Як було вже зазначено на початку курсової роботи, про те що нині у суспільному житті відшукати хоча б одну сферу, якої так чи інакше не торкався б управлінський вплив держави, який реалізовується органами виконавчої влади у відповідних формах. Державне управління – це діяльність, яка завжди була і є необхідною. Головне полягає в обов’язкових змінах або вдосконалені цієї діяльності, що диктуються умовами сьогодення. Потреби в таких змінах найбільш голосно заявляють про себе у кризові періоди, коли суб’єкти державного управління не можуть забезпечити ефективності управлінського впливу, не встигаючи адекватно реагувати на трансформацію соціально-економічних відносин. Тому щоб вдосконалити цей управлінський вплив, я вважаю, треба впровадити ті заходи, за допомогою яких можна досягнути того рівня, який диктується умовами сьогодення. Ті заходи, які я запропоную, це власне моя точка зору на те, як я вбачаю можна вдосконалити те, з допомогою чого покращиться управлінський вплив, а саме форми державного управління.
А що примушує нас вдосконалювати ці форми? Те, що багато актів, які виходять в наш час це зміни до чинного законодавства, які породженні його недосконалістю. Ми можемо простежити на прикладі такої форми органу виконавчої влади, а саме на постанові: спочатку вона була видана компетентним органом, а потім цей же орган і вносить зміни до цієї постанови, яка виглядає так – Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Правил в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” від 18 грудня 1995 р. і через певний час, а саме 26 вересня 2001 р. Кабмін України видає таку постанову „Про внесення змін до Правил в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію”. Як ми бачимо щось заставило цей орган внести до нього зміни. А примусило його це зробити саме умови нашого життя, а може та політика, яку нав’язує нам держава.
В основному зміни вносяться для того, щоб усунути прогалини чи то в законі, чи то в підзаконному акті. А для того щоб ці прогалини потім не усувати, потрібно спочатку видавати повноцінний підзаконний акт, який повинен містити ті норми, які будуть покращувати управлінський процес, будуть задовольняти інтереси і бажання сторін, насамперед, покращувати становище працівників і тих, кому вони будуть направлені. Цього всього можна досягти лише, як я вважаю, за допомогою слідуючи заходів:
- Для якості нашої законодавчої бази, яка представлена не тільки зако-
нами а й підзаконними актами управління, треба, дивлячись на те, що в 1994 році був створений Центр правової реформи і законопроектних робіт при Міністерстві юстиції України для вдосконалення роботи з підготовки законопроектів та проведення правової реформи, створити подібний орган по вдосконаленню роботи з підготовки, видання та реалізації в життя підзаконних актів органів виконавчої влади. Я пропоную, щоб цей орган займався саме тим, щоб норми , які будуть міститися в цих актах, дійсно не суперечили законові, були узгодженими та містили ті положення, які будуть тільки покращувати становище службовців і були направлені на те, щоб покращити життя людей в державі, і суттєво підвищити питому вагу самих наших законів.
- А для того, щоб вище вказана умова виконувалася, треба забезпечи-
ти цей орган, або ті органи, які зараз існують, професійно підготовленими і компетентними кадрами. Нині процес підготовки саме юристів набув стрімкого зростання, професія правника стала однією з найпрестижніших, але й досі жодний навчальний заклад не проводить навчання юристів-нормотворців. Хоча як ми бачимо, на практиці цією діяльністю займається велика кількість державних службовців, у першу чергу юристів та інші. І нині особи, які за посадою чи громадським обов’язком займаються підготовкою нормативних актів (підзаконних актів), готуються, як правило, самотужки, шляхом проб і помилок. Тобто некомпетентне вирішення складних і тонких відповідальних завдань з адміністративної нормотворчості у ряді випадків обертається не лише прорахунками в техніці цієї нормотворчості, але й неефективністю при застосуванні норм права. Тому існує нагальна проблема в підготовці, а може і в перепідготовці кадрів державного управління. Пропоную запровадити таку професію, як нормотворець, тобто людина, яка буде працювати в правотворчій та правозастосовчій діяльності держави по лінії саме підзаконних актів управління, буде якісно обґрунтовувати, коригувати якщо потрібно, вивчати, удосконалювати це питання під тиском умов, які будуть виникати в ході подальшого розвитку державного управління і суспільства в цілому. Можлива також і перепідготовка державних службовців, які зараз знаходяться на посадах з метою підвищити їхній рівень. Тобто для ефективності управління персоналом (якщо розглядати внутріапаратну діяльність державного органу) може бути забезпечена тільки на основі чіткого визначення суб’єктів і об’єктів цього впливу. Адже саме правління органа державної влади вирішує головні кадрові питання, затверджує состав атестаційних та конкурсних комісій, приймає за їх висновками управлінські рішення (як ми вже знаємо є різними), звільняє із займаних посад робітників. В підготовці та нормативному оформлені цих рішень велика роль саме кадрових службовців, тому це повинні бути добре підготовлені і професійні спеціалісти.
Можливе також залучення на договірній основі провідних українських фахівців до вдосконалення роботи з формами державного управління.
Отже, суб’єктивний шлях полягає в тому, щоб забезпечити органи виконавчої влади дійсно відповідальними, надійними, ініціативними, професійно грамотними спеціалістами, які повинні забезпечити прохідність тих рішень, які виникатимуть у власному апараті, спроможні ефективно виконувати покладенні на них завдання, тобто втілювати в життя волю держави у відповідно тих формах, які будуть тільки покращувати становище тих, кому вони будуть адресовані.
- Не останню роль в покращенні форм державного управління грає й
інформація. Можна сказати, що ми живемо зараз в інформаційному суспільству, де інформація являється одною із базових умов, які цементують суспільство. Особо важливе значення інформація набуває в органах державного управління, забезпечуючи його раціональність і ефективність. Інформація тут виступає як сукупність різних повідомлень, даних про відповідні предмети, явища, процеси, відносини. Ці факти, будучи зібраними та систематизованими в придатну для використання форму, грають в управлінні виключно цінну роль. Інформація, яка циркулює в органах державного управління, різнорідна і різноманітна. Інформація має самостійну цінність також для відповідних регіональних управлінських структур, коли вони виступають як органи, що приймають рішення в межах своєї компетенції в різних формах. Крім того, вона служить в якості основи для нормативних підзаконних документів.
Саме інформація, я вважаю, може сприяти покращенню форм державного управління в тому аспекті, що вона буде містити ті відомості про тих, кому буде направлений документ, тобто будуть важливим фактором при прийнятті керівником чи державним органом тих рішень, або здійснення тих дій, які викликають юридичні наслідки, або не викликають таких.
Також про прийняття підзаконного акту повинно бути доведено до відома тих кому він адресований або опублікувати у відповідних джерелах інформації.
Якщо примінити інформацію до всього законодавства, а не тільки до підзаконних актів, то в нашому суспільстві існує так званий правовий нігілізм, коли у свідомості громадян формується переконання про необов’язковість законодавчих приписів, про можливість їх безкарного порушення. Високими посадовими особами в багатьох випадках принципи законності підміняються таким поняттям, як „доцільність”, що у правовій державі є явищем неприпустимим. Тому як видно, акти державного управління повинні бути доведенні до відома тим, кому вони адресовані і для простого люду, якщо це наприклад, акти вищих і центральних органів виконавчої влади можливо з поясненням цього акта. Бо як сказав відомий англійський філософ і політичний мислитель Джон Локк: „Закони досягають цілі тоді, коли про них всі знають і виконують”. Це судження можна також застосувати і до підзаконних актів управління.
Отже, наведенні вище шляхи вдосконалення форм державного управління, це те за допомогою чого, я вважаю можна це зробити, тобто при існуванні всіх тих головних умов, які я назвав, можна досягнути покращення діяльності з підготовки, прийняття та втілення в життя форм державного управління відбити в них ті норми, які будуть відповідати вимогам сьогодення, інтересам громадян, а не інтересам влади в особі тих осіб, які втілюють ці інтереси у відповідних формах управління.
Закінчення
Проаналізувавши дану тему курсової роботи, я дійшов висновку, що під формою державного управління слід розуміти будь-яку зовнішньо виражену дію – волевиявлення державного органу (виконавчо-розпорядчого органу або його посадової особи), здійснюване у рамках режиму законності та його компетенції, з метою реалізації функцій управління, тобто, для досягнення управлінської мети.
Я з’ясував, що загально прийнятої класифікації форм державного управління поки що не існує, але вони можуть бути як правовими, так і неправовими. Тобто як ті, в результаті застосування яких виникають юридичні наслідки і ті, в яких такі наслідки не виникають.
Загальна тенденція розвитку форм діяльності органів державного управління така, що при збережені пріоритету правових форм усе більший розвиток одержують організаційні форми, тобто неправові. Це викликано тим, що при скорочені сфери прямих юридичних розпоряджень з боку вищих органів управління (посадових осіб), усе ширше використовуються економічні й організаційні важелі впливу на об’єкти керування.