Плин давності припиняється, коли особа, яка вчинила злочин, приховується від слідства чи суду. В таких випадках плин давності поновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. При цьому така особа не може бути притягнута до відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло і 5 років і за цей час вона не вчинила ніякого іншого злочину, що перервав плин строку давності.
Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.
Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.
Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 449—451, 454 Кримінального кодексу України.
Давність притягнення до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 КК України з урахуванням положень, передбачених статтею 106 КК України.
Щодо неповнолітніх встановлюються такі строки давності:
1) два роки — у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;
2) п'ять років — у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
3) сім років — у разі вчинення тяжкого злочину;
4) десять років — у разі вчинення особливо тяжкого злочину. Закриття кримінальної справи у зв'язку із закінченням строку давності зазвичай пов'язується з тим, що притягнення до кримінальної відповідальності через довгий час після вчинення злочину є недоцільним, оскільки правопорушник за цей час втратив суспільну небезпечність.
Стаття 12. Оскарження потерпілим рішення суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку зі зміною обстановки, дійовим каяттям, застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки та із закінченням строків давності
При вирішенні питання про закриття кримінальної справи відповідно до статей 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 або при застосуванні до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру відповідно до статті 7-3 цього Кодексу суд зобов'язаний з'ясувати думку потерпілого і в разі закриття справи повідомити про це потерпілого та його представника. Потерпілий або його представник можуть оскаржити рішення про закриття справи в апеляційному порядку.
Закриваючи справу з указаних підстав, суд має з'ясувати з цього приводу думку насамперед потерпілого та інших зацікавлених осіб, вжити заходів для захисту їх прав і законних інтересів з тим, щоб прийняте рішення було не тільки формально законним, а й справедливим.
Копія рішення про закриття справи направляється відповідно всім зацікавленим особам. Згідно з новою редакцією ст. 214, наприклад, копія постанови про закриття справи надсилається особі, що притягалась до відповідальності, особі, за заявою якої порушена справа (яка заявила про злочин, заява якої стала приводом для порушення справи і юридичним фактом, що породив процесуальну діяльність), а також потерпілому та цивільному позивачеві.
Стаття 13. Відновлення справи при відмові від поручительства
Суд за наявності рішення колективу підприємства, установи чи організації, прийнятого на загальних зборах, про відмову від поручительства за взяту ними на поруки особу, яка протягом року з дня передачі u на поруки не виправдає довіри колективу, ухилятиметься від заходів виховного характеру та порушуватиме громадський порядок, вирішує питання про кримінальну відповідальність цієї особи.
Відновлення справи в цих випадках проводиться відповідно до глави 31 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 13 КПК України та ст. 47 КК України закриття справи з передачею особи на поруки громадській організації або трудовому колективу не має протягом року остаточного рішення і його реалізація ставиться в залежність від поведінки особи, стосовно якої прийнято рішення.
Залишення роботи без мети ухилення від громадського впливу організації чи колективу, які взяли особу на поруки, наприклад, у зв'язку з скороченням штатів, хворобою чи взагалі не з ініціативи робітника, не є підставою для відмови від поручительства і відновлення справи. Навіть більше, відмова від поручительства не тягне беззаперечного відновлення справи і притягнення особи до відповідальності. Єдиним критерієм для прийняття рішення може бути лише відповідь на запитання, порушила чи ні особа своє обіцяння виправитись, може чи ні вона виправитись без застосування кримінального покарання.
Прийняття рішення про відновлення справи належить до юрисдикції суду.
Стаття 14. Недоторканність особи
Ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення.
Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком.
Недоторканність особи — система гарантій права людини на свободу пересування.
Недоторканність особи захищається законом. Людина, її недоторканність і безпека визнаються в державі найвищою соціальною цінністю. Всі люди є вільними і рівні у своїй гідності та правах. У ст. 5 Європейської конвенції з прав людини зазначено, що жодна людина не може бути позбавлена волі інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, у таких випадках, як: законне ув'язнення після її засудження компетентним судом; законний арешт або затримання на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину; законний арешт або затримання за невиконання судового рішення чи для забезпечення виконання законного обов'язку або здійснення виховних дій стосовно неповнолітніх; законне затримання для запобігання поширенню інфекційних захворювань, затримання психічно хворих, алкоголіків, наркоманів чи бродяг; законний арешт або затримання з метою депортації або екстрадиції. Відповідно до міжнародних стандартів ст. 29 Конституції України зазначає: "Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом".
Органи досудового слідства можуть застосовувати затримання підозрюваного обвинувачуваного по порушеній кримінальній справі і тільки в тих випадках, коли санкція статті, по якій кваліфікуються дії таких осіб, передбачає покарання в виді позбавленні волі; а арешт — коли санкція статті передбачає позбавлення волі на строк не менше трьох років; стосовно підозрюваного (обвинувачуваного) одержані такі докази, які виключають сумніви щодо вчинення ним злочину; наявні дані, які вказують на те, що, залишаючись на свободі, обвинувачуваний (підозрюваний) може продовжувати злочинну діяльність, приховатись від слідства чи суду, перешкоджати встановленню істини.
Арешт може бути здійснений тільки за судовим рішенням.
Застосування названих запобіжних заходів заради встановлення істини і забезпечення правосуддя допускається лише за тих умов, що при цьому правоохоронні органи одержують можливість захистити більш вагомі цінності — права і свободи добропорядних людей. Застосування таких заходів повинно бути виваженим і здійснюватися лише у випадках крайньої, змушеної необхідності.
Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Захисник допускається до участі в справі на будь-яких стадіях процесу і безумовно з моменту затримання чи арешту особи і не пізніше як протягом двадцяти чотирьох годин після таких актів. З моменту допуску до участі в справі обвинувачуваний (підозрюваний) має право на зустріч з захисником віч-на-віч.
Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої незаконними рішеннями.
Юридичними підставами для реабілітації та відшкодування шкоди вважаються: ухвала стосовно затриманої чи арештованої особи виправдувального вироку; закриття кримінальної справи за недоведеністю вини чи відсутністю події або складу злочину. В разі прийняття таких рішень стосовно відповідних осіб, їх затримання чи арешт визнаються незаконними, а обвинувачуваний одержує право на відновлення в усіх свої правах, відшкодування майнової та моральної шкоди. Моральна шкода компенсується в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць незаконного знаходження під слідством чи судом.
Певною гарантією недоторканності особи виступають норми кримінального права. Діючим законодавством передбачена кримінальна відповідальність за незаконне позбавлення волі; за заздалегідь незаконний арешт, затримання або привід; захоплення і тримання особи як заложника та торгівлю людьми.
Стаття 14-1. Недоторканність житла, охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків
Громадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають у ньому.
Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків охороняються законом.
Обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово телеграфних установах можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим Кодексом.