Цивільне право заг (стр. 102 из 161)
Право власності в суб'єктивному розумінні, тобто як суб'єктивне право, містить у своєму складі право на власні дії, право вимоги від інших та право захисту. їх питома вага і значення при здійсненні суб'єктивного права власності неоднакові.
Правомочність захисту звичайно виникає у власника при будь-яких порушеннях його права, що властиве захисту будь-якого суб'єктивного права. Неактивною (або невизначальною) для власника є й вимога до інших стосовно свого права, оскільки власник у конкретних правовідносинах з визначеними особами не перебуває, а право власності у суб'єктивному розумінні є абсолютним правом і полягає у покладенні на всіх інших (стосовно власника) осіб обов'язку не втручатись у здійснення власником належних йому правомочностей. У цій особливості права власності полягає його основна відмінність від зобов'язальних прав (при їх порівнянні у суб'єктивному розумінні), для яких адресована кредитором боржнику вимога здійснення відповідних дій або утримання від них є визначальною.
Отже, значущим для власника є право на власні дії, яке характеризується як:
- пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює
свої повноваження своєю владою, без посередників, не тільки неза
лежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути
ніякої влади над цією ж річчю з боку інших суб'єктів. Дії власника
обумовлені його інтересом;
- виключне панування особи над річчю. Якщо власник своєю вла
дою здійснює повноваження, надані йому його правом, то це обумов
лює усунення втручання інших осіб, на яких покладено пасивний об
ов'язок утримання від здійснення подібних дій;
- абсолютність влади надається власнику покладанням обов'яз
ку пасивного утримання всіх інших осіб від здійснення дій щодо речі,
яка належить власникові. Право власності визнається настільки абсо
лютним, що виконання цього обов'язку пасивного утримання само
по собі достатньо, щоб інтереси власника юридично були задоволені.
Крім зазначених рис, що характеризують право власності як право на власні дії, воно ще характеризується додатково такими рисами:
1 Див.: Цивільне право України: Підруч. - Ч. 1 / За ред. Ч. Н. Азімова, С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. - Харків: Право, 2000. - С194; Цивільне право: Підруч. / За ред. О. А. Щціпригори, Д. В. Бобрової. - К.: Вентурі, 1995. - С 212; Гражданское право: Учеб. - Т. 1.2-е изд. / Отв. ред. Е. А. Суханов. - М., 1998. - С. 484,485; Цивільне право України: Підруч. - Кн. 1 / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.:Юрінком Інтер, 2002.-С. 280.Розділ IV
ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА
право власності легко пристосовується. Так, обсяг правомочно-стей власника може видозмінюватися у зв'язку з різними обставинами —.з встановленням певних обмежень законодавчими актами або за домовленістю між власником та суб'єктом зобов'язальних правовідносин (наприклад, при придбанні майна, зданого в оренду, відповідний договір аренди, що зберігає силу для нового власника). При відпаданні цих обмежень, право власності поновлюється у повному обсязі;- панування власника над річчю носить правовий характер, тобто
не пов'язане неодмінно з фактичним володінням нею. Річ залишаєть
ся у власності навіть у тому разі, коли вона викрадена, загублена то
що. Давні римляни характеризували цю особливість права власності
як панування, удержуване одним наміром1;
- право власності, без сумніву, є найбільш широким з усіх майно
вих прав. Цей висновок випливає з того, що всі майнові права нада
ють управомоченій особі можливість користуватися річчю в одному
чи декільках відношеннях (наймач - володіти та користуватися, збе-
рігач - володіти, заставодержатель - розпоряджатися у визначених
випадках та порядку). Право власності надає власнику самий широ
кий спектр повноважень по володінню, користуванню та розпоряд
жанню та ін.
Таким чином, право власності у суб'єктивному розумінні є суб'єктивним цивільним правом, дозволом для особи діяти своєю владою та у своєму інтересі стосовно свого майна з додержанням певних меж, встановлених законом.
Існують багато визначень права власності. У ст. 316 ЦК наведене одне з них, згідно з яким правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі іншої особи.
У науковій літературі право власності характеризується, виходячи з різних його аспектів:
а)з прав самого власника, коли наголос передусім робиться на
правах, що надаються власнику майна — пануванні (влади) особи над
річчю і праві власника усувати будь-який вплив на свою річ2;
б)з обов'язків всіх інших осіб (невласників) стосовно власника,
що зводяться до терпіння кожного сприймати будь-які впливи на річ з
боку власника, які тільки йому заманеться робити (у певних межах
дій останнього), а також до загального обов'язку - стримуватись від
зазіхань на чужу річ3;
1 Черниловский 3. М. Лекции по римскому частому лраву. - М.: Юрид. лит., 1991. -С. 102.
2 Синайский В. И. Русское гражданское право. - М.: Статут, 2002. - С. 206.
3 ПетражицкийЛ. И. Теория права и государства в связи с теорией.нравственнос
ти. Изд. второе, исправ. и доп. - Т. 1. - СПб., 1909. - С.193,194.
в)з поедания прав і обов'язків власника щодо свого майна;
г)з характеристики самої сутності (надання характерних риф
права власності, наприклад, його розуміння як права виключного,
незалежного від інших осіб, вічного і такого, що успадковується.
Таким чином, відносини власності характеризуються як відносини з приводу привласнення матеріальних благ певними суб'єктами, щ& виражається у володінні, користуванні та розпоряджанні суб'єктами цими благами, здійсненні щодо них інших дій, та пов'язане зі ставленням до таких благ як до своїх. Зазначене про право власності дозволяє зробити деякі висновки, традиційно визначивши його як різновид речових прав, як право на річ, тобто майнове право, що існує у майнових речових відносинах, які є абсолютними та безстроковими; («Право інтелектуальної власності», яке термінологічно схоже з правом власності та широко застосовується у законодавстві, є іншої»' правовою інституцією та має відповідні характеристики, що суттєва відрізняють його від права власності).
Форми та види права власності. В ЦК не врегульовуються так звані форми власності, які є економічною, ане правовою категорією2; внаслідок чого не може йтися про систему права власності, що складається з таких його форм, як приватна, колективна, державна та комунальна. Такий поділ є неприпустимим тому, що не існує їх окремих правових режимів, адже Конституцією визначається рівність усіх суб'єктів права власності. Однак це не виключає існування специфіки в набутті, здійсненні та припиненні тими чи іншими суб'єктами права власності на те чи інше майно.
При загальній неприйнятності вживання в законодавчих та науксй вих конструкціях терміна «форми права власності», окремого наголо1-су потребує спростування доцільності збереження права колективно? власності як невизначеного і суперечливого поняття, яке не містить властивого суб'єктивному цивільному праву суб'єктного складу, бо до суб'єктів права не можна віднести колектив як сукупність осіб (а: не єдину особу), як це вірно відмічається рядом правників3.
1 Див.: Право власності в Україні / За ред. О. В. Дзери, Н. С Кузнєцової. - К.: Юрін-ком Інтер, 2000. - С. 25.
2 Див.: Цивільне право України: Підруч. Академічний курс. У 2-х т. - Т. 1. Загальна
частина/За заг. ред. Я. М. Шевченко. -К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003 -С. 274; Со
ловьев А. И. Право собственности профессиональных союзов. -Харьков.: ИД «Райдер»,
2003. -С. ЗО та ін.
3 Шевченко Я. М. Власник і власність у системі ринкових відносин в Україні / Тран
сформування відносин власності - основа розвитку підприємництва в Україні // Право
України. - 1997. - № 2. - С 8—10. Протилежної точки зору додержуються Г. В. Прон-
ська, В. І. Семчик (Див,: Пронська Г. В: Право колективної власності у підприємницькій
Діяльності в Україні / Концепція розвитку законодавства України. - К., 1996. -
С. 272-273; Семчик В. І. Право власності за Конституцією України. - К., 1997. - С 27)
та деякі інші вітчизняні вчені-нецившісти.