Отже, обласні і районі ради вирішують питання щодо регламенту, планування роботи і кадрового складу, затверджують програми соціально-економічного і культурного розвитку областей та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, розподіляють кошти тощо. Натомість територіальні громади села, селища та міста мають значно ширші повноваження, особливо в галузі управління майном", що знаходиться у комунальній власності, і питань комунальних підприємств; встановлення місцевих податків і зборів та наповнення місцевих бюджетів за рахунок позабюджетних коштів. Навіть до повноважень базового рівня самоврядування належить вирішення питання про мову, яку використовує у своїй роботі рада. На нашу думку, такий розподіл повноважень між регіональним і локальним рівнем самоврядування на користь останнього суттєво обмежує значущість і впливовість регіону як суб'єкту політичного процесу.
У статті 62 Закону йдеться про те, що держава «гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб»1, а ст. 66 вказує, що у випадках, коли вичерпано можливість збалансування місцевих бюджетів «держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій відповідно до закону»2. Таким чином, у Законі знайшов своє відображення викладений у п. 1 ст. 9 Європейської хартії про місцеве самоврядування3 принцип достатності коштів на виконання органами місцевого самоврядування всього об'єму повноважень.
Натомість положення Хартії про право вільно розпоряджатися коштами частково реалізовано лише для органів місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районів у містах. У статті 61 Закону йдеться про те, що зазначені органи самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети, тоді як складання і виконання районних і
1 Див.: Законодательство Украины о местном самоуправлении (сборник нормативных актов). - С. 85.
! Див.: Там само. — С. 87.
3Див.: Європейська хартія про місцеве самоврядування від 15.10.1985 p. // Перспективи розвитку місцевого самоврядування: досвід України та Швеції. Аналітичний бюллетень. - К., 1998. - 124с.
32
обласних бюджетів здійснюють відповідні державні адміністрації. Причому у свої діях і перші, і другі керуються не лише даним нормативним актом, але й законом про бюджетну систему, а з 2001 року Бюджетним кодексом України.
Ключовим механізмом децентралізації владних відносин в Україні, ми вважаємо впровадження інституту регіонального самоврядування, що передбачає надання обласним радам повноважень у галузі управління майном, що знаходиться на балансі області, і питань підприємств, важливих для економіки регіону; встановлення місцевих податків і зборів та наповнення обласних бюджетів за рахунок позабюджетних коштів. До ведення виконавчих органів обласних рад мають бути віднесені питання управління майном, приватизації і підприємництва; промисловості і сільського господарства, будівництва, транспорту, зв'язку; науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури, спорту, сім'ї, жінок, молоді і неповнолітніх; використання землі, природних ресурсів, охорони навколишнього середовища; зовнішньоекономічної діяльності.
Державне будівництво
Ю. П. Битяк, член-кореспондент АПрН України, директор Інституту державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України
Напрями наукових досліджень проблем місцевого самоврядування
Сутність та мета науки полягає в пізнанні закономірностей властивостей розвитку природи, суспільства і людини, со-альної і духовної сфер, матеріального виробництва і саморе-ізації особистості. Особливого значення наука набуває в су-сних умовах, умовах формування соціальної, демократичної, >авової держави, коли Україна спрямовує активні зусилля на безпечення економічного зростання, всебічної охорони прав, обод людини. Тому не випадково у посланні Президента Ук-їни до Верховної Ради України «Україна: поступ у XXI століт-. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 жи» серед стратегічних пріоритетів економічного та соціальне розвитку визначено зростання інтелектуального потен-алу нації та науково-технологічні інновації, застосування яких ттєво змінює обсяги та якість виробництва і споживання'.
В «Основних напрямах соціальної політики на період до 104 року», схвалених Указом Президента України від 24 трав-І 2000 року2, звернена увага на незадовільний стан науки,
© Битяк Ю. Я., 2002
' Урядовий кур'єр. — 2000. — 23 лютого.
2 Офіційний вісник України. - 2000. - № 21. - Ст. 858.
а також зазначається, що Україна значно відстає від розвинутих країн за кількістю впроваджених розробок, проданих ліцензій тощо, і цей розрив у сфері науково-технічної діяльності постійно зростає. Водночас підкреслюється, що Україна має вагомі об'єктивні передумови формування стратегії довгострокового науково-технічного розвитку. Про це свідчить наявність висококваліфікованих наукових кадрів, сучасної мережі наукових і вищих навчальних закладів. За рівнем підготовки науково-технічних кадрів, фахівців вищої кваліфікації Україна належить до провідних держав світу. Президент Національної академії наук України, академік Б. Є. Патон в статті «Рівень науки — обличчя держави» підкреслює необхідність використання наукового доробку і зазначає, що зусилля вчених мають бути спрямовані на наукове забезпечення першочергових заходів щодо стабілізації суспільно-еко-логічного стану, перехід економіки на інноваційний шлях розвитку1. Це стосується і юридичної науки, яка активно впливає на законотворчий процес, формування правової свідомості громадян, підвищення авторитету нашої держави у світовому співтоваристві.
Розвиток юридичної науки супроводжується виданням значної кількості законів та інших нормативно-правових актів, які, з одного боку, закріплюють різні форми правового регулювання наукової і науково-технічної діяльності, державної підтримки науки в Україні, організаційні засади наукових досліджень, правовий статус науковців, а з іншого — регулюють всі напрями суспільної та державної діяльності. Достатньо звернути увагу на те, що за 10 років незалежності прийнято близько 1800 законів, серед яких є ряд ключових.
На жаль, не можна сказати, що закони цілком відповідають вимогам життя, належним чином враховують економічні, соціальні, політичні, демографічні та інші чинники. Не завжди прогнозуються наслідки таких законів. Нерідко відомчі інструкції «підправляють» і Конституцію, і закони. А це певною мірою пов'язане з неналежним рівнем правової культури державного апарату.
1 Урядовий кур'єр. - 1999. - 17 березня.
35
Сьогодні є об'єктивна необхідність підвищити роль зако-юдавства, в тому числі і щодо місцевого самоврядування, йо-•о значення в розбудові української державності. Значною лірою це залежить від того, як воно сприймається виконавцями та населенням. Мова йдеться про ефективність цього зако-юдавства, оскільки багато законів не працює тому, що в них Іерідко втілений або ж вузько галузевий інтерес, або ж інтерес жремих прошарків населення, а не загальнонародний. З по-Іітико-правової практики України зникла система попереднь->го всенародного обговорення найбільш важливих законо-Іроектів, яка раніше була досить поширеною. Люди переста-Іи відчувати свою причетність до законотворчого процесу, що Іажливо і з точки зору політичної активності громадян. Напри-слад, законодавство про місцеве самоврядування в Україні за >оки незалежності змінювалося декілька разів. Проект змін і Іоповнень до нього є і нині, але жодного разу його положення ' вигляді законопроекту не були надруковані в центральній Іресі для всенародного обговорення. Таким чином, одна із форм 5езпосередньої демократії — всенародне обговорення найбільш $ажливих законопроектів — не використовується.