Складання процесуальних актів у кримінальних справах (Михайленко) (стр. 2 из 49)

* Михеенко М. М. Доказьгаание в советском уголовном судопроизвод-стве. - К., 1984. - С. 25.

^ Передбачається, що немає принципової різниці між поняттям "письмовий процесуальний акт" і "процесуальний документ". В літературі терміном "процесуальні документи" в широкому розумінні охоплюються всі документи, які складаються в зв'язку з провадженням в кримінальній справі, в її рамках, а у вузькому — ті з них, яким за прямою вказівкою закону має бути надана процесуальна форма.

Без письмових процесуальних документів судочинство є неможливим, оскільки письмові процесуальні акти становлять матеріалізовану частину процесуальної форми.

Ще П. І. Пестель у своїй знаменитій "Русской правде" писав, що "дела, будучи представленьї на бумаге, могут с полной основательностью и совершенньїм хладнокровием бьіть судьями рассмотреньї и обсужденьї, каковое действие невозможно при словесном судопроизводстве, где красно-речие адвоката может иметь великое влияние, тем более, что судья имеет возможность повторно заняться содержа-нием произнесенной речи и отделить существо дела от цве-тов красноречия"¹.

Завдяки письму розумова, вольова, психологічна діяльність об'єктивізується мовними, словниковими та граматичними засобами. Це, у свою чергу, дає можливість не тільки зафіксувати прийняте рішення, а й заощадити час, передати на відстань, довести, якщо це потрібно, до відома необмеженого кола осіб.

Письмові акти можна неодноразово вивчати, оцінювати, погоджуватися чи не погоджуватися з ними. Це об'єкт перевірок з метою встановлення їх законності і обгрунтованості, правомірності діяльності відповідних осіб і органів.

Відсутність у справі, наприклад, постанови (ухвали) про порушення кримінальної справи, постанови про притягнення як обвинуваченого, про віддання до суду, протоколу судового засідання чи інших документів є істотним порушенням законності.

иРішення, що приймаються з кримінальних справ та зафіксовані у певних документах, є правовими актами, зокрема, кримінально-процесуальними в тому випадку, коли вони передбачені кримінально-процесуальним законодавством. Як правило, вони не тільки передбачені законом, а й суворо регламентовані ним. Найбільш детально регламентовано написання вироку (статті 333—335 КПК). Закон (ст. 85 КПК) вказує на загальні реквізити, які повинен мати протокол, передбачаючи при цьому для конкретних його різновидів додаткові: протоколи розпорядчого і судового засідань (статті 86, 87 КПК), обшуку і виїмки (ст. 188 КПК), допитів (статті 145, 170 КПК). Закон також вказує,

* Восстание декабристов. Документи. — Т. VII. — М, 1958. — С. 224.

тво шо повинно бути зазначено в постанові слідчого і про-:та- курора (ст. 130 КПК), які обставини повинні бути викладені в обвинувальному висновку (статті 223, 224 КПК), а та-де" кож передбачає зміст ухвали касаційної інстанції (ст. 378 т с КПК) та ін^

їєм Проте, процесуальні акти завжди є актами індивідуаль-вие ними, пов'язаними з конкретними життєвими ситуаціями, яо- котрі мають відповідні правові якості. Складання того чи іее, іншого процесуального акта — це результат застосування ка- норми права, тобто не просто судження, а певне вирішенеє- ня правових питань, в тому числі й наказового порядку.

\^Е-Кримінально-процесуальних актах можуть вирішувань- тися не тільки суто процесуальні питання, а й кримінальна- но-правові (постанова щодо порушення кримінальної не справи, щодо притягнення як обвинуваченого, обвину-ас, вальний висновок, вирок та ін.), а також цивільно-правові, ма цивільно-процесуальні (визнання цивільним позивачем, відповідачем, заміна відповідача належною особою та ін.), ді- інші галузі прав^

Це В кримінально-процесуальному законі (ст. 32 КПК) б- суть таких актів, як вирок, ухвала, постанова, охоплюється 5 і терміном "рішення".

Саме в цих актах мають бути дані чіткі відповіді на пра-и) вові питання: що конкретно встановлено та яким чином н- далі діяти для досягнення поставленої мети. Це і відрізняє щ- І рішення від протоколів, в яких тільки фіксуються факти, їм зміст і наслідки процесуальної дії. Проте така різниця між названими актами є умовною, оскільки й при складанні а- протоколів приймаються певні рішення. Крім того, вирі-|> і шення правових питань міститься і в інших актах: обвину-іи вальному висновку, вказівці, резолютивних актах прокуро-}- ра (санкція, згода, затвердження), поданні, протесті, скарзі і І таін.

і- V Кримінально-процесуальні акти, які складаються з її кримінальної справи компетентними органами і особами, і- є юридичними фактами, що породжують виникнення, змі-і_ ну чи припинення відповідних правовідносин. Особливу о юридичну силу мають процесуальні рішення таких право-3 охоронних органів, як прокуратура, органи слідства, ді-, знання, а також суд.

Згідно з законом прийняті цими органами акти, а саме: постанови, вироки, ухвали (статті 114 і 403 КПК), є обов'язковими для усіх, кого вони стосуються^!

Владний характер діяльності органів, які здійснюют кримінальний процес, не виключає, а передбачає забезпе чення ними прав і гарантій інших осіб, котрі беруть участ в судочинстві і які також можуть приймати певні рішення складати необхідні процесуальні акти. Так, захисник, об винувачений часто подають скарги, заявляють клопотання дають відповіді та ін. У зв'язку з цим важко погодитися думкою, що право приймати рішення надано тільки дер жавним органам і посадовим особам, які беруть участь кримінальному судочинстві, а процесуальний акт — це до кумент, який виходить лише з державного органу. Обов'яз ковість процесуальних рішень, прийнятих державними ор ганами, не виключає прийняття процесуальних рішень іншими особами, наприклад захисниками.

Отже|кримінально-процесуальне рішення — це право вий акт особи, яка на законних підставах бере участь у кри міняльному судочинстві (втілений в процесуальну форму закріплений, як правило, в певному процесуальному доку менті, спрямованого на виконання завдань кримінальної судочинства, охорону прав та законних інтересів фізичних юридичнихосіб.

2. ЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ФОРМИ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Кримінально-процесуальний закон встановлює чітки порядок розслідування злочинів, розгляду справ в судах і складання процесуальних актів, визначає певну процес] альну форму. Кримінальна справа порушується в форі складання про це постанови чи ухвали: притягнення особ як обвинуваченого в формі винесення відповідної постаю ви, складання протоколу допиту і т. д.

\"Під процесуальною формою (процесуальним поря! комрозуміються як умови, так і послідовність проведеш

окремих процесуальних дій, як прийняття рішень, так умови проведення їх в сукупності, в їх системі як єдине Ц ле"Ч Ще Жан Поль Марат писав, що "важливо, щоб ро слідування справи було підпорядковане непорушним, то<

Особливе місце в структурі кримінально-процесуальної Ф°Р^МИ посідає складання процесуальних документів, їсть 5 Процесуальні акти, належним чином оформлені у (е до- письмовій формі, складають, так би мовити, матеріалізо->в'яз- частину процесуальної форми, найбільш видиму її и ор- сторону.

Саме в процесуальних документах містяться відповіді на правові питання. За конкретними актами, за їхньою заво- ефективністю дається суспільно-політична оцінка діяль-кри- ності правоохоронних органів. Більшість документів, складу), лених органами розслідування, прокуратури і суду, мають (оку- велике морально-виховне значення (обвинувальний вис-ного новок, вирок) та певні психологічні наслідки, них і Оформлення прийнятих процесуальних рішень не можна зводити лише до технічної сторони, до форми. Згідно з законом фактичні дані мають бути одержані не тільки в установленому порядку, а й належним чином зафіксовані в протоколах чи інших документах. В противному разі вони не матимуть сили доказів.

Правильно оформлені процесуальні документи і про-цесуальна форма в цілому забезпечують встановлення істи-_хта ни в справі, сприяють зміцненню режиму законності, за-»су- хисту прав і свобод громадян.

рмі Важливе значення мають не тільки вимоги правильно-оби го і грамотного складання процесуальних документів, а й но- належна їх систематизація, розташування матеріалів кримінальної справи, оформлення слідчої справи в цілому. Ці яд- питання закон практично не регламентує, а лише вказує, мя що матеріали попереднього слідства розміщуються в томах ^к і підшитими й пронумерованими (статті 218, 220 КПК). ^Ц1" Підшивати їх потрібно так, щоб ними зручно було корис-⁰³~ туватися. Відповідно варто систематизувати і матеріали ^)Ч" справи. Цим необхідно займатися протягом усього розслі-

* Марат Ж. П.План уголовного законодательства. — М., 1951. — С. 138.

из-

дування, особливо по багатоепізодних багатотомні! справах.

Проте, чи всі матеріали, документи, одержані, складе] в період розслідування, повинні підшиватися до справ при направленні її до суду? Однозначно відповісти на і питання не просто. Воно повинно вирішуватися стосови кожної конкретної справи. Важко буває вирішити ці пі тання у справах, з яких тривалий час велося розслідувана в зв'язку зі встановленням і розшуком осіб, які вчинил зло«ин. У таких випадках перевіряється багато версій, ні громаджується велика кількість документів. Так, матеріал справи Г. Михасевича, яку розслідували органи прокурат ри Білорусі, склали 175 томів (Літ. газ. 1988 р. 2 березня Очевидно, матеріали слідства, які відносяться до версії що не мають прямого відношення до обвинуваченого, сл сконцентрувати в окремому томі (томах) з відповідним зі головком і направити до суду, котрий встановить, які верс перевірялись, а які ні, наскільки всебічно, повно і об'єі тивно досліджувались обставини справи. Наприклад, крі 130 томів справи по обвинуваченню А. Адилова, залишиш ся ще "в запасі" 170 томів (Изв. — 1992 р. — 21 квітня).