Цивільне право заг (стр. 69 из 161)
1Петровский Б. В. Этика хирурга // Хирургия. - 1997. - Я° 2. - С. 18-20.Об'єктом таємниці усиновлення є сам факт усиновлення, справжнє ім'я, місце народження, вказівка про батьків, тобто вся інформація, яка дозволяє зробити висновок про те, що усиновителі дитини не є її кревними батьками. Закон не тільки встановлює таємницю усиновлення, а й передбачає конкретні заходи, що гарантують її додержання. З цією метою усиновителі можуть бути записані як батьки усиновленого; на їх прохання усиновленому присвоюється їх прізвище. На прохання усиновителя можуть бути змінені і місце народження усиновленої дитини, а також у виняткових випадках й дата її народження. Розголошення таємниці усиновлення - це повідомлення інформації про факт усиновлення і про інші, пов'язані з ним обставини, як самому усиновленому, так і третім особам, в усній або письмовій формі. Суб'єктами таємниці усиновлення є: посадові особи органів рацсу, опіки і піклування, виконавчих комітетів, охорони здоров'я, працівники суду, прокуратури та інші особи, яким внаслідок їх службових обов'язків стала відома зазначена інформація.
Поінформованими про різні сторони особистого життя людини можуть бути медичні працівники, адвокати, працівники нотаріальних . контор, службовці банків та інші особи. У зв'язку з цим можна зазначити, що розголошення відомостей, які становлять таємниці особистого життя, може здійснюватися як за бажанням самої людини (повідомлення інформації медичному працівнику, адвокату), так і без такого (у тих випадках, коли інформація стає відомою працівникам прокуратури, суду). Разом з тим треба враховувати, що втручання в особисте життя людини, розголошення її таємниць може потягти за собою вельми негативні наслідки для людини, а у деяких випадках й згубні для неї. Пояснюється це тим, що особисте життя є індивідуальним і не терпить стороннього втручання або впливу на нього.
Стаття 30 Конституції гарантує людині недоторканність її житла. Не допускається проникнення у житло або у інше володіння особи, проведення у них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Форма реалізації даного права - елемент немайнової частики змісту цивільної правоздатності. Право на недоторканність житла складає зміст абсолютного правовідношення, у якому особі, котра володіє зазначеним правом, зобов'язаний протистояти всякий і кожний, чиї дії можуть потягти порушення цього права. Назване право хоча і є абсолютним, однак має певні юридичні межі, які фіксуються у загальних і спеціальних нормах закону. У разі незаконного проникнення в житло особа, чиє право порушується, може застосувати певні засоби захисту, а саме: вимагати припинення дій правовідносин, що порушують її право, або зміни правовідносин, а у деяких випадках й визнання оспорюваного права. Відомі й інші способи захисту особистих немайнових прав.
і І
Щш.
Події ТТ
ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ
211
"§ 3= Цивільно-правова охорона-- особистих немайнових прав
т-
:« Недоторканність особистих немайнових прав людини на законодавчому рівні забезпечується системою засобів їх охорони і захисту від протиправних посягань.
Охорона права - ширше, ніж захист, поняття, що включає всі юридичні правила з приводу певного блага1. Поняттям охорони охоплюється вся сукупність засобів, що забезпечують як розвиток цивільних правовідносин в їх непорушеному стані, так і відновлення порушених або оспорюваних прав. Захист прав здійснюється у тих випадках, коли право вже порушене, і полягає у системі заходів, спрямованих на припинення правопорушення та усунення його наслідків. Будь-який спосіб захисту спрямований проти правопорушника. Захист слід розглядати як окремий вид охорони, що застосовується у разі наявного правопорушення.
Розглядаючи особисті немайнові права, на нашу думку, потрібно вести мову про охорону особистих прав, а не про захист2, тобто про поняття більш об'ємне і широке, що включає, крім норм-заборон, ще й систему запобіжних заходів. Охорона особистих прав є родовим поняттям, а захист — видовим способом охорони. Встановлюючи у правових нормах масштаби і рамки поведінки з приводу конкретного блага, визначаючи права та обов'язки учасників правовідносин, їх бажану, з погляду суспільства, поведінку й наслідки небажаних (заборонених) вчинків, держава таким чином бере під охорону ці блага3.
§ 4. Способи захисту особистих немайнових прав
Цивільне законодавство, визнаючи за тією чи іншою особою певні суб'єктивні права і обов'язки, надає уповноваженій особі також право на їх захист. Суб'єктивне право, хоча і таке, що належить особі, але не забезпечене законодавчо від порушень необхідними засобами захисту, «залишиться лише декларативним правом»4. Таким чином, право буде проголошено у законі, але не буде забезпечено державни-
1 Малеин Н. С. Охрана прав личности советским законодательством. - М.: Наука,1985.-С. 18.
2 Так, у Законі України «Про авторське право і суміжні права» у статтях 1, 5-7, 24,
31,32,38 йдеться і про охорону авторських та суміжних прав, і про їх захист (розділ 5),
не акцентуючи уваги на їх відмінності. До речі, чинне законодавство не завжди чітко
розрізняє ці поняття, підмінюючи одне одним.
3 Малеин Н. С Бказ. праця. - С 18-19.
4 Грибанов В. 77. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. - М.: Изд-во
Моск.ун-та, 1972.-С. 153.
ми правоохоронними заходами1, відповідно, додержуватиметься тільки на добровільних засадах з боку неуповноважених осіб і буде забезпечено лише нормами моралі, оскільки у разі його порушення держава або уповноважений суб'єкт не будуть мати можливості реалізувати своє право на захист внаслідок відсутності у законі відповідних заходів.
Способи захисту, які застосовуються до порушників цивільних прав, можна поділити на: способи фактичного характеру, що застосовуються уповноваженою особою при самозахисті прав (необхідна оборона, заходи крайньої необхідності); способи оперативного характеру, які хоча і є способами юридичного впливу, але застосовуються самою уповноваженою особою (відмова від прийняття простроченого виконання); правоохоронні способи державно-примусового характеру, які застосовують державні або громадські органи, що розглядають спір. До них входять: цивільно-правові санкції як способи цивільно-правової відповідальності; способи державно-примусового характеру як визнання права за тією чи іншою особою (поділ спільного майна між власниками, повернення сторін у первинний стан внаслідок визнання правочину недійсним тощо, які не можуть бути віднесені ні до цивільних санкцій, оскільки не пов'язані з покладанням на правопорушника цивільно-правової відповідальності, ні до способів оперативного впливу, бо застосовуються не самою уповноваженою особою, а тим органом, який розглядає і вирішує даний цивільно-правовий спір2.
Запропоновані В. П. Грибановим способи впливу на винну особу застосовуються при порушенні цивільних прав як певної сукупності, окремої підсистеми прав людини. Однак, виділяючи з даної підсистеми особисті немайнові права людини, слід зазначити, що не все запропоноване можна застосувати у разі порушення названих прав. Так, важко навести випадки, коли при порушенні таємниць особистого життя людини застосовували б засоби оперативного характеру, здійснювані самою уповноваженою особою. Очевидно, вплив слід співвідносити з характером права, що захищається.
Наведене свідчить про те, що особисті немайнові права не можуть охоронятися за допомогою універсальних способів захисту. Навіть тоді, коли деякі з них можна застосовувати у названих випадках, останні по-
1 У теорії цивільного права, як зазначає М. С Малеїн, поняття «захід» і «спосіб» єтотожними (Малеин Н. С. Гражданский закон и права личности в СССР. - М.: Юрид.
лит., 1981. - С. 192.). Однак з цим погодитися важко. Способи захисту - ті дії, які має
право здійснювати особа, чиє право порушено. Захід - це інтенсивність впливу на пра
вопорушника, його наслідки (визначення правочину недійсним повністю, у частині,
компенсація тощо). У даному випадку захід - не характеристика виду дій, а кількісний
або якісний результат їх впливу.
2 Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. - М.: Изд-во
Моск.ун-та, 1972.-С. 156,157.
212
РоздіпІІ
і ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ
213
винні застосовуватися з урахуванням низки особливостей, що обумовлюються об'єктом захисту, пов'язаним з психологічними, соціальними, фізіологічними чинниками, притаманними кожній окремій особистості.