Смекни!
smekni.com

Цивільне право заг (стр. 89 из 161)

Прикладом закріплення способу самозахисту положеннями актів цивільного законодавства є притримання (ст. 594 ЦК). Право притри-мання як спосіб самозахисту підлягає розгляду як юридично визначе­на можливість управомоченої у зобов'язальних правовідносинах осо­би притримати річ у себе до моменту належного виконання боржни­ком його зобов'язання по її оплаті або відшкодуванню кредитору по­в'язаних з нею витрат. Відповідно до ч, 2 названої статті притриман-ням речі можуть забезпечуватись і інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Спосіб здійснення самозахисту і умови його застосування можуть бути визначені і при здійсненні саморегулювання відносин у договір­ній сфері. Зокрема, як спосіб самозахисту підлягає розгляду визначе­на положеннями договору можливість сторони в односторонньому порядку вимагати його розірвання у випадку невиконання або нена­лежного виконання контрагентом відповідних обов'язків, які станови лять його зміст.

Крім цього, деякі способи самозахисту можуть мати правове зна­чення і для цивільно-правових відносин, хоча умови і межі їх застосу­вання, а також правові наслідки їх перевищення можуть визначатися іншими актами законодавства України. Зокрема, йдеться про крайню необхідність і необхідну оборону. Таким чином, матеріальні та про­цесуальні норми, які визначають способи, форми, засоби та процеду­ру захисту, а також закріплюють можливість самозахисту порушених суб'єктивних прав та інтересів суб'єктів цивільного права, спрямова­ні на забезпечення відновлення порушеної майнової та немайнової сфери. У зв'язку з цим слід погодитись з висновком, що ці норми ста­новлять єдиний комплексний інститут правового захисту1,

1 Цивільне право України: Підруч. У 2-х кн. / О. В. Дзера (керівник авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - 2-е вид. до-пов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - Кн. 1. - С 234.

268

Розділ Ш

Глава 14. ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

§ 1. Поняття, ознаки та функції _ -

цивільно-правової відповідальностік

Більшість норм цивільного права спрямована на позитивне регу­лювання особистих немайнових та майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій самостійно­сті їх учасників. Нормальний розвиток цивільних відносин характе­ризується добросовісним здійсненням їх учасниками своїх суб'єктив­них прав та виконанням цивільних обов'язків. Належна правомірна поведінка учасників цивільних правовідносин забезпечується засоба­ми заохочення та відповідальністю, що встановлюються договором або актами цивільного законодавства (ч. З ст. 14 ЦК). Отже, відпо­відальність є одним h засобів впливу научасників цивільних право­відносин, який визначається межами дозволеної та необхідної їх поведінки1. Таке місце цивільно-правової відповідальності обумов­люється, по-перше, предметом цивільного права та методом правово­го регулювання цивільних відносин. По-друге, наявністю інших засо­бів юрисдикційної форми захисту цивільних прав (ст. 16 ЦК), а також можливістю здійснення неюрисдикційної форми захисту - самоза­хисту (ст. 19 ЦК).

У цивільному законодавстві відсутня норма-дефініція, яка б за­кріплювала легальне визначення поняття «цивільно-правова від­повідальність». Це пояснюється тим, що «цивільно-правова відпо­відальність» є абстрактною науковою категорією, на якій базуються різні конструкції та інститути цивільного права. Давня дискусіЖщ»ав-ників стосовно поняття цивільно-правової відповідальності триває й сьогодні. Наявність у юридичній літературі великої кількості точок зору обумовлюється використанням терміна «відповідальність» у різних цілях, що випливає із сутності цієї правової категорії. Усі вис­ловлені думки можна умовно поділити на декілька груп. С. С. Алек­сеев вважає, що відповідальністю є неухильне, суворе, винятково ініціативне здійснення своїх обов'язків. Така позитивна відповідаль­ність встановлюється з моменту виникнення між особами цивіль­но-правових відносин та передбачає належне виконання ними своїх обов'язків2. Є підстави вважати, що такий підхід призводить до ігно­рування юридичної сутності цивільно-правової відповідальності та тягне ототожнення її з соціальною відповідалністю. У дійсності «по­зитивна відповідальність» є обов'язком належного виконання зобо­в'язання у цивільному праві. Відповідальність, - зазначав М. Агар-

1Відповідальність є одним із головних інститутів права в цілому і окремих його га­
лузей. Однак в цивільному праві відповідальність є хоча й важливим, але не головним
інститутом.

2Алексееве. С. Проблемы теории права. -М., 1972.-Т. 1.-С. 371. '''";" '''' "


ЗДІЙСНЕННЯ ТА ЗАХИСТ СУБ'ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ__________________ 269

ков, - не може мати місця, якщо поведінка людини була бездоган-

ною1.

Отже, цивільно-правова відповідальність як галузевий вид юри­дичної відповідальності має ретроспективний характер, оскільки ви­никає як наслідок цивільного правопорушення.

Існує погляд на відповідальність як на обов'язок надати звіт у сво­їх діях, що регулюється правом2. Таке визначення відповідально­сті також страждає надмірною широтою, оскільки охоплює випадки обов'язкового звітування без правопорушення, зокрема, комісіонера (ст. 1022 ЦК). До того ж, цивільна відповідальність передбачає наяв­ність реальних, додаткових майнових обтяжень для правопорушни­ка, що не охоплюється поняттям звіту за свої дії.

Деякі з правників відносять цивільно-правову відповідальність до охоронних правовідносин, що виникають із порушення обов'язку, встановленого законом або договором, та виражаються у формі неви­гідних для правопорушника наслідків3. Однак цивільно-правова від­повідальність існує лише в межах, визначених цивільними право­відносинами.

Ознаки цивільно-правової відповідальності. Визначення поняття цивільно-правової відповідальності необхідно здійснювати через її характерні ознаки. Виходячи з того, що цивільно-правова відпо­відальність є різновидом юридичної відповідальності, їй притаманні загальні ознаки останньої, а саме: державний примус, суспільний осуд, негативні наслідки для правопорушника.

Оскільки цивільне право є правом приватним, державний вплив на цивільні відносини повинен бути зведений до необхідного мінімуму. Однією із таких виключних сфер державного регулювання є відпо­відальність учасників цивільних правовідносин. Реалізація ними пра­ва на захист своїх суб'єктивних прав, як правило, пов'язана з держав­но-примусовим впливом на правопорушника. Відповідно, застосу­вання мір цивільно-правової відповідальності завжди забезпечене державним примусом4, який полягає у реальному впливі на осо-бу-правопорушника, і якій здійснюється уповноваженими на це дер­жавними органами, насамперед судом. Державний примус полягає також у можливості (забезпеченні) примусового застосування захо-

1Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву / Избранные
труды по гражданскому праву. В 2-х т. Т. 1. - М.: АО «Центр ЮрИнФорм», 2002. -
С. 237.

2Тархов В. А. Ответственность по советскому гражданскому праву. - Саратов:
Изд-во Саратовского ун-та, 1972. - С. 7.

3Малеин Н. С. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях. - М.:
Наука, 1968.-С. 19.

4Хохлова Г. В. вважає, що у цьому полягає публічний аспект цивільно-правової
відповідальності. (Див.: Хохлова Г. В. Понятие гражданско-правовой ответственности
Актуальные проблемы гражданского права: Сборник статей. Вып.5 / Под ред. В. В. Вит-
рянского. - М.: Статут, 2002. - С. 80).



270


Розділ m


ЗДІЙСНЕННЯ ТА ЗАХИСТ СУБ'ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ


27%



дів впливу. Добровільне відшкодування збитків, сплата неустойки або компенсація моральної шкоди, завданої діями правопорушника, також розглядаються як цивільно-правова відповідальність, оскільки вона виникає не із судового рішення, а незалежно від нього за наявно­сті певних умов. До того ж, добровільне усунення наслідків правопо­рушення не виключає застосування державного примусу.