Цивільне право заг (стр. 79 из 161)
Можливість визнання судом недійсним правочину дієздатної фізичної особи, вчиненого у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК), пов'язана з тим, що особа, яка вчинює правочин, хоча і є дієздатною, але у цей момент не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними. Такий стан дієздатної особи може бути зумовлений різними обставинами, які підлягають доведенню в суді. До них, наприклад, належать: нервове потрясіння, фізична травма, глибоке алкогольне або наркотичне сп'яніння.
Будь-який правочин, вчинений дієздатною особою у такому стані, може бути визнаний судом недійсним за позовом самої особи, а у разі її смерті—за позовом інших осіб, чиї права або інтереси, що охороняються законом, були порушені. Якщо ж особа, що вчинила правочин, згодом буде визнана недієздатною, позов про визнання правочину недійсним може подати її опікун.
Сторона, яка знала про такий стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку з його вчиненням.
Можливість визнання судом недійсним правочину, укладеного юридичною особою, якого вона не мала права вчиняти (ст. 227 ЦК). Хоча юридичні особи за ЦК мають загальну цивільну правоздатність і можуть здійснювати будь-які види діяльності (дії), що не суперечать закону, існують правочини, які вони мають право вчиняти при отриманні на це спеціального дозволу (ліцензії) відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 рА Правочини, вчинені юридичною особою
1 Офіційний вісник України. - 2000. - № 27. - Ст. 1109.без відповідного дозволу (ліцензії), можуть бути визнані судам недійсними за позовом заінтересованої особи. Юридична особа вважається такою, що не має спеціального дозволу (ліцензії) у тих випадках, якщо вона взагалі не отримувала ліцензії, коли на момент вчинення правочину закінчився строк дії отриманої ліцензії або коли на цей час видана ліцензія була анульована за рішенням органів ліцензування, що набрало чинності.
Слід мати на увазі, що найменування ст. 227 ЦК є значно ширшим, ніж її зміст. Але перевагу потрібно віддавати саме змісту. Ось чому у випадках вчинення юридичною особою правочину, який вона не може вчиняти не через відсутність у неї спеціального дозволу (ліцензії), а через наявність, наприклад, певних заборон, що містяться в установчому документі, такий правочин не може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 227 ЦК.
У разі, якщо юридична особа ввела другу сторону в оману стосовно свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, ним завдану.
Можливість визнання судом недійсним правочину, який особа вчинила під впливом помилки (ст. 229 ЦК), пов'язана з тим, що воля особи у такому випадку формувалася під впливом невірного сприйняття предмета правочину та інших обставин, які мають істотне значення.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей предмета, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Прикладом помилки особи у правовій природі правочину може бути вчинення нею договору купівлі-продажу у випадках, коли вона насправді бажала укласти договір довічного утримання. Помилка у природі правочину тягне за собою і помилку особи, що його уклала, у правах та обов'язках сторін. Не може бути підставою для визнання правочину недійсним помилка щодо мотивів його вчинення. Питання про наявність чи відсутність помилки при вчиненні правочину у кожному разі вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи.
Помилка у особи, що вчинила правочин, може бути результатом її власного недбальства, а можуть траплятися випадки, коли помилка виникає у сторони з необережних (винних) дій іншої сторони у пра-вочині.
У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилялася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати збитки, заподіяні другій стороні.
Суб'єктний склад цього правочину в рівній мірі охоплює як фізичних, так і юридичних осіб.
Визнання судом недійсним правочину, вчиненого під впливом обману (ст. 230 ЦК), пов'язано з тим, що при цьому правочин не від-
240
РозділП
ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ
241
ображає дійсної волі однієї із сторін, умисно введеної другою стороною в оману щодо обставин, які мають істотне значення.Ці обставини можуть стосуватися природи правочину, характеру та обсягу прав і обов'язків сторін, властивостей та якості предмета правочину, а також мотиву вчинення правочину, що вплинув на формування волі особи, введеної в оману.
Для визнання такого правочину недійсним немає значення, у якій формі (активній чи пасивній) вчинено обман. Останній має місце як тоді, коли сторона заперечує наявність обставин (активна форма обману), що можуть перешкоджати вчиненню правочину, так і тоді, коли вона замовчує їх існування (пасивна форма обману).
Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, завдані у зв'язку з вчиненням даного правочину.
Недійсними за ознакою обману можуть визнаватися правочини як за участю фізичних, так і юридичних осіб.
Визнання судом недійсним правочину, який вчинено під впливом насильства (ст. 231 ЦК), зумовлено тим, що у цих випадках воля особи, до якої було застосовано фізичну силу або психічний тиск, є деформованою. Саме тому правочин цією стороною вчиняється проти її справжньої волі.
Насильство, що деформує волю особи, може бути фізичним або психічним тиском. Фізичне насильство находить свій прояв у заподіянні стороні правочину фізичних або душевних страждань (побиття особи, тимчасове позбавлення волі тощо). Воно може здійснюватися не тільки іншою стороною правочину, а й третьою особою. Ці дії завжди становлять правопорушення. Але для визнання правочину недійсними за даною підставою не має значення: була особа притягнута до відповідальності за вказані дії чи ні. Психічне насильство — це погроза завдати у майбутньому потенціальній стороні у правочині фізичної або моральної шкоди, за умови, якщо вона не вчинить правочин. Психічне насильство може здійснюватися як особою, котра є стороною правочину, так і третьою.
Погроза відрізняється від насильства тим, що вона викликає уявлення про вірогідне, можливе у майбутньому зло; тим часом як насильство - зло, що скоюється під час вчинення правочину. Якщо насильство - це завжди протиправна дія, то погроза охоплює можливість вчинення як протиправних дій (наприклад, катування), так і правомірних (наприклад, погроза повідомити правоохоронні органи про злочинну діяльність особи). Підставою для визнання правочину недійсним може бути не будь-яка погроза, а лише та, яка є реальною, здійсненною і значною. Питання про те, чи відповідає погроза вказаним ознакам, вирішує суд, розглядаючи справу з урахуванням усіх зібраних матеріалів.
Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у
подвійному розмірі та моральну шкоду, заподіяні у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Недійсними за ознаками погрози можуть визнаватися правочини як за участю фізичних, так і юридичних осіб.
Визнання судом недійсним правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК), пов'язано з наявністю у таких випадках умисної змови представника однієї сторони з іншою. Отже, користуючись тим, що одна із сторін правочину діє не безпосередньо, а через представника, останній, зловживаючи наданими йому довірителем правами, вступає у змову з другою стороною правочину, що вчинює його безпосередньо, з метою заподіяння шкоди особі, яка діє через представника. Цілі, які мали на меті учасники змови, для визнання правочину недійсним, значення не мають, вони не обов'язково повинні бути корисливими.
Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків і моральної шкоди, завданих йому в зв'язку з вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.