2. критерій місцезнаходження особи (місце осілості). Використовується також:
3. принцип місця основної діяльності юридичної особи;
4. принцип належності (громадянства) засновників (учасників) і складу правління до певної правової системи.
Загалом наявність різних критеріїв для визначення „національності” юридичної особи зумовлена тим, що створення, реєстрація установчих документів, знаходження органів правління, здійснення діяльності можуть бути в різних країнах. До того ж засновники об’єднання можуть мати різне громадянство чи доміцилій.
54. Іноземні юридичні особи в Україні
Правове становище іноземних юридичних осіб в Україні визначається як нормами українського законодавства, так і положеннями міжнародних договорів України з іншими державами.
Правоздатність юридичних осіб визначається законодавством держави, за законами якого воно засновано.
Іноземні юридичні особи підтверджують свій статус виписками з торговельного , банківського або судового реєстру і т.п.
Іноземні юридичні особи можуть створювати в Україні підприємства, які повністю належать їм, філії й інші відособлені підрозділи, а також придбати у власність діючі чинні підприємства цілком. Участь іноземного капіталу в спільних підприємствах, засновуваних і в Україні, приводить до створення юридичних осіб права України.
У визначених питаннях іноземні юридичні особи будуть підкорятися законам країни своїй національності (з питань, що визначаються особистим статутом цієї юридичної особи, в тому числі щодо установи і ліквідації).
Крім зазначених, з інших питань діяльності іноземних юридичних осіб на території України діє українське законодавство.
Український публічний порядок може не допустити застосування іноземного закону. У цьому випадку lex socіetatіs повинний бути замінений на lege forі (матеріальним правом держави суду).
55. Національний режим діяльності іноземних юридичних осіб в Україні.
Національний режим - іноземним громадянам і юридичним особам надається такий самий режим, який надається вітчизняним громадянам і юридичним особам. Оскільки, на іноземних фізичних і юридичних осіб поширюються ті права й переваги, якими в даній країні користуються місцеві фізичні і юридичні особи, всі вони ставляться в рівне положення.
Правове становище іноземних юридичних осіб в Україні визначається як нормами українського законодавства, так і положеннями міжнародних договорів України з іншими державами.
Правоздатність юридичних осіб визначається законодавством держави, за законами якого воно засновано.
Іноземні юридичні особи підтверджують свій статус виписками з торговельного , банківського або судового реєстру і т.п.
Іноземні юридичні особи можуть створювати в Україні підприємства, які повністю належать їм, філії й інші відособлені підрозділи, а також придбати у власність діючі чинні підприємства цілком. Участь іноземного капіталу в спільних підприємствах, засновуваних і в Україні, приводить до створення юридичних осіб права України.
У визначених питаннях іноземні юридичні особи будуть підкорятися законам країни своїй національності (з питань, що визначаються особистим статутом цієї юридичної особи, в тому числі щодо установи і ліквідації).
Крім зазначених, з інших питань діяльності іноземних юридичних осіб на території України діє українське законодавство.
Український публічний порядок може не допустити застосування іноземного закону. У цьому випадку lex socіetatіs повинний бути замінений на lege forі (матеріальним правом держави суду).
56. Міжнародні транснаціональні компанії.
ТНК — це спілки, об'єднання, діяльність яких не обмежена рамками однієї нації або держави.
ТНК притаманні такі ознаки:
- економічно єдина система;
- група самостійних підприємств;
- діяльність проводиться на території кількох держав;
- структурні підрозділи є суб'єктами національного права;
- керівництво та контроль здійснюється з єдиного центру;
- корпорація знаходиться поза юрисдикцією окремої держави, групи держав або міжнародних організацій.
За характером взаємовідносин з материнським підприємством залежні підприємства поділяються на:
· філії - не є юридичними особами, діють на підставі положення, затвердженого для них материнським підприємством.
· дочірні підприємства - утворюються в договірному порядку або ж їхня залежність від материнського підприємства визначається тим, що останнє має акції дочірнього підприємства.
· спільні підприємства (змішані товариства) - мають у своєму статутному фонді частку, що належить і національному капіталові.
Аналіз діяльності ТНК показує, що їхні прямі капіталовкладення є важливим чинником у розвитку економіки держав. ТНК поділяються на декілька груп.
- По-перше, це корпорації, національні за своїм капіталом, але міжнародні за сферою діяльності (наприклад, "Дженерал моторз", "Сіменс", "Філіпс" тощо).
- По-друге, це ТНК, які є міжнародними за своїм капіталом та за сферою діяльності, вони належать капіталові декількох держав. Це концерни: нафтовий "Роял датч — Шелл", "Інтернешнл нікл компані оф Кенада"; "Арбед"; "Агфа-Ге-верт"; "Данлоп-Шреллія”.
Спільним для цих двох груп є те, що ці монополії створені як юридичні особи однієї держави, хоча можуть мати в інших країнах численні філії, дочірні підприємства тощо. З правового погляду вказані монополії не в міжнародними юридичними особами, хоча термін "міжнародний" застосовується і в офіційних назвах деяких із них.
- По-третє, це численні картелі й синдикати, об'єднання виробничого та виробничо-технічного характеру, що не є юридичними особами.
Єдиного нормативного акта, який регулював би діяльність ТНК, немає. Нечисленні міжнародно-правові документи є або регіональними, або ж їх норми не мають імперативного (обов'язкового) характеру.
Кожна держава має право в межах своєї юрисдикції регулювати й контролювати діяльність ТНК.
У зв'язку з діяльністю ТНК у міжнародній практиці виникло питання про визнання їх міжнародними юридичними особами. Нині такими вважаються особи, створені: 1) безпосередньо міжнародним договором або 2) на підставі національного законодавства, прийнятого відповідно до міжнародного договору.
57. Особливості правового положення держави в міжнародних цивільних правовідносинах
Держава вступає у різні майнові відносини, внаслідок чого відбувається її розвиток та розвиток суспільства в цілому. Відносини поділяються на:
- такі, що регулюються нормами міжнародного публічного права, виникають між державами, державою та міжнародними організаціями у сфері міжн. торговельного права, валютних відносин, промислового, с/г, науково-технічного співробітництва, транспортних перевезень тощо.
- це правовідносини, які регулюються нормами міжнародного приватного права і виникають за участю держави (з одного боку) та іноземних юридичних осіб, міжнародних господарських організацій, фізичних осіб – з іншого боку.
Як суб’єкт МПрП держава може виступати у відносини з приводу отримання майна за договором дарування, у спадок за заповітом чи за закордоном.
Держава може бути стороною у правовідносинах, що виникають із продажу іноземцям з аукціону чи ін. Чином цінних паперів. Вона є стороною в концесійних договорах, у відносинах з іноземного інвестування, спорудження будівель для своїх представництв за кордоном, власником будівель, іншого майна, їх оренди чи земельної ділянки. Держава може бути також учасником спільних підприємств. Вона несе відповідальність за свої дії.
Різним є правове становище держави і міжнародних організаціях. У всіх правовідносинах від імені держави діють уповноважені нею суб’єкти.
58. Поняття та види імунітету держави в МПрП.
Імунітет держави у широкому застосуванні - це принцип, згідно з яким до держави або її органів не може бути заявлений позов в іноземному суді без її згоди.
У МПрП під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет грунтується на суверенітеті держав, їх рівності. Це означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Такий статус характеризується як parinparemnonhabetimperium - рівний над рівним не має влади.
У теорії та практиці держав розрізняють декілька видів імунітету:
1) судовий - непідсудність держави без її Згоди судам іншої. Причини притягнення до відповідальності значення не мають.
2) від попереднього забезпечення позову - не можна без згоди держави застосувати будь-які примусові заходи до її майна.
3) від примусового виконання рішення - без згоди держави не можна здійснити примусове виконання судового рішення, винесеного проти неї судом іншої держави.
4) майновий (власності) - питання може виникнути, наприклад, у зв'язку з розглядом певної справи в суді.
Застосування імунітету вважається загальновизнаним у сучасній міжнародно-правовій практиці Проте нині немає єдності в розумінні обсягу та сфери застосування цього Принципу. Тому доктрині та практиці різних правових систем відомі дві теорії розуміння імунітету держави: імунітету абсолютного та функціонального (обмеженого).
Відповідно до теорії абсолютного імунітету держави імунітет заснований на імперативному принципі сучасного міжнародного публічного права — суверенній рівності держав. Держава завжди є єдиним суб'єктом, хоча вияв її право-суб'єктносгі може бути різним. Тому, як суб'єкт міжнародного приватного права, держава не втрачає властивості суверена (владної особи), а продовжує діяти у цій сфері як суверен, користуючись абсолютним імунітетом.
Згідно з цією теорією має місце достатньо широке тлумачення та застосування імунітету, яке полягає в тому, що заявлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави може бути допущено тільки зі згоди компетентної держави.