Смекни!
smekni.com

Шпаргалка по Международному публичному праву 2 (стр. 20 из 21)

Іноземні військові радники й інструктори — це особи,які входять до збройних сил іншої держави, які відповідно до міжнародних угод здійснюють допомогу в освоєнні бойової техніки та навчанні особового складу збройних сил. Вони не беруть участь у конфлікті, а тільки навчають веденню бойових дій, в іншому разі вони прирівнюються до комбатантів.

Найманці не є комбатантами (ст. 47 Додаткового протоколу І). Це особи, які спеціально завербовані для ведення бойових дій, фактично беруть участь у них із метою отримання винагороди, не є громадянами держави, що знаходиться у конфлікті, не проживають на її території, не входять до особового складу збройних сил сторін конфлікту.

Найманство кваліфікується як злочин.

Від найманців треба відрізняти добровольців, які є законними учасниками конфлікту. Це особи, які через політичні або інші переконання (не матеріальні міркування) вступають на службу до армії воюючої сторони та включаються до ьособового складу збройних сил.

72. Міжнародно-правові наслідки початку війни

Відповідно до Гаазької конвенції про відкриття військових дій 1907 р. держави визнають, що військові дії між ними не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження, яке матиме чи форму мотивованого оголошення війни, чи форму ультиматуму з умовним оголо

шенням війни. Стан війни без затримок доводиться до відома нейтральних держав. Оголошення війни є початком юридичного стану війни. Між державами перестають застосовуватися значна кількість норм міжнародного права (зокрема, політичні, економічні, культурні угоди між во

юючими державами). Стан війни припиняє дипломатичні та консульські відносини, співробітникам установ має бути забезпечена можливість безперешкодного від’їзду до своєї держави. Громадяни іноземної держави можуть бути інтерновані.Військові дії держави можуть вести у визначених про

сторових межах, які називаються театром війни: сухопутна, повітряна та морська територія держав, а також відкрите море та повітряний простір над ним. Не може перетворюватися на театр війни територія нейтральних держав,нейтралізовані території та простори, правовий режим яких встановлений спеціальними міжнародними угодами. З театру війни може також виключатися частина державної території з метою розташування спеціальних зон, передбачених міжнародним правом (право держав створювати санітарні зони та місцевості для захисту від військових дій

Міжнародне право в період збройних конфліктів поранених і хворих, а також персонал, на який покладено організацію й управління цими зонами та місцевостями, піклування про осіб, які там будуть сконцентровані).

Міжнародне право передбачає також вилучення з театру війни міжнародних каналів, центрів зосередження культурних цінностей, які мають велике значення, цивільних мир

них об’єктів.

73. Заборонені засоби ведення військових дій. Заборонені методи ведення військових дій

У 1981 р. була підписана Конвенція про заборону й обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї,які можуть вважатися такими, що наносять надмірні ушкодження чи мають невибіркову дію, до якої додаються чотири протоколи. Зокрема встановлені заборони й обмеження на використання звичайних мін, дистанційно керованих мін, мін-пасток. Заборонено використовувати міни проти цивільного населення. Сторони в конфлікті повинні реєструвати розташування всіх запланованих мінних полів і районів, де використовували міни-пастки. Обмежене застосування запалювальної зброї (вогнеметів, фугасів, снарядів, ракет,гранат, мін, бомб, ємностей із запалювальними речовинами).Об’єктом нападу із застосуванням такої зброї не можуть бути цивільне населення та цивільні об’єкти. Заборонено перетворювати ліси й інші види рослинності на об’єкт нападу із застосуванням запалювальної зброї, крім випадків, якщо в таких природних елементах переховуються комбатанти,військові об’єкти чи вони самі є військовими об’єктами. Використання авіації є припустимим, але її не можна використовувати проти невійськових об’єктів, мирного населення тощо. Заборонені такі методи ведення війни: зрадницьки

вбивати чи ранити ворога; вбивати чи ранити ворога, який склав зброю; оголошувати тому, хто обороняється, що пощади не буде; незаконно використовувати парламентарський прапор чи прапор держави, що не бере участі в конфлікті, прапор чи знаки Червоного Хреста тощо; примушувати громадян ворожої держави брати участь у бойових діях проти своєї держави; геноцид під час війни; взяття заручників; бомбардування незахищених міст; інші дії.Право сторін у збройному конфлікті обирати методи та засоби ведення війни є обмеженим. Існує принцип, який

встановлює заборону застосування зброї, снарядів, речовин і методів, які можуть завдати надмірних ушкоджень чи страждань.Міжнародне право обмежує законні засоби та методи ведення збройних конфліктів. Під засобами ведення війни розуміється зброя й інші засоби, які застосовуються збройними силами в конфлікті для заподіяння шкоди й ураження ворога.

Методи — це способи застосування засобів ведення війни. Повністю заборонені: вибухові або запалювальні кулі; кулі, які розгортаються чи сплющуються в людському тілі (зазначені вище декларації 1868 і 1899 років відповідно); отрута й отруйна зброя (ІV Гаазька конвенція

1907 р.); задушливі, отруйні й інші гази, рідини та процеси (Женевський протокол 1925 р.); біологічна зброя (Конвенція 1972 р. і Женевський протокол 1925 р.); засоби впливу на природне середовище, які мають широкі довгострокові наслідки, як засоби знищення, завдання шкоди іншій державі (Конвенція про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р.); будь-яка зброя, основна дія якої полягає в нанесенні ушкоджень осколками, які не виявляються в людському тілі рентгенівськими променями тощо. Міжнародне право не містить прямої заборони використання ядерної зброї.

74. Відповідальність за порушення норм права збройних конфліктів

75. Поняття права міжнародної безпеки. Принципи і джерела права міжнародної безпеки

Кожна держава на міжнародної арені прагне насамперед захистити й забезпечити свої національні інтереси, не допустити зазіхання на свій суверенітет і міжнародну правосуб"єктність. До прийняття в 1928 р. Паризького договору про відмову від війни як знаряддя національної політики (Пакту Бриана-Келлога) будь-які засоби, у тому числі й військові, визнавалися правомірними для забезпечення національних інтересів держав у міжнародній системі. Однак види озброєнь і їхніх якісних характеристик міняються. Тактико-технічні параметри сучасних видів зброї не залишають ніяких шансів для забезпечення безпеки лише військовими засобами, гонкою озброєнь. Ні в нарощуванні озброєнь, ні тим більше в ядерній війні немає й не буде переможців. Наслідком її може бути знищення людини як біологічного виду. Людство до кінця XX в. усвідомило, що безпека стає усе більше загальної за своїм характером і може бути забезпечена переважно не військовими, а політичними й правовими засобами. Досягнення міжнародної безпеки може бути забезпечено не індивідуальним захистом, а колективними зусиллями членів міжнародного співтовариства

Виробленню нових підходів до проблеми міжнародної безпеки сприяли концепція глобального розвитку, розроблене Римським клубом1, а також висновки комісій Брандта, Брундтланд, Пальмі, пропозиції й концепції відомих політологів і юристів

Суть нової концепції міжнародної безпеки зводиться до того, що альтернативи мирному розвитку нашої планети немає. Тому необхідно будувати міжнародні відносини таким чином, щоб не створювати найменших можливостей виникнення війни. Величезне значення мають запобіжного заходу щодо конфліктів, їх профілактика

У юридичному аспекті нова концепція міжнародної безпеки повинна базуватися на визнанні єдності й взаємозв"язку миру, пріоритету загальнолюдських цінностей над класової й вузькоегоїстичної національними, волі й поваги соціально-економічного вибору розвитку народів, верховенства права вполитике.

Право міжнародної безпеки повинне, по-перше, забезпечувати ефективне функціонування наявних механізмів підтримки миру й безпеки й, по-друге, з урахуванням нових тенденцій розвитку міжнародної системи розробляти міжнародно-правові норми, які б їх адекватно відбивали

Перший напрямок зв"язаний насамперед з більше повним і ефективним використанням Уставу ООН і регіональних угод у питаннях забезпечення міжнародного миру й безпеки. Що стосується другого напрямку, те його керівні початки були викладені в резолюціях Генеральної Асамблеї ООН про створення всеосяжної системи міжнародного миру й безпеки від 5 грудня 1986 р. і 7 грудня 1987 р., а також у резолюції «Всеосяжний підхід до зміцнення міжнародного миру й безпеки відповідно до Уставу ООН» від 7 грудня 1988 р. Важливим аспектом цього напрямку є прийняття більше зроблених міжнародних договорів по скороченню озброєнь, створенню зон миру й безпеці й мірам профілактики конфліктів і їх локалізації

сновним джерелом, що регламентує міжнародно-правові способи й засоби забезпечення миру, є Статут ООН (гл. I, гл. VI, гл. VII). Підтримувати міжнародний мир і безпеку, вживаючи ефективних колективних заходів, — головна мета Організації Об’єднаних Націй [2, с. 3].

Ухвалені в рамках ООН резолюції Генеральної Асамблеї, що містять принципово нові нормативні положення й орієнтовані на конкретизацію приписів Статуту, також можна віднести до категорії джерел права міжнародної безпеки. Наприклад, «Про незастосування сили в міжнародних відносинах і заборону навічно застосування ядерної зброї» (1972 р.) або «Визначення агресії» (1974 р.).

Важливе місце в комплексі джерел права міжнародної безпеки посідають взаємопов’язані багатосторонні й двосторонні договори. Вони поділяються на 4 групи: