Смекни!
smekni.com

Цивільне право заг (стр. 88 из 161)

Як засіб судового захисту цивільних прав і охоронюваних законом інтересів, як було зазначено раніше, виступає насамперед позов. По­зов - це звернена до суду вимога про відправлення правосуддя, з од­ного боку, і звернена до відповідача матеріально-правова вимога про виконання його обов'язку або про визнання наявності або відсутності правовідношення, з іншого. У справах окремого провадження засо­бом судового захисту виступає заява, а засобом захисту в адміністра­тивному порядку - скарга.

Захист цивільного права нотаріусом, передбачений ст. 18 ЦК, здій­снюється шляхом вчинення виконавчого напису на борговому доку­менті в порядку і випадках, встановлених законом.

Згідно з п. 282 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 р. № 20/5 нотаріуси вчиняють виконавчі написи для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провади­ться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встанов­лено Переліком документів, за якими стягнення заборгованості про­водиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів но­таріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172і. До таких декрементів насамперед належать нотаріально посвідчені правочини, що передбачають сплату грошо­вих сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Наприклад, договори купівлі-прода-жу з розстроченням платежу, оренда, застави та ін. Для одержання виконавчого напису нотаріуса подається оригінал нотаріально по­свідченого договору та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Вчинений виконавчий напис нотаріуса підлягає вико­нанню Державною виконавчою службою як і рішення, ухвала чи по­станова суду в цивільних справах2.

1 Офіційний вісник України. -1999. - № 26. - Ст. 1241.

2 Стаття 3 Закону України «Про виконавче провадження» // Відомості Верховної
Ради України. - 1999. -№ 24. - Ст. 207.


Особливість права на захист, здійснюваного через звернення осо­би до юрисдикційних органів, полягає в обов'язковості врахування нею процесуально-правових аспектів його здійснення. Останні поля­гають в обов'язковості застосування певної процедури звернення за захистом порушеного права безпосередньо визначеної положеннями цивільно-процесуального права. Насамперед це право на звернення за судовим захистом, яке включає на тільки подання до суду позовної заяви чи скарги, а й можливість подання зустрічного позову чи запе­речень проти позову. Сторони також мають можливість користувати­ся іншими процесуальними правами, зокрема вимагати винесення рішення та примусового його виконання. Кожна з цих процесуаль­но-правових можливостей може бути реалізована сторонами за наяв­ності відповідних передумов, у певних часових межах і в певній спе­цифічній процедурній формі.

§ 4. Самозахист суб'єктивних цивільних прав та інтересів

Самозахист є основною неюрисдикційною формою захисту су­б'єктивного цивільного права і інтересу, які підлягають правовій охо­роні. Положеннями ч. 5 ст. 55 Конституції визначається право кож­ного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи. У приватно-правовій сфері вказана конституційно-правова можливість знайшла конкретизацію і законодавче втілення у положеннях ст. 19 ЦК, що визначають право особи на здійснення са­мозахисту порушеного суб'єктивного цивільного права або інтересу, які належать їй або іншій особі. Виходячи з положень названої статті, право на самозахист слід розглядати як юридично визначену можливість застосування особою у випадку порушення суб'єк­тивних цивільних прав і інтересів, належних їй або іншій особі, засобів протидії протиправним діям або бездіяльності правопо­рушника, які не заборонені законом, не суперечать моральним засадам суспільства і спрямовані на забезпечення реалізації доз­воленої можливої поведінки управомоченої особи, припинення правопорушення і відновлення порушеної майнової і немайнової сфери. Способи самозахисту мають відповідати змісту порушеного права, характеру дій правопорушника, а також наслідкам, що спричи­нені цим порушенням (ч. 2 ст. 19 ЦК). Спосіб самозахисту слід визна­чити як порядок здійснення протидії протиправним діям або без­діяльності правопорушника, закріплений актами цивільного законо­давства, положеннями договору або не визначений нормативно, який підлягає застосуванню особою відповідно до закріплених законодав­ством умов правомірності здійснення права на самозахист без звер­нення до відповідних юрисдикційних органів. Способи здійснення самозахисту різноманітні. Одним із них в цивілістичній літературі


266


Розділ III


ЗДІЙСНЕННЯ ТА ЗАХИСТ СУБ'ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ


267



визнають навіть знання1. Разом з тим, слід погодитись з висловленою Г. Свердликом і Е. Страунінгом думкою про те, що знання не можуть визнаватися засобом протидії, а підлягають розгляду як передумова, яка сприяє реалізації особою права на самозахист2. Отже, обізнаність суб'єктів цивільних правовідносин з фактами, які мають значення для правильного обрання ними відповідних, адекватних характеру правопорушення засобів протидії, може визнаватися тільки однією з передумов забезпечення дієвості механізму реалізації права особи на самозахист. Обрання того чи іншого способу здійснення самозахисту належить особі, яка здійснює протидію порушенню належних їй або іншій особі суб'єктивних цивільних прав та інтересів, які в цей момент вже порушені, або наявною є загроза їх порушення у майбут­ньому.

Способи самозахисту можуть визначатися положеннями договору або актів цивільного законодавства, а також безпосередньо особою, яка реалізує право на самозахист. В останньому випадку названі спо­соби можуть і не мати нормативної визначеності на рівні положень актів цивільного законодавства або саморегулювання, а характер дій управомоченої особи, в яких втілюється їх реалізація, визначається нею самостійно. Обираючи спосіб самозахисту порушеного права або інтересу, особа здійснює право на захист на власний розсуд (ч. 1 ст. 20 ЦК). Цим обґрунтовується можливість застосування особою засобів протидії, які не знайшли закріплення ні в актах цивільного за­конодавства, ні в положеннях договору (у випадках необхідності здійснення права на самозахист при порушенні умов договірних зо­бов'язань). При цьому застосування особою засобів протидії при ре­алізації права на самозахист завжди повинно відповідати межам його здійснення, визначеним положеннями ч. 1 і ч. 2 ст. 19 ЦК. У випадку недотримання цього правила здійснення ос$5ою права на застосуван­ня засобів протидії протиправним діям правопорушника шляхом са­мозахисту може бути визнане неадекватним змісту порушеного пра­ва, характеру дій правопорушника, спричиненим правопорушенням наслідкам, а також суперечити моральним засадам суспільства або порушувати визначені законом заборони і вийти за межі правомірних дій. Застосування самозахисту як міри захисту порушеного права мо­же здійснюватись як після порушення правопорушником суб'єктив­ного цивільного права, так і превентивно - з метою запобігти можли­вому настанню несприятливих для управомоченої особи наслідків.

Можливість застосування способу самозахисту, який має превен­тивний характер, визначена положеннями ст. 592 ЦК. Відповідно до положень цієї статті, заставодержатель має право вимагати достроко-

1 Головкова Н. Знание как способ самозащиты // Российская газета. -1997. - Л» 67. -
4,апр. -С. 10.

2 Свердлик Г., Страунинг Э. Способы самозащиты гражданских прав и их класси­
фикация // Хозяйство и право. - 1999. - № 1 (264). - С. 37.


вого виконання зобов'язання, забезпеченого заставою у випадку здійснення наступних неправомірних дій: передання заставодавцем предмета застави іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одер­жання такої згоди було необхідним; порушення заставодавцем пра­вил про заміну предмета застави; втрати предмета застави за обста­вин, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновив предмет застави. Невиконання заставодав­цем вимоги заставодержателя про дострокове виконання забезпече­ного заставою зобов'язання як міри самозахисту не позбавляє упра-вомочену в розглядуваних правовідносинах особу можливості за­хистити порушене право шляхом звернення до суду, застосувавши таким чином своє право на судовий захист, яке належить до горисдик-ційних форм захисту. Згідно з ч. 2 зазначеної вище статті заставодер­жатель має право дострокового виконання зобов'язання і в інших ви­падках, встановлених договором.