Цивільне право заг (стр. 41 из 161)
Індивідуальний установчий акт - це односторонній правочин; а спільний установчий акт - багатосторонній правочин, що спрямовані на створення юридичної особи. В установчому акті вказується, перш за все, мета, визначається майно, яке засновник (а у разі його смерті — зобов'язана особа) передає установі після її державної реєстрації і котре необхідне для досягнення мети, структура управління установою. Закон передбачає, що якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі з вказаних положень, їх встановлює орган, який здійснює державну реєстрацію (ч, 3 ст, 88 ЦК).
§ 5. Індивідуалізація юридичної особи
Кожна юридична особа індивідуальна, тому повинна мати своє місцезнаходження та найменування, що дасть можливість відокремити її від усіх інших організацій.
Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Вказівка в установчому документі місцезнаходження зобов'язує юридичну особу (її органи) діяти в його межах. Для діяльності у інших місцях юри дична особа може відкривати філії або представництва.
Оскільки юридична особа є суб'єктом цивільного обороту, то для того, щоб виступати у ньому від свого імені серед усіх інших суб'єктів, вона повинна мати певну назву - найменування. При цьому ЦК розрізняє поняття «найменування юридичної особи» і «комерційне (фірмове) найменування». Найменування повинна мати будь-яка юридична особа, воно вказується в її установчих документах і містить вказівку на організаційно-правову форму. Наприклад, найменування повного і командитного товариств мають містити, крім слів «повне товариство», «командитне товариство», також й імена (найменування) або всіх учасників, чи ім'я (найменування) одного або декількох учасників з доданням слів «і компанія» (ч„ 4 ст0 119; ч, 2 ст. 133 ЦК). Причому, якщо у найменування командитного товариства включено ім'я вкладника, останній стає повним учасником товариства. Що ж стосується товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, акціонерних товариств, виробничих кооперативів, то
вони повинні містити найменування з обов'язковою вказівкою також і назви, наприклад, певна оригінальна назва, власне ім'я, географічна назва тощо (ч. З ст. 140; ч. 3. ст. 151; ч., З ет. 152; ч. З ст. 163 ЦК).
Найменування установи має містити інформацію про характер її . діяльності.
Найменування юридичної особи вноситься до Єдиного державного реєстру і зобов'язує останню діяти у цивільному обороті тільки під ним, а інші юридичні особи не мають права використовувати це найменування.
Юридична особа може мати, крім повного найменування, також і скорочене.
Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування (далі - фірмове найменування), яке може бути зареєстровано у порядку, передбаченому законом. Фірмове найменування повинно: а) правдиво відбивати правовий статус юридичної особи і не вводити в оману інших учасників цивільного обороту (принцип дійсності); б) мати розрізняльні ознаки, які не припускали б можливості сплутати одне підприємницьке товариство з іншим (принцип виключності); в) може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом (принцип публічності).
У сучасних умовах фірмове найменування виконує декілька функцій: а) індивідуалізує певну юридичну особу як виробника продукції (робіт, послуг); б) виконує рекламну функцію; в) захищає володільця фірми, який повинен вказувати його на бланках, вивісках тощо.
Виходячи з того, що юридична особа, яка має фірмове найменування, може бути учасницею багатьох правовідносин - адміністративних, трудових, процесуальних тощо, то і у них їй належить виступати під фірмовим найменуванням.
Юридична особа - це правова форма, у якій існує реальна організація - суб'єкт права, що потребує індивідуалізації з самого початку свого існування. Тому саме з отриманням прав юридичної особи у неї виникають особисті немайнові права, з урахуванням також права на найменування, що й забезпечуватиме її соціальне буття. Тому доцільно було б поповнити перелік особистих немайнових прав юридичної особи (а до них ЦК відносить право на недоторканність ділової репутації, на таємницю кореспонденції, інформацію тощо) також правом на найменування (стосовно підприємницьких товариств правом на фірмове найменування).
Юридична охорона фірмового найменування має здійснюватися автоматично з моменту реєстрації юридичної особи. Це відповідає ст. 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності, згідно з якою «фірмове найменування охороняється у всіх країнах Союзу без обов'язкової подачі заявки або реєстрації і незалежно від того, чи
128
Розділ П
ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ
129
є воно частиною товарного знака»1. Між тим в Україні не Існує механізму перевірки фірмового найменування на новизну, а тому ймовірність однакових назв дуже велика, що породжує плутанину в ідентифікації виробника. Тому доцільним було б введення реєстру фірмових найменувань, який став би першим ланцюжком у механізмі правової охорони їх володільців. Засновники (засновник) підприємницького товариства стали б користувачами даних цього реєстру і подавали разом з установчими документами державному реєстратору довідку про відсутність аналогічного фірмового найменування, що гарантувало б додержання принципу виключності фірми.Чинне законодавство не передбачає підстав припинення дії права на фірмове найменування, хоча, виходячи із сутності останнього, слід прийти до висновку, що воно припиняється з ліквідацією юридичної особи. Що ж до додаткових підстав припинення права на фірмове найменування, то, на нашу думку, їх потрібно поділити на декілька видів. Це може бути здійснено: а) з волі самого володільця фірмового найменування, коли він відмовляється від нього І замінює останній на нове; б) коли необхідність кардинальної зміни фірмового найменування пов'язана з припиненням юридичної особи у формі правонаступництва; в) коли є рішення суду про необхідність зміни фірмового найменування з причини невідповідності його вимогам законодавства.
І у інших країнах найменування юридичної особи має велике значення. Наприклад, згідно із Законом про компанії (Англія), який одночасно регулює питання створення і діяльності приватних та публічних компаній, у найменуванні обов'язково наприкінці робиться вказівка на вид компанії (приватна або публічна). Причому існує правило, відповідно до якого для виключення дублювання необхідно до моменту вибору найменування вивчити алфавітний покажчик назв, що зберігається у Реєстратора компаній (так зване Реєстраційне бюро компаній). Якщо назва не відповідатиме державним стандартам, вона буде відхилена.
У цивільному обороті потребують індивідуалізації не тільки самі юридичні особи, а й однорідні товари (продукція), послуги, робота, які вони випускають, надають, виконують. З цією метою використовують: торговельні марки, позначення товару (послуги) географічним зазначенням тощо.
Торговельна марка - це будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), які
126 серпня 1992 р. КМУ зробив Заяву, якою оголосив чинною на території України Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, прийняту 20 березня 1883 p., у такому вигляді, у якому вона переглянута у Стокгольмі 14 липня 1967 р. (з наст, змінами і доп.).виробляються (надаються) іншими особами (ст. 492 ЦК). Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, шифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
До того ж властивості окремих товарів значною мірою можуть визначатися природними умовами тієї місцевості, де їх виробляють (наприклад, мінеральна вода «Миргородська», «Трускавецька»). Під географічним позначенням розуміють назву країни, населеного пункту, місцевості або іншого географічного об'єкта, що використовується для позначення товару, особливі властивості якого виключно чи головним чином зумовлюються характерними для даного географічного об'єкта природними чи іншими чинниками або поєднанням природних умов і цих чинників. Юридичні особи, що виробляють такі товари, можуть зареєструвати право на географічне зазначення для позначення товару1.
§ 6. Цивільна правоздатність і цивільна дієздатність юридичної особи
Якщо до встановлення ринкових відносин цивільна правоздатність (далі - правоздатність) юридичної особи була спеціальною (обмеженою)2, то сьогодні спеціальну правоздатність мають, за загальним правилом, юридичні особи публічного права.
Юридична особа приватного права відповідно до ст. 91 ЦК здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині, тобто вона здатна мати загальну (універсальну) правоздатність.