Цивільне право заг (стр. 37 из 161)
2 Кравчук В, Сутнісні ознаки юридичної особи //Предпринимательство, хозяйство и
право. - 1999. - № 7. - С.30-32; Борисова В. И. Понятие и признаки юридического лица
/Проблеми законності: Респ. Міжвід. наук зб. - 2000, - № 45. - С. 48-57; Примак В. Виз
начальна ознака юридичної особи // Юридичний вісник України. - 2002. - 26 жовт. -
1 листоп. - С 13; Кузнецова И. С. Цивільне право України: Підруч. - Кн. 1. - С. 109—
110; Кучеренко І. М. Цивільне право України: Акад. курс: Підруч. -Т.1. Загальна части
на. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - С. 167-168.
3 Елъяшевич Б. В. Юридическое лицо, его происхождение и функции. - СПб.,
1910.-С. 449. v-.
осіб ознакою стає публічність їх виникнення І припинення. Саме
ця ознака дозволяє відокремити організацію - юридичну особу від організації, що не має статусу такої.
Хоча в легальному визначенні юридичної особи і не вказується на таку ознаку, як відокремленість майна, дефініція містить ознаки, що характеризують шлях виникнення юридичної особи - об'єднання осіб та майна або об'єднання (виділення) тільки майна. Тобто і у першому, І у другому випадках йдеться про обов'язковість відокремлення майна для створення нового суб'єкта права, хоча воно може відбуватися одночасно з об'єднанням осіб (фізичних, юридичних тощо). До цього ж відповідно до ст. 318 ЦК юридичні особи є суб'єктами права власності.
Зміна правового режиму майна приватних юридичних осіб обумовлена переходом до ринкової економіки, що запровадило й інший підхід до вирішення питання про їх правоздатність. Юридичні особи приватного права мають загальну (універсальну) правоздатність (ч. ї ст. 91 ЦК), а це означає, що вони повинні бути власниками майна1. Таким чином, майнова відокремленість - одна із суттєвих ознак юридичної особи. Наявність відокремленого майна означає, що майно юридичної особи відокремлено від майна власників, які створили цю організацію, від держави, від інших суб'єктів цивільного права. Практичне значення майнової відокремленості юридичної особи полягає у наступному" по-перше, юридична особа стає суб'єктом права, що дозволяє їй виступати у цивільному обороті; по-друге, це тягне за собою розподіл відповідальності засновників і юридичної особи за своїми зобов'язаннями.
Однією з ознак юридичної особи є й ознака її самостійної відповідальності. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй на праві власності (закріпленим за нею) майном, якщо інше не встановлене законодавством. Учасник (засновник) юридичної особи йЄ відповідає за зобов'язаннями останньої, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника). Між тим особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації. Юридична особа буде відповідати за зобов'язаннями її учасників (заснов-' никІв), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їх дій відповідним органом юридичної особи (ст. 96 ЦК).
Однією з ознак юридичної особи є її виступ у цивільному обороті від свого імені, що означає можливість саме для конкретної організації набувати і здійснювати цивільні права та нести цивільні обов'язки, а також виступати позивачем і відповідачем у суді. Але межі
1 Юридичні особи публічного права (державні установи, державні господарські товариства) мають спеціальну правоздатність, а звідси - володіють майном на іншому Речовому праві.116
РозділІІ
ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ
117
виступу в цивільному обороті залежать від мети створення юридичної особи і визначаються цілями її діяльності. Для підприємницьких юридичних осіб - це одержання прибутку з наступним його розподілом між учасниками; для непідприємницьких - досягнення соціальних, благодійних, культурних, наукових цілей, задоволення духовних потреб людини, захист прав та законних інтересів тощо. Мета діяльності непідприємницької юридичної особи повинна бути вказана в її установчому документі.Незалежно від того, що деякі з вказаних ознак не знайшли закріплення у легальному визначенні, визнати організацію юридичною особою можливо лише при наявності сукупності вказаних ознак. Таким чином, ознаки юридичної особи - це імперативні вимоги до організації, дотримання яких дозволяє останній стати суб'єктом цивільних правовідносин.
Виходячи з наведеного вище, юридична особа - організація, що визнається державою як суб'єкт права, виступає у цивільному обороті від власного імені, має відокремлене майно, яке належить їй залежно від виду (приватна чи публічна) на праві власності або на іншому речовому праві, несе самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями.
§ 3. Класифікація юридичних осіб
Юридичні особи можуть класифікуватися за різними критеріями. Але у будь-якому разі підстава класифікації повинна мати юридичне значення, тобто поділ відповідних організацій-юридичних осіб на різні групи залежно від особливостей їх правового становища.
Юридичні особи різняться за кількома видами.
Залежно від порядку їх створення на: юридичні особи приватного права, які створюються за волевиявленням засновників на підставі установчих документів (ч. 2 ст. 81 ЦК); юридичні особи публічного права, що створюються розпорядчим актом Президента1, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування (наприклад, установи, які створюються і фінансуються державою, АРК, територіальними громадами (органи державної і муніципальної влади й управління, державний вищий навчальний заклад, державна бібліотека тощо)2. Між тим цей поділ в жодному разі не відбивається на можливості участі юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах, оскільки відповідно до ст. 82 ЦК на останніх поширю-
1 Див.: Указ Президента України від ЗО грудня 1997р. «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України» (з наст, змінами і доп.) // Офіціний вісник
України. - 1998. - № 2. - Ст. 47.
2 Див. більш доклад.: Борисова В. І. До проблеми участі публічних юридичних осіб
у цивільних правовідносинах /Мат. міжнарод. наук.-практич. конф. «Трансформація
ринкових відносин в Україні: організаційно-правові та економічні проблеми». - Одеса,
2003, 15 трав. - Одеса: «Астропринт», 2003. - С 7-11.
ються положення Кодексу, тобто вони прирівнюються до юридичних осіб приватного права у цивільних відносинах, якщо інше не встановлено законом.
Залежно від способу створення на: юридичні особи, що створюються у нормативно-явочному порядку, та юридичні особи, які створюються у розпорядчому порядку. Дане питання докладніше буде, розглянуто у § 4 цієї глави.
Залежно від виду установчих документів юридичні особи поділяються на:
юридичні особи, установчий документ яких - статут;
юридичні особи, установчим документом котрих є засновницький договір;
юридичні особи, установчим документом яких є установчий акт;
юридичні особи, установчий документ котрих - одноособова заява (меморандум).
ЦК встановлює, що установчими документами для товариств, включаючи підприємницькі і непідприємницькі, є затверджений, учасниками статут або засновницький договір, укладений учасниками, якщо інше не передбачено спеціальним законом. Зокрема, для таких підприємницьких товариств, як: товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, виробничі кооперативи; а також для непідприємницьких товариств, благодійних та релігійних організацій, установчим документом є статут; а для повного, командитно-го товариства і товариства з додатковою відповідальністю - засновницький договір. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить такі ж відомості, що і засновницький договір. Між тим, якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у ко-мандитному товаристві залишився один повний учасник, то засновницький договір переоформлюється у одноособову заяву, підписану повним учасником.
Для установ установчим документом є установчий акт, який може бути або індивідуальним, або спільним, виходячи з того, що установа може бути створена однією чи декількома особами. Законом встановлено, що установчий акт може міститися, навіть, і у заповіті (ч. З ст. 87 ЦК). До створення установи установчий акт може бути скасований засновником (засновниками).
Заменою діяльності:
на підприємницькі та непідприємницькі товариства. Як вже вказувалось, підприємницькі товариства переслідують основну мету — одержання прибутку та розподіл його між учасниками. Фінансуються вони за рахунок вкладів учасників (господарські товариства), пайових внесків членів (виробничі кооперативи) та доходів, отриманих у процесі підприємницької діяльності, а також Інших джерел. Непід-