З метою одержання доходу багато хто готовий пустити в оборот зайву техніку, але не завжди може це зробити. Необхідні посередн- си. Звичайна реалізація, пов"язана з опублікуванням обмяв про проділе - справа малоефективна. Виникає необхилість у створенні спеціалізованих компаній, які б займалися орендою майна. Це один аргумент на користь лізингу. Звернемось тепер до резутьтатів соціологічних досліджень. Ленінградське відділення НУУМГА разом з підрозділами прокату техніки ряду територіальних органів Держпостачу провели дослідження 2,5 тисяч підприємств і організацій. Воно показало, що 50% споживачів вказали на необхідність у залученні тих чи інших видів машин, обладнання і іншої техніки на строк від 1 до 3 років, а 13,5 вказали на необхідність у використанні техніки на більш довгий строк від 3 до 5 років. Ці і інші факти не викликають сумніву у тому, що питання про використання лізингу для нашої економіки назріло.
Чому ж до цього часу лізинг не був введений? Головна причина пов"язана з існуючою системою господарювання. В умовах обмеженого застосування товаро-грошових відносин, заборони підприємництва, фондового постачання, ізоляції від зовнішнього світу важко собі уявити можливість розвитку лізингу.
Перехід до лізингу можна здійснити в декілька етапів. Перший - організаційний. Основна його мета - створення на локальному рівні (районі, місті і т.д.) організацій (фірм) які могли б займатися лізинговими операціями, їх засновниками можуть бути
різні господарюючі органи і суб"єкти, підприємства, підрозділи Держпостачу, банки а також ініціативні групи підприємців. Окремим організаціям у силу фінансових і інших проблем, тяжко буде справитись самостійно з новими проблемами. Тому можна організувати лізингові фірми на акціонерній основі. У числі акціонерів бажано мати банк. Після того, як визначиться коло творців лізингової організації, вирішується питання про джерела її фінансування. Ними можуть бути (на початковому етапі) внески засновників, кредити.
Перший етап закінчується розробкою необхідних нормативно- м
етодичних документів і юридичне оформлення лізингової фірми.
Другий етап - функціональний. На цьому відрізку часу лізингова організація починає здійснювати свої функції. На початку не всі компанії у стані закупити відповідне, призначене для оренди обладнання. У звмязку з цим, доцільно в якості першого кроку займатися песередницькими операціями . В першу чергу вивчається попит і пропозиція. Для цього певним підприємствам і організація пропонується в спеціальній анкеті вказати види техніки, які можуть бути передані в довготермінову оренду, і її умови, а також обладнання і технічні звсоби, в яких відчувається особливо гостра потреба. Поступово, в силу розширення маштабу операцій і зміцнення фінансового стану (в деяких випадках зразу), фірми зможуть за замовленнями споживачів самостійно закуповувати необхідну техніку і обладнання у підприємства виробника і здавати її в оренду. У цьому випадку виникають звичайні відносини між орендодавцем і орендарем.
У ході першого і другого етапу вирішуються ще дві важливі задачі: розробляються законодавчі основи розвитку лізингу, починається підготовка кадрів для цієї сфери.
Третій етап - координуючий. Лізингові організації створюються спочатку на локальному рівні. По мірі розвитку виникає необхідність встановити зв"язок між ними і синхронізувати першопочаткові дії в обмежених, а пізніше у більш широких маштабах. Координуючі функції можуть виконати органи Держпостачу чи банку. У перспективі з'явиться можливість сформувати особливу лізингову галузь і визначити її місце у механізмі ринкової економіки.
На відміну від майнового найму і оренди , які оформлюються двосторонніми договорами між наймодавцем і наймачем, оформлення відносин лізингу може здійснюватися у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об’єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем.
Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Проте недодержання такої форми не зумовлює визнання договору лізингу недійсним. Договір лізингу вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов, тобто є консенсуальним.
На відміну від інститутів майнового найму і оренди, інститут лізингу передбачає обов’язкову реєстрацію певних лізингових договорів. Згідно зі ст. 21 Закону України “Про лізинг” у разі, якщо об’єктом лізингу є державне майно або договір пайового лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії, договір лізингу підлягає обов’язковій реєстрації договорів лізингу, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998р. N 913. Договори, не зареєстровані у встановленому порядку, визнаються недійсними.
висновок
Передумовою пошуку оптимального регулювання господарських договорів, на мою думку, є те, що в умовах ринку автономія суб’єктів господарювання і державне регулювання, приватні й публічні інтереси повинні ефективно взаємодіятию
Теоретичні проблеми правового регулювання господарських договорів були предметом тривалої дискусії в радянському правознавстві. Проте в сучасному українському правознавстві ці питання знаходилися поза увагою науковців і висвітлювалися хіба що в деяких наукових статтях. Та цілком очевидним є те, що в умовах становлення нової системи господарювання питання господарського договору, його суттєвих ознак, порядку укладання наповнилися новим змістом та потребують новихб творчих підходів до їх теоретичного осмислення та юридичного аналізу. Хоча за роки незалежності в Україні прийнято чимало законодавчих актів, які певною мірою регулюють і договірні відносини у сфері господарювання, проте господарське законодавство в цій частині потребує подальшого удосконалення.
У сьогоднішньому господарському обороті України значне поширення мають відносини майнового найму і такі його різновиди, як оренда і прокат.
З економічної точки зору, майновий найм означає одержання майна у тимчасове користування за плату. Здаючи майно в найм, власник майна продає споживчу його вартість частинами.
До майнового найму організації чи громадяни вдаються у тих випадках, коли ту чи іншу річ купити обтяжливо або невигідно. Наприклад, у разі тимчасової потреби, або коли певна річ взагалі не може бути предметом купівлі-продажу. Наймодавцями є громадяни і організації, які тимчасово використовують майно.
За допомогою майнового найму розширюються господарські можливост використання майна.
Майновий найм слугує засобом взаємодопомоги між громадянами та
організаціями та сприяє упорядкуванню побуту громадян.
Правовідносини найму виникають на підставі договору, який є консенсуальним, сплатним і двостороннім. Разом з тим, законодавець допускає існування договору безоплатного користування майном.
Однак, на жаль, на сьогоднішній день в орендних відносинах існує багато невирішених проблем.
До числа нових тенденцій теорії і практики орендних відносин можна віднести прагнення глибше вивчити міжнародний досвід оренди з метою його осмислення і творчого використання. В сучасному світі орендні форми господарювання дістали широкого застосування. Одні з них добре відомі, інші менш відомі. До числа таких відноситься лізинг.
З допомогою лізингових операцій встановлюється тісний зв"язок між виробниками і споживачами техніки. Процвітання компанії в значній мірі залежить від конкурентноздатності зданого в оренду обладнання. У зв"язку з цим вся інформація про недоліки у його використанні, яка надходить від орендарів швидко доводиться до відома підприємства-виробника для прийняття необхідних заходів.
Незалежно від виду лізингових операцій, кількості їх учасників, організаційно-технічних та інших ознак загальним для них є певний вид зобов’язань, що виникають при здійсненні лізингових операцій. Як уже зазначалося, ці зобов’язання виникають з договору майнового найму і саме вони мають бути кістяком правового інституту лізингу. Саме тому правові норми, що регулюють відносини лізингу, і вміщено окремим параграфом до глави 57 “Найм (оренда)” проекту Цивільного кодексу України.
Проте проблему правового регулювання лізингу з урахуванням його особливостей, розглянутих вище, навряд чи можна вирішити шляхом застосування лише норм Цивільного кодексу. Реалізація запропонованих змін до законодавства є лише першим кроком до створення належної правової бази лізингу, який не можна зводити до звичайного договору майнового найму.
Лізингові операції являють собою певний комплекс організаційних,
фінансових та майнових відносин, що вимагають комплексного нормативного регулювання.
На мою думку, детально розглянувши всі сторони договору майнового найму, доцільно було б значно розширити коло статей у Цивільному кодексі, що стосується, зокрема, орендних транспортних засобів, обладнання, а також окремо виділити такий вид договору оренди як лізинг.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Цивільний кодекс Української РСР // Право України.- 2001.-№11-12.
2. Закон України Про оренду майна державних підприємств та організацій від 10.04.1992р.// ВВР.-1992р.-№5.