Зауважимо, що згідно зі ст. 51 КК України 2001 року до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані лише такі види покарань:
1) штраф (ст. 53 КК України); _ 2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 54 КК України);
3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст 55 КК України);
4) громадські роботи (ст- 56 КК України);
5) виправні роботи (ст. 57 КК України);
6) службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК України);
7) конфіскація майна (ст. 59 КК України);
8) арешт (ст. 60 КК України);
9) обмеження волі (ст. 61 КК України);
10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослуж
бовців (ст. 62 КК України);
11) позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК України);
12) довічне позбавлення волі (ст. 64 КК України). Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи,
службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, утримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.
Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.
За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті КК України. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань.
Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи згідно зі ст. 56 КК України встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.
Зміст та місце виконання громадських робіт мають визначатись органами місцевого самоврядування та контролюватись уповноваженими на це співробітниками органів внутрішніх справ.
Штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених КК України. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.
Згідно зі ст. 53 КК України розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК України не передбачено вищого розміру штрафу.
У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити неспла-чену суму штрафу покаранням у вигляді виправних робіт із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством України неоподатковуваних мінімуми доходів громадян, але на строк не більше двох років, або громадськими роботами із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством України неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Покарання у вигляді виправних робіт згідно зі ст. 57 КК України встановлюється на строк від шести місяців до двох років і
QQ2 Стаття 335
відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти, відсотків. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці для догляду дитини, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування.
Покарання у вигляді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених у законі.
Згідно зі ст. 60 КК України покарання у вигляді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті. Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до восьми років.
Обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Обмеження волі встановлюється відповідно до ст. 61 КК України на строк від одного до п'яти років. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.
Позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на строк від одного до 15 років у кримінально-виконавчі установи. В виняткових випадках застосовується довічне позбавлення волі.
Засуджені до позбавлення волі можуть відповідно до рішення суду відбувати покарання в одній з кримінально-виконавчих установ: виправно-тудовій колонії-поселенні, виправно-тудовій колонії, виховно-тудовій колонії, тюрмі.
Виправно-тудові колонії для чоловіків мають чотири види режимів: загальний, посилений, суворий, особливий, а для жінок два види: загальний і суровий.
Неповнолітні відбувають покарання у виховно-трудових колоніях.
При винесенні вироку суд має визначити вид кримінально-виконавчої установи, де повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі на певний строк.
Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально пе-
883
Стаття 335
редбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були вагітними під час вчинення злочину або на момент постановления вироку.
Міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникало ніяких сумнівів щодо виду та розміру покарання, призначеного судом.
Резолютивна частина вироку повинна ґрунтуватися на описовій його частині та випливати із неї. Неприпустимі протиріччя між описовою та резолютивною частинами вироку.
Щодо засуджених до позбавлення волі зазначається вид колонії, в якій засуджений повинен відбувати покарання.
У випадках, передбачених ст. 92—96 КК України, в резолютивній частині вироку вказується рішення суду застосувати до підсудного примусове лікування або встановити над ним піклування.
Якщо підсудний визнається винним, але звільняється від відбування покарання, суд вказує про це в резолютивній частині вироку.
У разі призначення покарання нижче найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, в резолютивній частині вироку робиться посилання на ст. 69 Кримінального кодексу України та вказується вибрана судом міра покарання.
У резолютивній частині обвинувального вироку можуть також міститися рішення з питань влаштування неповнолітніх дітей засудженого, що залишилися без догляду, забезпечення збереження майна засудженого тощо.
Пленум Верховного Суду України в постанові № 22 від 22 грудня 1995 року (із змінами, внесеними постановою № 12 від 3 грудня 1997 року та № 7 від 26 травня 1999 року) "Про практику призначення судами кримінального покарання" зазначає таке.
Згідно з законом суд може призначити покарання в межах санкції статті, нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перейти до більш м'якого виду покарання.
Призначення покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду покарання, може мати місце лише за наявності виняткових обставин справи або виняткових даних про особу винного. У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає винятковими.
У випадках, коли санкція закону, за яким особа засуджується, передбачає альтернативні покарання, суд повинен зазначити, чому саме він призначає більш або менш суворе покарання.
Попередня судимість вагітної жінки і жінки, яка має дитину, сама по собі не є перешкодою для застосування відстрочки виконання вироку.
Виправні роботи без позбавлення волі можуть бути призначені, як правило, особам, котрі зайняті суспільно корисною працею і не потребують ізоляції від суспільства.
Суди, як правило, не повинні призначати виправні роботи з відбуванням їх за місцем роботи особам, які вчинили злочини,
884
Стаття 336
пов'язані з виконанням ними службових або професійних обов'язків, коли залишення винного на тій самій роботі може призвести до послаблення виховного і запобіжного впливу покарання.
Якщо санкція статті не передбачає штрафу, він може бути призначений як основне покарання лише в порядку переходу до більш м'якого виду покарання за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК України.
Вирішуючи питання про застосування конфіскації майна як додаткового покарання, у вироку має бути вказано, конфіскується все майно чи його частина. В останньому випадку увироку слід вказати, яка саме частина майна засудженого конфіскується або перелічити відповідні предмети.