Про час і місце розгляду справи суд сповіщає установи й організації, в яких вчився або працював неповнолітній. Представники названих організацій мають право бути присутніми в залі судового засідання і з дозволу суду давати пояснення. У необхідних випадках вони можуть бути допитані як свідки.
Відповідно до ст. 444 КПК України суд має право своїм рішенням видалити неповнолітнього підсудного з залу судового засідання на час дослідження обставин, які можуть негативно впливати на нього. Якщо обставини, які досліджувалися у відсутності неповнолітнього підсудного, пов'язані з його обвинуваченням, суд повідомляє про одержану інформацію підсудного після повернення його в зал судового засідання.
33*
1028
Стаття 445
Стаття 446 Ю29
Стаття 445. Питання, що вирішуються судом при поста -новленні вироку
При постановленні вироку, крім питань, зазначених у статті 324 цього Кодексу, суд зобов'язаний в разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням чи застосування до нього покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, обговорити питання про необхідність призначення неповнолітньому громадського вихователя.
(Стаття 445 із зніиани, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 Від 16.04.84, в редакції Закону № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)
Суди повинні проявляти гуманність, уникати неоправдано суворого покарання, розширювати практику застосування до неповнолітніх покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього відповідно до ст. 104 КК України. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.
Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру.
Неповнолітнього, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності та від покарання, якщо його виправлення можливе без застосування покарання або буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановления вироку не потребує застосування покарання.
У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 КК України, а саме:
1) застереження;
2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за Зого згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.
До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у законі. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пункті 2 та 3 частини другої статті 105 КК України, встановлюється судом.
Названі примусові заходи виховного характеру суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що
підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.
У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.
До неповнолітнього можуть застосовуватись лише покарання, що вказані в ст. 98 КК України, а саме: 1) штраф; 2) громадські роботи; 3) виправні роботи; 4) арешт; 5) позбавлення волі на певний строк.
Стаття 446. Зміст вироку
У вироку в справі неповнолітнього, крім даних, передбачених статтями 333, 334 і 335 цього Кодексу, повинно бути зазначено:
у мотивувальній частині — підстави, з яких суд вважає необхідним призначення громадського вихователя;
у резолютивній частині — про необхідність призначення громадського вихователя у випадках застосування покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або звільнення від покарання з випробуванням відповідно до статті 104 Кримінального кодексу України.
(Стаття 446 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 6834-10 від 16.04.84, Законом № 2670-111 (2670-14) від 12.07.2001)
Винесення рішення по справі. Визнавши підсудного винним, суд має право: винести обвинувальний вирок і призначити підсудному покарання, передбачене кримінальним законом; винести рішення відповідно до ст. 97 КК України про закриття кримінальної справи і застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, передбачених ст. 105 КК України, якщо неповнолітній вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, а його виправлення можливе без застосування покарання.
Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 КК України, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України.
До неповнолітнього можуть бути застосовані лише такі основні види покарань:
1) штраф;
2) громадські роботи;
3) виправні роботи;
4) арешт;
5) позбавлення волі на певний строк.
Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах, передбачених ст. 99 КК України,— до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
1030
Стаття 446
Стаття 446
1031
Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.
Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до десяти відсотків.
Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановления вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб.
Позбавлення волі на певний строк. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:
1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років;
2) за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років;
3) за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;
4) за особливо тяжкий злочин — на строк не більше десяти років;
5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини,— на строк до п'ятнадцяти років.
Неповнолітні, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах. При цьому позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.
При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65 — 67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.
При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років.
Призначення покарання щодо неповнолітнього має здійснюватись з урахуванням вимог ст. 104 КК України.
При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, які обтяжують чи пом'якшують покарання, передбачених у статтях 65 — 67 КК України, враховує умови його життя та вихован ня, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.
При. призначені покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років.
Суди повинні проявляти гуманність, уникати неоправдано суворого покарання, розширювати практику застосування до неповнолітніх покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до загальних правил з урахуванням положень, передбачених статтею 104 КК України.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі 'його засудження до позбавлення волі.
Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.
У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.
Питання про необхідність призначення неповнолітньому громадського (судового) вихователя вирішується при застосуванні міри покарання, не пов'язаної з позбавленням волі (ст. 445 КПК України).