Цивільне право заг (стр. 21 из 161)
Спадкове право. Спадкування у системі загального права має свої особливості. Це стосується, перш за все, спадкування за заповітом, яке передбачає лише одну форму заповіту - письмову, підписану спадкодавцем і посвідчену в присутності не менше двох свідків.
Використання інституту довірчої власності у спадкових відносинах робить зайвим існування у англо-американській правовій системі такої конструкції як легат. Всі права і обов'язки спадкодавця (спадкова маса), незалежно від того, як відбувається спадкування - за законом чи заповітом, переходять у довірчу власність (trust) третьої особи, котра повинна, виконуючи волю спадкодавця та діючи в інтересах спадкоємців, розрахуватися з усіма кредиторами спадкодавця І передати спадкоємцям спадкову масу, вже звільнену від боргів.
Глава 4. НАУКА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА І
§ 1. Поняття, предмет
та методи цивільного права як науки
Вивчення цивільного права не вичерпується його пізнанням лише як регулятора суспільних відносин, галузі матеріального права чи галузі законодавства. Це було б, навіть, невиправданим, оскільки поза увагою залишилась би ще одна істотна площина зазначеної галузі - її науковий аспект, в тому розумінні, що вона є не тільки галуззю суто матеріально-правовою, а й науковою, тобто галуззю правової науки.
Розглядаючи цивільне право в цьому аспекті, слід зазначити, що на відміну від галузі цивільного права, яка регулює особисті немай-
1D. Barlo Burke, Jr. Personal property in a nutshell. - P. 3-5.нові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, самостійності їх учасників, наука цивільного права (цивілістична наука) регулювання цих відносин не здійснює і такої мети не має. Мета цивілІстичної науки інша - пізнавальна. Навпаки, цивільне право як галузь, регулюючи соціальні зв'язки, як таке, зрозуміло, ніякої пізнавальної та іншої теоретичної діяльності не здійснює і робити цього не може.
Однак вказане не означає, що між регулятором суспільних відносин - галуззю цивільного права і наукою цивільного права існує протиріччя. Навпаки, між зазначеними категоріями - найтісніший взаємозв'язок, який, між тим, не дає права на їх ототожнення. Співвідношення між ними полягає у тому, що йдеться про два різні аспекти того, що складає поняття цивільного права. Дослідження взаємозв'язку науки і права з гносеологічної точки зору свідчить про те, що названа галузева юридична наука розглядає галузь цивільного права як один з елементів свого предмета пізнання. І тут наука відіграє роль активного «пізнавального» фактора, а її об'єкт пізнання (галузь права) ніякої активності не набуває. Проте саме «пасивність» об'єкта пізнання (галузі права) обумовлює назву науки як галузевої.
Таким чином, розглядаючи науку в порівнянні з правом, можна дійти висновку, що цивільно-правова наука, нічого не регулюючи, пізнає право І його регулюючий вплив на суспільні відносини, які виникають у тій чи іншій сфері соціального життя.
Водночас, розглядаючи науку і право з огляду на існуючий між ни-ми соціально-динамічний зв'язок, слід підкреслити: правова галузь активно впливає на розвиток науки. Наприклад, розроблення і прийняття нового законодавства завжди викликали і викликають посилення творчої діяльності, завдяки чому наука набувала і набуває подальшого розвитку.
З іншого боку, не слід вважати, що наука цивільного права розвивається виключно у «фарватері» законодавчої чи правозастосовчої практики. Відповідні досягнення цивілІстичної науки у вивченні фактів реальної дійсності, стану законодавства і практики його застосування сприяють розвитку галузі цивільного права й законодавства, допомагаючи законодавцеві виявити і усунути недоліки у правовому регулюванні, встановити соціально адекватні сучасним суспільним відносинам правові норми та інститути.
Тобто можна зазначити, що між наукою цивільного права і відповідною їй за назвою правовою галуззю існує не тільки взаємний зв'язок, а й взаємодія. Тому з'ясування понятійної суті науки цивільного права має також практичне значення.
Як галузь правознавства цивілістична наука може розглядатися в двох аспектах. З одного боку, це сфера людської діяльності, функцією (напрямом) якої є вироблення і використання теоретично систематизованих знань про відносини, що складають предмет цивільно-правового регулювання, спрямована на одержання нових знань та їх З
68
Розділі
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
69
використання у законодавчій, правозастосовчій, підприємницькій практиці тощо. З іншого - цивілістична наука уявляється як елемент змісту правової культури суспільства. І у даному розумінні вона -своєрідна скарбниця, система знань про явища цивільно-правового значення. Це - система знань про сутність правової галузі, її особливості, цивільно-правові форми і зміст суспільних зв'язків тощо. Зазначені знання тісно пов'язані зі специфікою предмета цивільно-правового регулювання суспільних відносин.Тому загалом науку цивільного права можна визначити як систему знань про закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, яка вивчає соціальний зміст і форму регулювання особистих немайнових і майнових відносин в їх становленні, розвитку і дії, формулюючи одержані знання у вигляді цивільно-правових категорій та ідей.
Розкриваючи зміст наведеного визначення, необхідно підкреслити, що як система знань цивілістична наука вивчає не тільки норми спорідненої з нею правової галузі, а й врегульовані ними суспільні відносини; практику застосування цивільного законодавства; юридичну техніку тощо. І це зрозуміло. Наприклад, зв'язок цивілІстичної науки з юридичною практикою (особливо роботою загального суду, господарського суду, а також інших органів, що застосовують норми права) безперечний. І цей зв'язок багатоплановий.
Наука своїми теоретичними дослідженнями відчутно допомагає юридичній практиці точніше з'ясовувати і застосовувати норми чинного права.
Монографічні дослідження, присвячені окремим правовим інститутам, наукові статті, у яких узагальнюється практика з тих чи інших найважливіших категорій цивільних прав, прокладають шлях практиці застосування норм цивільного законодавства. В умовах кодифікації цивільного законодавства це має дуже важливе значення. Наприклад, праці: «Кодифікація приватного (цивільного) права (за ред. проф. А. С. Довгерта. - 2000 p.); «Історія приватного права Європи: Західна традиція» (Є. О. Харитонов - 2001 p.); «Право інтелектуальної власності» (за ред. О. А. Підопригори, О. Д. Святоцького. - 2002 p.); «Проблеми довірчих відносин в цивільному праві» (Р. А. Майданик-2002 p.); «Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення» (О. М. Вінник-2003 р.); «Проблемы гармонизации законодательства Украины и стран Европы» (под общ ред. Е. Б. Кубко, В. В. Цветкова - 2003 г.) та інші не тільки є внеском у розвиток науки, а й мають досить вагоме практичне значення, оскільки сприяють адекватному розумінню ключових інститутів чинного законодавства правознавцями-практиками, а, отже, і безпомилковій реалізації названих інститутів.
Разом з тим юридична практика не тільки сприймає теорії, уявлення та наукові ідеї, що розробляються цивілістичною наукою. Вона також узагальнює застосування чинного законодавства при розгляді
цивільних спорів із справ відповідних категорій правозастосування. При цьому практика майже завжди стикається з необхідністю теоретичного осмислення результатів узагальнень власного правозастосування.
Маються на увазі, перш за все, узагальнення, здійснювані, наприклад, Верховним Судом України та Вищим господарським судом України. У їх керівних роз'ясненнях міститься чимало міркувань, що мають теоретичне значення, оскільки при цьому з'ясовуються питання не тільки, як, а й чому саме так потрібно чи не слід застосовувати норми цивільного права.
Отже, цивілістична наука не лише пов'язана і взаємодіє, з, правоза-стосовчою практикою, а й має з нею елементи єдності. Більше того, сама наука чи не найголовнішою вбачає для себе мету, пов'язану з вирішенням проблем, що мають практичне значення.