність. Динамічність промови, безумовно, підсилюється лаконічністю. Лаконічність зводиться не скільки до нетривалості, скільки до ясності і відсутності зайвого.
Щодо обвинувальної промови, то тут емоційні засоби варто використовувати з благородною стриманістю, осуджуючи факт злочину, не проявляючи нетерпимості до підсудного. Прокурор,— як відзначав А. Ф. Коні,— повинен виступати "зі спокійною гідністю сумного обов'язку"'.
Необхідно дотримуватись одного найважливішого принципу композиції судової промови — принципу посилення: доводи і докази, експресивні прийоми подаються від менш важливих і яскравих до більш значимих і сильних (по зростаючому їхньому впливу); найдужчі засоби переконання використовуються наприкінці промови. Закінчення промови повинно бути твердим, переконливим і, що не
МЄНШ ВаЖЛИВО, КОрЄКТНИМ.
У висновку може варіюватися думка, висловлена ще у вступі. От як цей, так званий прийом обрамлення, використовував адвокат. Він почав з характеристики особистості підзахисної:
Кони А. Ф. Приемы и задачи прокуратуры // Собрание сочинений.— Т.; М., 1967.— С. 128.
852
Стаття 319
Стаття 320
853
"Товариші судді! 12 років працювала тут лікарем Віра Михайлівна Цигарова. Тисячі хворих врятовані нею. Зимою у завірюху, восени в сльоту, глухої темної ночі за першим покликом вона відправлялася в далекі селища, щоб надати допомогу хворим. Десятки листів на вашу адресу, оголошені в суді, характеристики, показання свідків малюють нам самовідданого лікаря, улюбленого населенням".
Доказавши невинуватість підсудної, оратор на закінчення сказав:
"Цигарова невинна, вона обмовлена, вона повинна бути виправдана. І я впевнений: ще довгі і довгі роки, як і колись, у нічну темряву, у сніжну холоднечу й осінню сльоту, але за першим покликом людей чудовий радянський лікар Віра Михайлівна Цигарова буде поспішати до них на допомогу, полегшуючи страждання і творячи добро".
Подібні приклади можна привести з промов А. Ф. Коні. У цьому випадку висновок добудовує, закриває логічну рамку судової промови, робить те, про що писав А. Ф. Коні: "Кінець промови повинен закруглити її, тобто пов'язати з початком".
Висновок судової промови повинен бути особливо лаконічним і емоційно насиченим. "Кінець,— писав А. Ф. Коні, — вирішення усієї промови (як у музиці останній акорд... хто має музичне чуття — той завжди може сказати, не знаючи п'єси, судячи тільки по акорду, що п'єса скінчилася); кінець повинен бути таким, щоб слухачі відчули.., що далі говорити нічого" '.
Ф. Н. Плевако одну зі своїх промов закінчив так:
"Я не кажу про провину або невинуватість. Я кажу про невідомість відповіді на фатальне питання справи. Коли треба вибирати між життям і смертю, то всі сумніви повинні вирішуватися на користь життя. Таке веління закону і таке моє прохання"2.
По закінченні судових дебатів обвинувач, захисник, підсудний, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач або їхні представники мають право подавати суду в письмовому виді запропоноване формулювання рішення з питань, що підлягають вирішенню судом при постанові вироку. Такі пропозиції дозволяють учасникам процесу точніше викласти свої думки і не упустити важливих для них моментів, що цілком можливо в усних дебатах. Зазначені пропозиції приймаються до останнього слова підсудного, тому що по його завершенні суд видаляється в нарадчу кімнату.
Стаття 319. Останнє слово підсудного
Після промови захисника або підсудного головуючий оголошує судові дебати закінченими і надає підсудному останнє слово.
Суд не вправі обмежувати тривалість останнього слова підсудного певним часом.