Смекни!
smekni.com

Цивільне право заг (стр. 112 из 161)

Підлягає окремій державній реєстрації право на об'єкт нерухо­мості (будівлю, споруду), що входить до складу майнового комплек­су як іншого об'єкта права власності, правовий режим якого також прирівнюється до нерухомості, а, отже, підлягає державній реєстрації сам по собі.

§ 4. Підстави припинення права власності

Право власності припиняється з одночасним переходом цього пра­ва до іншої особи за похідними підставами виникнення у нього права власності. При первісних підставах його виникнення це теж можли­во, наприклад, при реквізиції і конфіскації. Право власності може припинятись і без його виникнення у іншої особи, наприклад, при споживанні речі, її знищенні внаслідок стихійного лиха тощо.

Як правило, припинення права власності настає за бажанням влас­ника (передача речей за договором, її споживання). Однак можливе й припинення права власності поза його волею (націоналізація, конфіс­кація, реквізиція). Підставою для такого припинення є або законодав­чий акт, або акт органу державної влади, органу влади АРК чи органу місцевого самоврядування, або судове рішення. До припинення пра ва власності призводить і відмова власника від своєі речі, коли він її викинув, загубив (якщо надії на її повернення немає).

Підставами припинення права власності згідно з ч. 1 ст. 346 ЦК є: відчуження власником свого майна; відмова власника від права влас­ності; знищення майна; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; викуп земельної ділянки у зв'яз-


ку із суспільною необхідністю; викуп нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене; викуп безгосподарно утримуваних пам'яток історії та культури; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями влас­ника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерть власника. Наведений перелік не є вичерпним, оскільки ч. 2 ст. 346 ЦК зазначається, ще право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Відчуження власником свого майна як підстава припинення пра­ва власності здійснюється на основі цивільно-правових договорів, які одночасно є підставами його виникнення у набувача. Відчуження мо­же бути як оплатним, так і безоплатним, здійснюватись за волею і проти волі власника. У випадках визначеної законом можливості нех­тування волею власника при відчуженні його майна, законодавець вживає термін «викуп», який застосовується як спосіб примусового відчуження належних йому речей.

Відмова власника від права власності раніше не передбачалася на рівні закону як підстава припинення цього права. Разом з тим, ця підстава є природною для реалізації власником правомочності розпо­ряджання стосовно речі, в якій він більше не заінтересований. При з'ясуванні факту відмови власника від права власності на річ слід враховувати наступне. По-перше, однозначність у розумінні того, що від речі власник відмовився, а не загубив її. Тобто стан речі, обстави­ни, за яких її виявлено, мають свідчити про те, що власник добровіль­но позбавився своєї речі. Наприклад, власник виставив за межі своєї садиби старі меблі, щоб їх не везти на смітник, а надати можливість заінтересованим особам забрати їх. Важливим є також визначення моменту, коли у власника припиняється право на таку річ. Стосовно більшості рухомих речей це може бути момент, коли власник реалізу­вав свій намір і вчинив фактичні дії, які свідчать про відмову від пра­ва власності (викинув річ). Якщо ж йдеться про відмову від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації (ст. 347 ЦК), таким моментом є внесення змін до відповідного реєс­тру за заявою власника. При цьому ч. З ст. 347 ЦК слід тлумачити не тільки таким чином, що нею встановлюється момент припинення права власності, а й що це є обов'язком власника, до здійснення якого він, незважаючи на інші способи відмови від своєї власності (пішов з дому), залишається його власником, а тому у нього зберігаються всі обов'язки власника (по утримуванню свого майна) і відповідальність (якщо цим майном буде завдано шкоди іншій особі). Це випливає з загального принципу про те, що власність зобов'язує.

Знищення майна також є підставою для припинення права влас­ності. У разі випадкового або навмисного знищення рухомого майна, як правило, не потрібно здійснювати якісь формальні дії. Стосовно нерухомих~рйеяей або майна, право на які підлягають держезній реє-


334


Розділ IV


ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА


335



страції, встановлюються правила і вимоги, аналогічні тим, що пе­редбачаються для відмови власника від свого майна. Зокрема, це сто­сується обов'язку власника у таких випадках звернутися до органу, який здійснює державну реєстрацію нерухомості, з заявою про вне­сення змін до відповідного реєстру (ст. 349 ЦК). Заборон щодо мож­ливості знищення власником належного йому майна ст. 349 ЦК не містить. Проте слід виходити із загальних меж здійснення власником своїх прав (у тому числі на знищення майна), відповідно до яких він не може завдавати шкоди іншим особам, у тому числі тим, хто має ін­ші речові права на його майно (ст. 405 ЦК).

Припинення права власності особи на майно, яке за законом не може їй належати. Вище зазначалося, що окремі об'єкти права власності не можуть належати приватним особам. Коли, незважаючи на таку заборону, у особи опинилося майно, яке не може перебувати у її власності, можливі наступні наслідки. Якщо особою порушено забо­рону про набуття права власності на певні речі, вона не набуває права власності на них. Так, коли річ отримано за правочином, він вважаєть­ся нікчемним і на вимогу відповідного органу державної влади засто­совуються наслідки нікчемного правочину (ст. 216 ЦК). Якщо ж при­дбання речі, котра не може перебувати у власності, здійснено особою правомірно, вона набуває право власності на неї, але це право підлягає припиненню у порядку, передбаченому ст. 348 ЦК.

Викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю (ст. 350 ЦК) застосовується для припинення насамперед права приват­ної власності на земельну ділянку, оскільки йдеться про суспільні інте­реси, котрі конкурують з приватними, і саме на користь перших вста­новлюються певні механізми позбавлення приватного власника належ­ного йому майна. Проте не виключені випадки, коли конкуруватимуть два суспільних інтереса — держави і територіальної громади, якій нале­жить земельна ділянка, що необхідна для задоволення державного інте­ресу. В цьому випадку для припинення права комунальної власності на користь державної також слід керуватися цією статтею, а не Законом «Про передачу об'єктів права державної і комунальної власності». По­ложення цього Закону, по-перше, в якості об'єктів передачі не визнача­ють земельні ділянки, по-друге, ними регулюються узгоджені відносини між публічними власниками. Для застосування цієї підстави припинен­ня права власності необхідне обгрунтування суспільної необхідності викупу земельної ділянки у приватного власника і адресоване йому письмове повідомлення відповідним органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування про необхідність ви­купу його земельної ділянки.

ЦК встановлює лише загальні вимоги щодо формування викупної
ціни, до якої обов'язково включається ринкова вартість земельної
ділянки і нерухомого майна, що на ній розміщене, та всі збитки, зав­
дані власникові у зв'язку з викупом земельної ділянки (у тому числі
упущена вигода). ................. ,.„,.,,,щ,„, л-.-.


В ЦК передбачається можливість альтернативного вирішення про­блеми компенсацій власникові земельної ділянки, якому може бути надана інша земельна ділянка. Це можливо лише за домовленістю між власником і органом, який вчинив позов про викуп земельної ділянки. Із застосуванням такого способу припинення права власно­сті вартість земельної ділянки, що надається, враховується при визна­ченні викупної ціни.

Викуп нерухомого майна у зв 'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене. Ця підста­ва припинення права власності нерозривно пов'язана з попередньою. При цьому, якщо об'єктом права власності, що припиняється на під­ставі ст. 350 ЦК, є земельна ділянка (хоча у ч. 5 ст. 350 ЦК і зазна­чається, що до викупної ціни включається вартість і нерухомого май­на, що на ній розміщене), то об'єктом права власності, що припи­няється на підставі ст. 351 ЦК, є тільки нерухоме майно. Очевидно, у разі, коли власник земельної ділянки і власник нерухомого майна, яке на ній розміщене, збігаються, питання про припинення його права власності вирішуються одним рішенням суду (ч.'б ст. 351 ЦК). При цьому немає перешкод і для застосування правила абз. 2 ч. 2 ст. 351 ЦК і при поданні позову про припинення права власності на підставі ст. 350 ЦК. Тоді у рішенні суду повинна міститись ще й постанова про знесення нерухомості. Отже, право власності на неї у позивача не виникає.