Після проведення на початку 80-х років XX ст. кодифікації законодавства про адміністративні правопорушення опубліко-
88
вано значну кількість наукових статей, видано брошури, коментарі, монографії, присвячені цій проблемі, у яких було враховано зміни в правовому регулюванні адміністративної відповідальності того часу1 і достатньо повно висвітлено її загальні проблеми.
З урахуванням зміни форм управління економікою, включення юридичних осіб до числа суб'єктів адміністративної відповідальності доцільно внести корективи до існуючої системи адміністративних стягнень і адміністративних правопорушень2.
Галузь адміністративного права є найбільш мобільною в системі права України, тому чинними нормами законодавства України зараз передбачені різноманітні види адміністративних санкцій.
В окремих нормативних актах використовується формулювання про те, що порушники несуть «відповідальність, установлену чинним законодавством» або «відповідальність, установлену законом». При цьому слід зазначити, що з урахуванням внесення змін до КУпАП, передбачених законом України від 5 квітня 2001 р.3, у всіх згаданих законодавчих актах необхідно залишити єдине формулювання — «відповідальність, установлену законом», що відповідатиме вимогам ст. 92 Конституції України.
Крім традиційних видів адміністративних стягнень, передбачених ст. 24 КУпАП, у нормативних актах України, що встановлюють адміністративну відповідальність, у санкціях норм передбачаються такі форми реагування компетентних державних органів на факти правопорушень: «звільнення з посади», «інше усунення від виконання функцій держави», «дострокове припинення депутатських повноважень», «звільнення від виборної посади», «тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності», «тимчасова заборона (зу-
1Гончарук С. Т. Адміністративна відповідальність за законодавством Украіни: Навчальний посібник. - К., 1995. - 78 с.
1Законодавство України про адміністративну відповідальність // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2000. — № 5. — 350 с.
3 Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення» від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 27. - Ст. 132.
89
пинення) діяльності», «примусовий розпуск (ліквідація)»; «оп-латне вилучення незаконно видобутих ресурсів»; «конфіскація морського, повітряного судна або споруди, з якої вчинено забруднення» та ін.
Різноманітність існуючих адміністративних стягнень і можливість законодавчого введення нових, природно, поставили питання про уточнення змісту та вдосконалення їх системи. Передусім, слід переглянути зміст штрафу як найпоширенішого в сучасній юрисдикційній практиці стягнення. При цьому в окремих випадках штрафи, передбачені за адміністративні правопорушення, перевищують санкції Кримінального кодексу, чим нівелюються відмінності між адміністративною та кримінальною відповідальністю.
Заслуговує на увагу питання єдиного підходу до визначення розміру суми штрафу. В основному санкції адміністративно-правових норм передбачають визначення розміру штрафу за допомогою кратного збільшення неоподатковуваного мінімуму доходу громадян ( 1 7 грн) . Разом з тим нормами чинних законів України сума штрафу може визначатися також з урахуванням розміру «вартості ввезеної продукції», «вартості реалізованої продукції», «вартості виготовлених продуктів»; «вартості робіт», «вартості розробленої проектної документації», «вартості об'єктів», «оплати за видачу ліцензії на відповідний вид робіт»; «прибутку (надходжень), одержаних в результаті цих дій»; «мінімального розміру заробітної плати», «суми мита, не сплаченого у зв'язку з наданням пільг», «суми несплачених митних платежів».
На думку, А. Т. Комзюка, враховуючи економічний рівень розвитку нашої держави та рівень матеріального добробуту населення, в КУпАП доцільно закріпити максимальний розмір адміністративного штрафу (наприклад, на рівні середньої заробітної плати в країні), крім адміністративних проступків з підвищеним ступенем суспільної шкоди, за вчинення яких штраф у більш високому розмірі буде застосовуватися виключно в судовому порядку1.
1Комзюк А. Т. Деякі проблемні питання проекту Кодексу України про ; адміністративні проступки // Вісник Університету внутрішніх справ. -2000.-Вип. 10.-С. 178-183
90
Збірник иауиюих праць
Вирішуючи питання про види адміністративні стягнень, які слід застосовувати щодо юридичних осіб, необхідно враховувати, що адміністративно-відновлювальні заходи не є заходами адміністративної відповідальності. У зв'язку з цим видається цікавою класифікація заходів адміністративної відповідальності юридичних осіб, запропонована російським ученим В. І. Димченком, в основу якої покладено характер передбачених санкціями правообмежень, а також порядок застосування санкцій1.
На думку В. І. Димченка, усі заходи адміністративної відповідальності юридичних осіб, які необхідно передбачати в остаточній редакції Кодексу України про адміністративні правопорушення, слід поділити на заходи морально-правового, майново-правового й організаційно-правового характеру. До перших належать попередження, до других — штраф, адміністративний арешт майна юридичної особи, сплатне вилучення, конфіскація та стягнення вартості предметів, які були знаряддями вчинення або безпосередніми об'єктами правопорушення, до третіх — позбавлення спеціального права, ліквідація юридичної особи. При цьому вчений вважає, що віднесення тієї чи іншої санкції до відповідної групи залежить від найближчого об'єкта, на який вона спрямована, хоча наслідки їх застосування можуть мати й інший зміст. Наприклад, відкликання ліцензії, яке являє собою позбавлення спеціального права, може спричинити майнові втрати для юридичної особи, але основний зміст цього заходу полягає у впливі на діяльність організації, а не на її майнові інтереси, і тому ця санкція належить до заходів адміністративної відповідальності організаційно-правового характеру.
Попередження, адміністративний штраф, адміністративний арешт майна юридичної особи та ліквідація юридичної особи можуть установлюватися й застосовуватися тільки як основні адміністративні стягнення, а стягнення вартості, оп-латне вилучення та конфіскацію предметів, які були знаряддями вчинення або безпосередніми об'єктами адміністративно-
1Днмченко В. Й. Административная ответственность организаций: Дис.... канд. юрид. наук. - Пермь, 1982.
91
го правопорушення, слід установлювати й застосовувати тільки як додаткові стягнення. Видається доцільним (за аналогією з відповідальністю фізичних осіб) передбачити в Кодексі про адміністративні правопорушення накладення на юридичну особу за одне адміністративне правопорушення основного або основного та додаткового адміністративного стягнення.
На наш погляд, особливість притягнення до адміністративної відповідальності учасників адміністративного договору полягає в тому, що види адміністративних стягнень, які будуть використовуватися до порушників умов, або повинні мати універсальний характер, або їх перелік, установлений законами, повинен містити заходи державного реагування, що застосовуються не тільки до фізичних, а й до юридичних осіб.
Важливе значення для визначення системи адміністративних стягнень матиме врахування міжнародних правових положень.
Для створення правової основи застосування державного примусу у зв'язку з невиконанням зобов'язань учасниками адміністративних договорів видається необхідним прийняти Закон України «Про адміністративні договори», включити до Кодексу України про адміністративні правопорушення розділ «Відповідальність юридичних осіб», у якому передбачити главу «Відповідальність учасників адміністративних договорів», а також доповнити перелік видів адміністративних стягнень з урахуванням специфічних санкцій реагування держави на правопорушення, що вчиняються юридичними особами, у тому числі за порушення умов адміністративних договорів.
М В. Шульга, доктор юридичних наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, член-кореспондент АПрН України
Правові проблеми екологічної безпеки при здійсненні земельної реформи
•і
Практика реформування земельних відносин в аграрному секторі висуває на порядок денний ряд проблем екологічного характеру, які потребують вирішення. Це стосується насамперед забезпечення екологічної безпеки в зазначеній сфері, оскільки мова йде про використання земель сільськогосподарського призначення, тобто тих земель, які особливо вразливі через антропогенну діяльність людини.
Закон України від 25 червня 1991 року «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 50) визначає екологічну безпеку як такий стан довкілля, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей. Вона гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів.
В останній час суспільні відносини в галузі екологічної безпеки привертають до себе увагу відомих науковців,
© Шульга М. В., 2002
93
Мерттнейудівнщта та місцеве С8мт$тування
юристів-екологів і виступають самостійним предметом дослідження.
Екологічна безпека як юридична категорія, на думку В. І. Андрейцева, — це складова частина національної безпеки, тобто такий стан розвитку суспільних правовідносин і відповідних їм правових зв'язків, за якого системою правових норм, інших державно-правових і соціальних засобів гарантується захищеність права громадян на безпечне для їх життя та здоров'я навколишнє природне середовище, забезпечується регулювання екологічно небезпечної діяльності та запобігання погіршенню стану довкілля й настанню інших наслідків, небезпечних для життя і здоров'я особи, суспільства та держави1.