Вибір для порівняльного аналізу згаданих національних правових систем (класичної континентальної в Німеччині та Швейцарії; системи «загального права» в США; пост-соціалістичної, яка тяжіє до континентальної, але далеко не повною мірою відбиває її риси, — у решті з зазначених країн) не є випадковим, оскільки він показує своєрідність використовуваних у них правових конструкцій відповідальності.
Помітна наявність логічно завершених, таких, що ґрунтуються на розробках римського права, частіше за все законодавче закріплених конструкцій абстрактного характеру
1 Договорная ответственность про зарубежному праву (аналитический обзор) // Журнал российского права. - 1999. — № 11. — С. 133-142.
84
Звірник шутвт п$аць
в країнах континентальної правової сім'ї, і, навпаки, казуїстичних положень, розрахованих на конкретні ситуації, у праві США. Аналізуючи умови покладання відповідальності та порівнюючи правові системи, учені також дійшли висновку про те, що за всіх концептуальних відмінностей результати застосування норм про договірну відповідальність у зазначених країнах здебільшого виявляються досить близькими і насамперед за рівнем відповідальності.
При цьому схожий результат досягається абсолютно різними шляхами, у тому числі використанням гнучких формулювань при встановленні конкретних стандартів належної поведінки в різних видах договорів у країнах континентальної Європи, а в США — вичерпних і часто чітких судових тлумачень панівних фікцій, яким з самого початку властивий вельми розпливчастий характер. Урешті-решт національні стандарти різних країн, а також випадки звільнення від відповідальності значною мірою зближуються.
Якщо розглядати загальнотеоретичні положення адміністративної відповідальності юридичних осіб, то слід зазначити, що необхідність наукової розробки засад такої відповідальності в умовах ринкової економіки підкреслюється В. Б. Авер'яновим, І. П. Голосніченко та іншими провідними вченими в галузі адміністративного права1.
Для визначення складу адміністративного правопорушення в діяннях підприємства, установи чи об'єднання громадян найбільші суперечності серед учених викликає характеристика суб'єктивної сторони проступку. На думку В. Стефанюка, І. Голосніченка, М. Михеєнка, під виною юридичної особи розуміють психічне ставлення осіб, які перебувають у безпосередніх організаційно-правових відносинах з нею, причетних до протиправних діянь, виражених в актах юридичної особи, що завдали шкоди суспільним відносинам, порядку управління, до цих діянь та їхніх наслідків, виявлене у формі умислу або необережності2.
1 Авер 'янов В. Реформування українського адміністративного права:
черговий етап // Право України. - 2000. - № 7. - С. 6-8.
2 Стефанюк В., Голосніченко І., Мчхеєнко М. Інститут адміністративної
відповідальності юридичних осіб: проблеми теорії та практики // Право
України. - 1999. - № 9. - С. 6-9.
7 Державне будівництво ...85
Російський учений Ю. Колесніченко пропонує комплексне розуміння вини юридичної особи як сукупне психічне ставлення колективу, адміністрації до адміністративного правопорушення й оцінки посадовими особами державних органів адміністративної юрисдикції вчиненого діяння1.
На думку Д. Лук'янця, важливе значення має суб'єктивний аспект самої категорії вини, тому для визначення вини юридичної особи переважне значення має оцінка фізичною особою не власних дій, а того, яким чином її дії впливають на дію саме юридичної особи2. Уточнюючи поняття винних дій для юридичної особи, він зазначає, що протиправні дії, вчинені юридичною особою, вважаються винними, якщо вони є наслідком свідомих дій (бездіяльності) фізичних осіб, котрі входять до складу юридичної особи3.
Є. В. Овчарова вважає, що адміністративна відповідальність настає тільки за наявності вини юридичної особи, яка вчинила адміністративно-протиправне діяння, за винятком спеціально передбачених законом випадків об'єктивної (безвинної) адміністративної відповідальності організацій. При цьому вина фізичної особи у вчиненні адміністративного правопорушення розглядається у формі умислу чи необережності, однак сутність вини фізичних і юридичних осіб є різною. На думку автора, не слід пов'язувати вину організацій з виною їх працівників, а психологічні характеристики типу «суб'єктивне ставлення», «умисел», «необережність» видаються непридатними для встановлення винності юридичної особи у вчиненні адміністративного проступку4. Проблема вини юридичної особи пов'язана з її спеціальною право-
' Колесниченко Ю. Ю. Некоторьіе вопросн административной ответ-ственности юридических лиц // Журнал российского права. — 1999. — № 10.-С. 132-137.
2Лук 'янець Д. Про вину юридичних осіб у сфері адміністративної відповідальності // Право України. — 1999. — № 11. - С. 117-122
5Лукьянец Д. Юридическое лицо как субьект административной от-ветственности: дополнительньїе аргументи «за» // Юридическая практика.-2001.-№ 18.-С. 1,9.
4Овчарова Е. В. Материально-правовне проблеми административной ответственности юридических лиц (к проекту Кодекса Российской Феде-рации об административньїх правонарушениях) // Государство й право. — 1998. -№ 7.-С. 14-19.
86
суб'єктністю. Тому заслуговує на увагу положення про «вину організації», сформульоване в статті Б. І. Пугінського1: вина юридичної особи у вчиненні адміністративного правопорушення розуміється як недокладання юридичною особою зусиль, що допускаються і вимагаються законодавством, для виконання покладених на неї обов'язків, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність, а також як невикористання наданих прав і можливостей для усунення причин адміністративного правопорушення. Видається доцільним керуватися визначенням вини юридичної особи, запропонованим О. Т. Зимою: вина юридичної особи — це суб'єктивне ставлення до проступку фізичних осіб, які входять до складу юридичної особи або перебувають з нею в іншому зв'язку (членство, право власності) і трудова діяльність або управлінські повноваження яких пов'язані з вчиненням протиправного діяння. На його думку, вина має визначатися переважаючою волею, під якою слід розуміти волю адміністрації, інших осіб, котрим надано право давати вказівки в межах юридичної особи та її підрозділів2.
Саме такий підхід до розуміння вини юридичної особи у вчиненні адміністративного правопорушення найбільш прийнятний у випадках вирішення спорів щодо адміністративних договорів. Тому з урахуванням того, що невиконання юридичною особою своїх зобов'язань за договором може бути наслідком незалежних від неї причин, у законодавстві слід прийняти положення про необхідність урахування вини юридичної особи або обставин, які свідчать про її відсутність. Видається доцільним у визначенні адміністративного правопорушення юридичної особи, яке треба включити до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП), закріпити принцип вини юридичної особи у вчиненні адміністративного правопорушення як обов'язкову умову притягнення її до адміністративної відповідальності.
1Пугинский Б. Й. Применение принципа виньї при регулировании хо-зяйственной деятельности // Советское государство й право. — 1979. — № 10.-С. 63-70.
1 Зима О. Т. Адміністративна відповідальність юридичних осіб: Авто-реф. дис.... канд. юрид. наук. — Харків, 2001.
7-87
Де^шзне будютцтво та місцеве сш<№ЩШШШ__
У практичній діяльності часто постає питання про співвідношення таких понять, як договір і зобов'язання. Зміст договору складають саме зобов'язання сторін, а ці поняття співвідносяться як причина та наслідок, де договір — причина, а зобов'язання — наслідок. Зобов'язання, які виникають з договору, називають договірними зобов'язаннями.
Зміст договору складають його умови, де сторони визначають ме^ту своїх дій, порядок їх здійснення, контроль і фіксацію виконання тощо. Як правило, умови договору визначаються на розсуд сторін, крім випадків, коли зміст відповідної умови передбачено законом чи іншим правовим актом, чинним на момент його укладення.
Договори, як правило, укладаються на визначений строк. Строки адміністративних договорів частіше за все бувають тривалими, і в період дії договору можуть відбуватися зміни закону або прийняття нового, внаслідок чого встановлюються інші обов'язкові для сторін правила, ніж ті, що діяли при його укладенні. У цьому разі виникає колізія між положеннями нового закону й умовами договору, які вже не відповідають цим новим правилам. Ця колізія за загальним правилом вирішується на користь договору, у чому проявляється автономність договору в регламентації правовідносин. Загальний строк укладення адміністративних договорів, на наш погляд, повинен становити не менш ніж один рік.
Усі суттєві умови, так само як і юридична сила договору, ґрунтуються на єдності суб'єктивних і об'єктивних чинників: волі та волевиявленні сторін договору, які означають відповідність внутрішнього (психологічного) наміру сторін їх зовнішнім діям щодо реалізації мети договору. На наш погляд, доцільно пов'язувати вину юридичних осіб саме з порушенням суттєвих умов договору, що й буде підставою для притягнення їх до адміністративної відповідальності.
До числа найважливіших елементів структури адміністративної відповідальності входять засоби відповідальності, тому дослідження багатьох сучасних учених присвячені саме проблемам вдосконалення системи адміністративних стягнень.