В чинному Кримінальному кодексі України підставам кримінальної відповідальності присвячена ст. 3 Загальної частини. Вона має саме таку назву і, як уже зазначалось, передбачає: що “кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону”.
Питання про підстави кримінальної відповідальності стосуються певні положення Конституції України, зокрема: ч. 2 ст. 62: “Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду”[5].
Крім того, з питанням про підстави кримінальної відповідальності пов'язані передбачені КК України окремі види звільнення від кримінальної відповідальності. Серед них, перш за все, необхідно звернути увагу на звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із спливом строків давності притягнення до неї (ст. 48) та на звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів громадського впливу - в частині, що передбачає можливість притягнення до кримінальної відповідальності особи, переданої на поруки (ч. 5 ст. 51).
Таким чином, охоронні кримінально-правові відносини, пов'язані з вчиненням злочину, виникають із моменту вступу обвинувального вироку, яким засуджується особа, що вчинила злочин, у законну силу.
Юридичними фактами, що породжують ці відносини, є: а) суспільне небезпечна поведінка особи, яка порушує певні кримінально-правові норми; б) наявність обвинувального вироку суду, в якому ця поведінка визнана конкретним злочином; в) вступ вироку в законну силу.
Основним змістом зазначених охоронних кримінально-правових відносин є права та обов'язки їх суб'єктів, що кореспондують між собою; в загальних рисах ці права та обов'язки включають: а) право держави в особі суду констатувати факт вчинення особою злочину і тим самим піддати її державному осуду (накласти на особу "тавро" злочинця); б) право держави вживати до особи у передбачених законом випадках конкретних кримінально-правових заходів; в) обов'язок особи, що вчинила злочин, сприйняти державний осуд; у передбачених кримінальним законодавством випадках піддатися конкретним кримінально-правовим заходам; г) право особи (і відповідно, обов'язок держави) забезпечити дотримання всіх положень кримінального закону при її засудженні та покладанні на неї конкретних кримінально-правових заходів.
Отже, кримінальна відповідальність є формою реалізації охоронних кримінально-правових відносин, пов'язаних із вчиненням злочину, оскільки в обвинувальному вироку, що вступив у законну силу, здійснюється державний осуд злочинця, момент виникнення цих відносин і момент “виникнення” кримінальної відповідальності співпадають.
Охоронні кримінально-правові відносини, пов'язані з вчиненням злочину, і кримінальна відповідальність як форма їх реалізації припиняються з моменту виконання всіх тих обов'язків (і відповідно, здійснення всіх тих прав), що становлять основний зміст таких відносин; цим моментом має бути, очевидно, той, з якого особа визнається такою, що не має судимості.
Враховуючи викладене, кримінальну відповідальність можна визначити як форму реалізації охоронних кримінально-правових відносин, пов'язаних із вчиненням злочину, яка завжди полягає у державному осуді злочинця, що здійснюється судом в обвинувальному вироку, і, як правило, втілюється в застосуванні до нього конкретних заходів кримінально-правового впливу.
При розкритті поняття кримінальної відповідальності основна увага зверталася на її юридичну природу та основний зміст. Водночас зазначалося, що конкретний зміст кримінальної відповідальності, а відповідно, і її обсяг може бути різним залежно від суспільної небезпечності діяння, від того, чи поєднується державний осуд особи, яка вчинила злочин (покладення на особу “тавра” злочинця), з конкретним заходом кримінально-правового впливу, а якщо поєднується, то з яким саме заходом. Конкретний зміст кримінальної відповідальності, зумовлений зазначеними обставинами, є підставою виділення окремих її форм.
Відповідно до чинного кримінального законодавства України та виходячи з викладеної вище сутності кримінальної відповідальності, за цією підставою можна виділити такі її форми: а) покарання; б) звільнення від покарання; в) умовне незастосування покарання (“особлива” форма кримінальної відповідальності). Кожна з виділених форм кримінальної відповідальності є предметом окремого, більш докладного, розгляду.
Звільнення від покарання є винятковою формою кримінальної відповідальності. Конкретний зміст кримінальної відповідальності в цій формі втілюється у двох варіантах. Перший варіант передбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, - визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) непризначення їй судом конкретної міри покарання взагалі. Цей варіант звільнення від покарання передбачений, зокрема, в ч. 2 ст. 50 КК. Другий варіант звільнення від покарання передбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, - визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) призначення їй судом конкретної міри покарання; в) рішення суду про повне і безумовне звільнення особи від відбування призначеного покарання. Цей варіант передбачений, зокрема, в ст. 48, ч. 1 ст. 54 КК у випадках, коли суд постановляє обвинувальний вирок щодо зазначених у цих статтях осіб.
Таким чином, звільнення від покарання є найбільш "м'якою" формою кримінальної відповідальності, оскільки вона включає, по суті, лише один елемент - державний осуд особи, що вчинила злочин.
У Кримінальному кодексі України є ряд статей, що передбачають звільнення особи, яка відбуває покарання, від подальшого його відбування (зокрема статті 52, 53, у певних випадках - ст. 54). У цьому разі мова, очевидно, йде не про окремий варіант звільнення від покарання, а про особливі випадки зміни у відбуванні покарання.
Умовне незастосування покарання є особливою формою кримінальної відповідальності. Конкретний зміст кримінальної відповідальності в цій формі передбачає: а) державний осуд особи, що вчинила злочин, - визнання особи винною у вчиненні конкретного злочину судом в обвинувальному вироку; б) призначення їй судом конкретної міри покарання; в) рішення суду про незастосування призначеного основного покарання за певною умовою (воно може бути доповнене рішенням про незастосування і призначеного судом додаткового покарання); в) виконання особою протягом встановленого строку обов'язків, що випливають із визначеної судом умови незастосування покарання; г) перебування особи протягом певного строку в особливому правовому становищі - стані судимості. В чинному Кримінальному кодексі України зазначена форма кримінальної відповідальності передбачена статтями 45, 46, 461 КК України. Вона включає “набір” специфічних елементів кримінальної відповідальності, тому і названа особливою її формою.
Звільнення від кримінальної відповідальності як окремий самостійний інститут кримінального права в юридичній літературі часто розглядається як окрема форма реалізації кримінальної відповідальності[6]. Звільнення особи від кримінальної відповідальності відбувається без визнання її винною у вчиненні злочину судом в обвинувальному вироку. Отже, передбачена Конституцією та Кримінальним кодексом України обов'язкова форма державного осуду особи, яка вчинила злочин, тут відсутня. Відповідно, відсутній і той елемент кримінальної відповідальності, без якого вона просто не існує. У такому разі слід говорити не про окрему форму кримінальної відповідальності, а про особливу форму досягнення кримінально-правового компромісу між державою - в особі відповідних органів - і особою, яка вчинила заборонене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння, але не визнана судом винною у вчиненні злочину.
Таким чином, обмеження від кримінальної відповідальності як окремий самостійний інститут кримінального права в юридичній літературі часто розглядається як окрема форма реалізації кримінальної відповідальності.
Кримінальна відповідальність - це різновид юридичної відповідальності. Вона виступає як особливий елемент у механізмі кримінально-правового регулювання, в межах якого здійснюється реагування держави на вчинений особою злочин.
Зокрема, кримінальна відповідальність, це сукупність кримінальних, кримінально-процесуальних і виправно-трудових правовідносин, в яких одна сторона - держава в особі повноважних органів, - здійснюючи своє право, накладає на особу, що скоїла злочин, обмеження морального, матеріального та фізичного характеру, які становлять кримінальне покарання, а інша сторона - правопорушник, виконує обов’язок, терпить ці несприятливі наслідки
Враховуючи викладене, кримінальну відповідальність можна визначити як форму реалізації охоронних кримінально-правових відносин, пов'язаних із вчиненням злочину, яка завжди полягає у державному осуді злочинця, що здійснюється судом в обвинувальному вироку, і, як правило, втілюється в застосуванні до нього конкретних заходів кримінально-правового впливу.
Правовою підставою кримінальної відповідальності є чинний кримінальний закон, в якому вчинене особою діяння визначено як злочин. Основною фактичною підставою є вчинення особою умисно або з необережності діяння, яке в чинному кримінальному законі визначене як злочин.