Цивільне право заг (стр. 97 из 161)
Для визнання обставин форс-мажором, необхідна наявність певних умов. По-перше, виникнення їх після укладення договору. По-друге, неможливість виконання зобов'язання у період їх існування. По-третє, закріплення цих обставин у договорі. Сторони у договорі повинні узгоджувати форс-мажорні обставини шляхом прямого зазначення їх переліку. При цьому цей перелік вважається вичерпним й не підлягає розширювальному тлумаченню.
1 У нормативно-правових актах і в юридичній літературі спостерігається ототожнення таких правових категорій як «непереборна сила» і «форс-мажор». Це обумов
люється тим, що термін «vis major» в перекладі з латинської означає «непереборна си
ла». Цей же термін за транскрипцією читається як «форс-мажор».
2 Див.: Положение о форме внешнеэкономических договоров (контрактов), утверж
денное приказом МВЭС Украины от 5 октября 1995 г. М 75 //Бизнес. - -1995.—№ 40. -
С. 7.
Глава 15. СТРОКИ ТА ТЕРМІНИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ. ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ
§ 1. Поняття і обчислення строків
У сфері цивільно-правових відносин час відіграє надзвичайно важливу роль. Часові зв'язки відображаються не тільки конкретними датами (наприклад, 20 днів), а й такими поняттями як «давність», «своєчасно», «негайно», «строк», що досить часто включаються у зміст цивільно-правових норм1. Якщо у ЦК УРСР близько 200 статей містили у собі часові поняття, то у новому ЦК кількість правових норм, що містять часові поняття, збільшилась у декілька разів. Наприклад, він містить низку часових норм, що визначають момент укладення договору. Так, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації визнається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а у разі необхідності і нотаріального посвідчення і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (ст. 640 ЦК).
Це обумовлено не тільки збільшенням обсягу кодифікованих актів цивільного законодавства, а й тим, що в сучасних умовах інформаційного суспільства більшість відносин можуть бути піддані ефективному правовому регулюванню, в тому числі й нормами цивільного права лише шляхом встановлення часових рамок їх дії (виникнення, зміни чи припинення відповідних прав і обов'язків). Серед часових категорій в цивільному праві провідне місце посідають строки та терміни.
Строком є певний періоду часі, зі спливом якого пов 'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов 'язана дія чи подія, що має юри-•• дичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Межу між цими поняттями може бути проведено лише з певною мірою умовності. По-перше, на відміну від терміну строку властива тривалість; по-друге, строки містять у собі початковий і кінцевий терміни, що відмежовують їх у часі. Тобто, будь-який строк повинен бути довшим ніж термін. Крім того, фізична (астрономічна) тривалість терміну, на відміну від строку, не має юридичного значення в силу його короткості. Таким чином, розмежування строків та термінів може бути проведене за такими напрямами: по довжині, юридичному значенню тривалості, можливості вимірювання (строк - це відстань від початкового та кінцевого моментів). Невипадково, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК).
1Луць В. В. Строки і терміни в новому Цивільному кодексі України // Юридична Україна. - 2003. - № 11. - С 3-8.10
292
Розділ ПІ
ЗДІЙСНЕННЯ ТА ЗАХИСТ СУБ'ЄКТИВНИХ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ
293
Проблема визначення місця строків в системі юридичних фактів не знайшла в юридичній літературі одностайного вирішення. Настання або закінчення певного проміжку часу не залежить від волі і свідомості людей, тому більшість учених відносять строки до юридичних фактів, що мають назву подій. Зокрема, на думку О. О. Красавчикова, строки - особлива група абсолютних юридичних подій, які не обумовлені в своєму виникненні і дії вольовою діяльністю людей1.Втім, зважаючи на те, що нерідко певні проміжки часу (строки) встановлюються з волі людей, наприклад, сторони передбачають у договорі найму (оренди) строк його дії, В. П. Грибанов зазначив, що строки у системі юридичних фактів цивільного права посідають самостійне місце поряд з юридичними подіями і юридичними діями та за своїм характером становлять щось середнє між ними2.
Однак, беручи до уваги наведене законодавче визначення строків та термінів, слід дійти висновку, що вони взагалі не є юридичними фактами, оскільки юридичними є не строки та терміни самі по собі, а певний зв'язок між ними та наслідками їх встановлення, початку (настання) чи закінчення.
Як слушно зазначає з цього приводу В.В. Луць, цивільно-правові строки є темпорального формою руху цивільних правовідносин, формами існування суб'єктивних прав і обов'язків, що становлять їх зміст. Строки не можна віднести ні до дій, ні до подій, ні до самостійного різновиду юридичних фактів, оскільки вони є темпорального формою існування обставин реальної дійсності3.
Цивільне законодавство встановлює спеціальні правила початку перебігу та закінчення строку. Будь-який строк завжди починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, а закінчення строку залежить від виду його визначення. Строк, визначений роками, спливає у відповідний місяць чи число останнього року строку, визначений місяцями -у відповідне число останнього місяця строку, визначений тижнями -у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений законом, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Іноді важливе значення має питання: в який момент останнього дня припиняється перебіг строку? Як вже було зазначено, за загальним правилом ці дії можна вчинити до 24 години останнього дня строку. Але як бути в ситуації, коли дії повинні здійснюватися в організації, що має певний режим роботи? У такому разі строк закінчується в той час, коли в організації припиняються за встановленими пра-
1 Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве. - М.,1958.-С. 166-168.
2 Грибанов В. П. Сроки в гражданском праве. - М., 1967. - С. 8-Ю.
3 Цивільне право України: Підруч. У 2-х кн. / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Дов-
герт та ін.; За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецове! - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Книга 1. -
С. 184-185 (автор - Луць В. В.).
вилами відповідні операції. Письмові заяви і повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.
§ 2. Види цивільно-правових строків
У цивільному праві існує багато різновидів строків. З метою їх вивчення і застосування використовуються різноманітні класифікації строків.
Строки поділяються на види за такими ознаками.
За джерелом їх встановлення - на законні, судові та строки, закріплені правочином.
Законні строки прямо передбачені законом, наприклад, строки набувальної давності (ст. 344 ЦК).
Судові строки - це строки, що визначаються судом, господарським або третейським судом. Так, згідно зі ст. 351 ЦПК за наявності обставин, що ускладнюють чи унеможливлюють виконання рішення, за заявою державного виконавця або сторони суд у виняткових випадках може відстрочити чи розстрочити виконання судового рішення, про що виносить ухвалу.
Статтею 121 ГПК таке ж право надане господарському суду, при цьому відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається судом, а розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки визначаються судом1.