Мета застосування примусових заходів медичного характеру: вилікування названих осіб або поліпшення їхнього стану, створення передумов для їхньої соціальної реабілітації; забезпечення безпеки хворих від власних беззвітних дій; огородження суспільства від суспільно небезпечних дій хворих осіб; попередження нових суспільно небезпечних дій названих осіб.
До перших трьох категорій названих осіб судом можуть бути застосовані такі примусові заходи медичного характеру:
— надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;
— поміщення осіб у психіатричну лікарню зі звичайним наглядом;
— поміщення осіб у психіатричну лікарню з посиленим наглядом;
— госпіталізація осіб у психіатричну лікарню з суворим наглядом. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому
порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.
Поміщення до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосоване судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.
Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.
Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.
Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані за наявності фактичних і юридичних підстав.
Загальною підставою є вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом.
Окремими підставами застосування примусових заходів медичного характеру є:
— вчинення суспільно небезпечного діяння особою в стані неосудності чи обмеженої осудності;
— вчинення діянь, що містять признаки злочину в стані чи обмеженої осудності, але поява в особи, яка вчинила такі діяння, душевного чи іншого психічного захворювання, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними в період слідства і розгляду справи в суді;
— дана особа становить небезпеку для суспільства як у силу характеру вчиненого, так і в силу свого хворобливого стану.
Особливий характер кримінально-процесуального провадження по застосуванню примусових заходів медичного характеру має місце щодо осіб перших трьох груп — тих, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності (обмеженої осудності), і тих, що стали неосудними тимчасово чи назавжди (несамоусвідомлюючи-ми, несамовитими) після вчинення злочину. Загальна ознака даних суб'єктів правовідносин — неосудність (невменяемость — рос).
Особливості полягають в такому. В першому випадку вони признаються невинуватими тому, що вчинили діяння у відповідному несамоусвідомлюваному чи несамовитому стані. В другому вони
992
Стаття 417
Стаття 417
993
визнаються винуватими, але їхнє захворювання не дає можливості здійснити правосуддя і виконати вирок та здійснити покарання. Останні на окремому проміжку часу не можуть мати статус обвинувачуваного або підсудного в кримінальному процесі не тому, що вони невинні, а тому що стали психічно хворими. Вони однак залишаються суб'єктами кримінально-процесуальних правовідносин.
Слід зауважити, що юридичний процес в даних випадках містить елементи діяльності з розкриття злочинів або суспільно небезпечних діянь, що мають ознаки злочину. Тому даний процес оправдано регламентується нормами кримінально-процесуального права, а відповідні правові норми створюють інститут кримінального процесу.
Стаття 417. Порядок провадження досудового слідства в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб
Досудове слідство в справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами у стані неосудності або обмеженої осудності, а також про злочини осіб, які вчинили його у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановления вироку, провадиться органами досудового слідства за правилами, передбаченими статтями 111-130, 148-222 цього Кодексу.
При досудовому слідстві провадяться всі необхідні слідчі дії для всебічного і повного з'ясування обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння й особи того, хто його вчинив, а також обставин, які характеризують цю особу та u психічне захворювання.
По закінченні досудового слідства, якщо буде встановлено неосудність або обмежену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В постанові повинні бути викладені всі обставини, які підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворобу. Ця постанова разом зі справою надсилається прокуророві.
(Стаття 417 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.84, Законом № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)
Порядок провадження досудового розслідування.
Закон не передбачає особливого порядку порушення кримінальних справ даної категорії. Вчинення злочину або суспільно небезпечного діяння душевнохворим не є обставиною, що виключає можливість порушення кримінальної справи і провадження розслідування. Факт же вчинення діяння особою в стані неосудності встановлюється судово-психіатричною експертизою, яка, як і всі види експертиз у кримінальному процесі, провадиться по порушеній кримінальній справі.
Провадження досудового слідства по даній категорії справ обов'язкове і здійснюється за загальними правилами з урахуванням особливостей, передбачених ст. 416 — 418 КПК України.
Психічний стан підслідної особи визначається судово-психіатричною експертизою, яка назначається слідчим після встановлення факту вчинення суспільно небезпечного діяння цією особою.
Відповідно до ст. 76 КПК України призначення експертизи обов'язкове для визначення психічного стану підозрюваного або обвинувачуваного (у даному випадку варто розуміти і "підслідного" — В.Т.) за наявності в справі даних, що викликають сумнів щодо його осудності.
Основним завданням судово-психіатричної експертизи є визначення психічного стану і надання висновку про осудність підозрюваних, обвинувачуваних, підслідчих чи підсудних, стосовно яких в органів дізнання, слідства і суду виник сумнів у їхньому психічному здоров'ї, а також з'ясування необхідності застосування медичних заходів стосовно осіб, визнаних неосудними.
Судово-психіатрична експертиза провадиться за постановою слідчого, прокурора, органа дізнання або суду. Постанова про призначення експертизи не оголошується обвинувачуваному (або підозрюваному) у випадках, коли його психічний стан робить це неможливим.
Судово-психіатрична експертиза на попередньому слідстві може провадитися стаціонарно й амбулаторно.
При проведенні стаціонарної експертизи підозрюваних або обвинувачуваних, які не утримуються під вартою, поміщення їх в лікувально-психіатричний заклад провадиться тільки за рішенням суду.
Орган, що призначив судово-психіатричну експертизу, зобов'язаний надати експертам матеріали кримінальної справи, що належать до предмета експертизи, а також додаткові відомості про досліджувану особу — історії хвороби тощо. У тих випадках, коли медична документація не була залучена до кримінальної справи, медичні установи зобов'язані подати її безпосередньо судово-психіатричним експертам на їх вимогу.
Судово-психіатрична експертиза повинна бути призначена на законних підставах. Для цього варто переконатися в наявності фактичних підстав для її проведення. При провадженні слідчих дій варто приділяти необхідну увагу з'ясуванню інформації про поведінку особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння: у потерпілих і свідків слід з'ясувати, чи були дії підслідного скоордино-оаними і розсудливими, чи була мова осмисленою й адекватною ситуації. Необхідно детально допитати близьких родичів, одержати відомості про судимість, зробити запит, чи не перебуває особа на обліку в психоневрологічних або наркологічних диспансерах. При встановленні випадку лікування особи в психіатричній лікарні слідчий зобов'язаний витребувати і передати експертам історію її хвороби.
Аналіз слідчої практики вказує на наявність як фактів необгрунтованого призначення судово-психіатричних експертиз, так і неназначення їх за наявності для того підстав. Трапляються випадки призначення експертиз у сумнівних ситуаціях за клопотанням захисників. Необгрунтоване призначення експертиз спричцняє необгрунтовані витрати і тяганину, а нерідко і порушує права людини.
32 Тертишник
994
Стаття 417
Стаття 418 995
Водночас не можна визнати обґрунтованими і відмови від призначення експертиз, якщо в справах є дані про одержання відповідними особами травми голови або про визнання їх непридатними до військової служби через хворобу. Для рішення питання про необхідність призначення судово-психіатричної експертизи доцільно залучати лікарів-психіатрів.