Цивільне право заг (стр. 73 из 161)

Закон передбачає невигідні правові наслідки для сторін, які недобросовісно перешкоджали настанню обставини (умови) або недобросовісно сприяли її настанню. Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це не вигідно, обставина вважається такою, що настала. Якщо настанню обставини (умови) недобросовісно сприяла сторона, котрій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала (ч. З та ч. 4 ст. 212 ЦК).

Від умови у правочині необхідно відрізняти строк. Строк - пев-KUU проміжок часу, який на відміну від умови завжди настане у майбутньому і сплине. Саме тому строк не може визначатися як узюва в умовному правочині.

Строк у правочинах має самостійне значення і зумовлює строко-вість чи безстроковість правочинів.

Строкові правочини - це правочини, у яких обумовлюється або момент, з якого він набуває чинності, або момент, з котрого він втрачає чинність. Дані строки можуть бути відкладальними (якщо сторони обумовили строк виникнення у них прав та обов'язків) або сїсасувальними (коли сторони обумовили строк припинення у них іграв та обов'язків). Безстроковими є правочини, у яких не вказується момент, з якого вони втрачають дію.

Фідуціарні (від лат. Jlducia -довіра) правочини - це ті, що базую-пяься на особливо довірчих відносинах між суб'єктами, які їх вчиняють. Йдеться, зокрема, про такий правочин як доручення. Хоча за загальним правилом, закріпленим у ст. 525 ЦК, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, фідуціарний правочин надає таку можливість кожній із сторін. Так, відповідно до ст. 1008 ЦК довіритель або повірений мають право відмовитися від договору в будь-який час. Причому в законі спеціально підкреслюється, пдо відмова сторін від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

Нарешті, у окремий вид правочинів слід виділити біржові правочини. Це пов'язано, зокрема, з особливостями їх предмета та порядку оформлення, а також зі специфічним статусом суб'єктів, що вчиняють такі правочини.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 р.¹ біржовим визнається правочин купівлі-продажу, поставки та обміну товарів, допущених до обігу на товарній біржі, укладений членами біржі або їх представниками (брокерами). Вказаний правочин вважається укладеним з моменту його реєстрації на біржі, sum повинна бути здійснена не пізніше наступного за вчиненням правочину дня. Біржові правочини, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Умови дійсності правочину. Дійсність правочину - це визнання за ним властивостей юридичного факту, що породжує правовий наслідок, деякого прагнули суб'єкти правочину при його вчиненні

Таке можливе лише у випадку, коли правочин відповідає сукупності вимог, визначених законом, які йменуються умовами дійсності правочинів. Ці вимоги (умови) можуть бути різноманітними залежно від особливостей окремих видів правочинів. Але існують загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності будь-якого пра-

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 10. - Ст. 2139.

222

РоадыП

ЦИВІЛЬНІПРАВОВІДНОСИНИ

223

вочину. Сукупність таких вимог вперше закріплено безпосередньо у ст. 203 ЦК. Йдеться про наступні вимоги.

По-перше, зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК, інших актів цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину - це сукупність його умов, сформульованих однією стороною, якщо вчинюється односторонній правочин, або узгоджених усіма сторонами при двосторонніх чи багатосторонніх право-чинах. З урахуванням того, що ст. 4 ЦК закріплює систему актів цивільного законодавства, умови правочину не можуть суперечити вимогам будь-якого акта, який охоплюється цією системою. Умови правочинів не можуть також суперечити моральним засадам суспільства, оскільки врахування їх робить й саме право морально змістовним. Право - це лише мінімум моралі, остання ж вимагає здійснювати діяння по совісті і за власним переконанням. Моральні засади цивілізованого суспільства - певні загальнолюдські цінності: добро, розумність, справедливість, чесність, повага до іншої особи та її інтересів тощо.

Таким чином, зазначена умова дійсності правочину може бути визначена як законність змісту правочину.

По-друге, особи, які вчиняють правочин, повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Саме тому фізичні особи, що є дієздатними у повному обсязі (повнолітні, неповнолітні з моменту реєстрації шлюбу та особи, яким цивільна дієздатність надана у порядку ст.35 ЦК), можуть самостійно укладати будь-які правочини. Малолітні особи, яким не виповнилось 14 років, неповнолітні особи у віці від 14 до 18 років та повнолітні особи, цивільна дієздатність котрих була обмежена судом, можуть самостійно вчиняти лише ті правочини, для яких обсяг їх дієздатності є достатнім; фізичні особи, визнані судом недієздатними, взагалі не можуть самостійно вчиняти жодних правочинів.

Юридичні особи приватного права за ЦК мають переважно не спеціальну, а загальну правоздатність, а тому можуть вчиняти будь-які правочини. Правочини, вчинення яких потребує отримання юридичною особою відповідного дозволу (ліцензії), можуть вчинятися нею лише після одержання останнього.

Звідси — зазначена умова дійсності правочину може бути сформульована як здатність фізичних та юридичних осіб до вчинення правочинів.

По-третє, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вже зазначалося, воля та волевиявлення мають значення для дійсності правочину в їх єдності. Невідповідність між дійсним бажанням (волею) та його зовнішнім проявом (волевиявленням) є підставою для визнання судом такого правочину недійсним. Вказана невідповідність може бути результа-

том помилки, обману, насильства, збігу тяжких обставин, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою.

Вказана умова дійсності правочину може бути визначена як відповідність волі та волевиявлення.

По-четверте, правочин має бути спрямований на реальне настання правового результату (наслідків), що ним обумовлені. Оскільки правочин є юридичним фактом, він завжди повинен бути спрямований на реальне настання відповідного правового результату. Укладення правочину без дійсного наміру створення правових наслідків або з наміром приховати бажаний правовий результат робить його недійсним (статті 234-235 ЦК)

Зазначена умова дійсності правочину може бути сформульована як обов'язковість реального настання правових наслідків, зумовлених укладеним правочином.

По-п'яте, будь-які правочини, що вчиняються батьками (усинов-лювачами), не можуть суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей. Це положення потребує певних пояснень. Хоча усі діти, у тому числі малолітні та непрацездатні, за життя батьків (усиновлювачів) не мають ніяких прав на їх майно, але законодавець підкреслює, що батьки (усиновлювачі) при вчиненні будь-яких правочинів повинні враховувати права та юридичні інтереси своїх дітей. До цього їх спрямовує не тільки Конвенція про права дитини¹. Згідно з нею в усіх діях щодо дітей незалежно від того, коли вони здійснюються, першочергова увага повинна приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів останніх². Про це також йдеться у Законі України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 рА Таким чином, така вимога є різновидом загальної вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити вимогам закону і моральним засадам суспільства, все ж ЦК надає їй самостійного значення з урахуванням необхідності захисту прав та інтересів саме дітей -найменш захищених суб'єктів правовідносин.

Ця умова дійсності правочину може бути сформульована як обов'язковість відповідності будь-яких правочинів, що вчиняються батьками (усиновлювачами), правам й інтересам їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

По-шосте, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Форма правочину - спосіб фіксування волевиявлення осіб, що вчинили правочин. Вони можуть вчинятися, перш за все, усно або у пи-

¹ Зазначена Конвенція схвалена на 44-й сесії Генеральної Асамблеї ООН (резолю
ція 44/25 від 20 листопада 1989 p.). Набула чинності для України з 27 вересня 199! р.
(див.: Права людини. Міжнародні договори України. Декларації, документи. - К.: Нау
кова думка, 1992.-С 123-146).

² Для цілей даної Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річ-
ного віку, якщо за законом, застосованим до цієї особи, вона не досягає повноліття
раніше.