До особистих немайнових прав належать право авторства, право на ім'я (спеціальну назву), право на подання заявки на одержання патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Але при цьому слід мати на увазі, що коло і характер особистих немайнових прав і майнових прав визначається тими результатами технічної творчості, які підлягають правовій охороні.
Як вже зазначалось, право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець може називати себе автором винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Усі інші особи, які використовують зазначені об'єкти, зобов'язані зазначати ім'я автора. Право авторства закріплює факт створення того чи іншого творчого результату даною конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як самого результату, так і особи автора.
Зазначення імені автора в разі використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка обов'язкове.
Чинне законодавство України про промислову власність не передбачає присвоєння імені автора чи іншої спеціальної назви винаходу, корисній моделі чи промисловому зразку. Разом з тим воно не містить прямої заборони присвоювати зазначеним об'єктам імені автора чи спеціальної назви. Більш того, Правила складання і подання заявки на видачу патенту України на винахід і корисну модель передбачають зазначення назви винаходу – п.6.2.1 цих Правил проголошує: “Назва винаходу (корисної моделі) характеризує його (її) призначення, відповідає суті винаходу (корисної моделі) і, як правило, близька до назви відповідної рубрики Міжнародної патентної класифікації (МПК)”.
Слід звернути увагу на те, що особисті немайнові права авторів творів науки, літератури і мистецтва та авторів науково-технічних досягнень не співпадають. Закон не закріплює за винахідниками та авторами промислових зразків права на недоторканість та права на обнародування чи опублікування. Право на недоторканість твору не властиве і не стосується результатів технічної творчості, винахід можна удосконалити будь-кому. Не можна приховувати від суспільства і готовий винахід [11].
ІІ. Особисті немайнові права, не пов’язані з майновими
У перехідний період, що проходить наша держава у теперішній час, проблема захисту особистих немайнових прав, не пов’язаних з майновими стоїть як ніколи гостро, тому що багато десятиліть в нашій країні майже не існувало відповідного механізму і взагалі практики захисту таких прав. Сьогодні, після того, як вітчизняні юристи отримали змогу познайомитися з багатим історичним досвідом інших держав у цій галузі, ми переконалися в її надзвичайній важливості. Багатовікова практика вказує, що особисті права самі по собі, а також гарантії їх реального здійснення, визначають саме становище людини або організації у суспільстві, а отже і якість самого суспільства в цілому.
2.1. Честь, гідність та ділова репутація як об’єкт цивільних правовідносин
Зазначеним у заголовку поняттям можуть бути дані наступні визначення.
Честь – соціально вагома позитивна оцінка особи з боку суспільної думки. Гідність - самооцінка особою своїх моральних, професійних і інших якостей. Ділова репутація - сформована суспільна думка про професійні достоїнства та недоліки особи (громадянина або організації) [17].
Ділова репутація, подібно до честі і гідності, є об'єктом особистих немайнових прав. Відповідно до статті 7 Цивільного кодексу [2] громадяни і організації мають право у судовому порядку вимагати спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь і гідність чи ділову репутацію, завдають шкоди їх інтересам. При цьому, якщо такі відомості були поширені через засоби масової інформації, вони повинні бути спростовані у тому ж друкованому виданні, аналогічній радіо- чи телепередачі або іншим адекватним способом. Якщо ці відомості містить документ, що виходить від організації, такий документ підлягає заміні або відкликається. В інших випадках порядок спростування встановлюється судом.
Громадянин або організація, відносно яких поширені недостовірні й шкідливі відомості, вправі поряд із спростуванням відомостей, вимагати відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої їх поширенням.
Ці питання передбачені також у Проекті Цивільного кодексу [10]. Стаття 70 Проекту проголошує, що юридична особа має права на недоторканість її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть належати юридичній особі. Вони визначаються і захищаються так само, як і аналогічні права фізичних осіб.
Питання захисту ділової репутації регулюються більш детально нормами Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” (Закон вводиться в дію Постановою ВР від 07.06.96 р. N 237/96–ВР з 1 січня 1997 року) [9], а саме глави 2 “Неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб'єкта (підприємця)”.
Використання без дозволу чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, назв місць походження товарів іншого підприємця, що має пріоритет на їх використання, є неправомірним якщо це може призвести до змішування з його діяльністю. Але допускається використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи, якщо до нього додається відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта.
Неправомірним є також введення у господарській обіг товару іншого виробника зі зміненим чи знятим без дозволу його позначенням.
Також у цьому Законі визначено таке поняття як копіювання зовнішнього вигляду виробу (відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії). Це питання дуже часто буває причиною спорів, тому що на практиці дуже важко визначити ступінь подібності виробів. Тим більш, копіювання не визнається неправомірним, якщо воно обумовлено їх функціональним застосуванням.
Суперечки також можуть виникати через так звану порівняльну рекламу, тобто таку, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого підприємця, бо в Законі сказано, що не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості є достовірними та корисними для споживачів.
Саме питання відповідальності і відшкодування збитків найбільш конкретно визначає розглянуті в цьому розділі права як об’єкти цивільних правовідносин. Так, відповідно до статті 20 зазначеного вище Закону вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання Антимонопольним комітетом України штрафів, передбачених цим Законом, а також адміністративну,цивільнута кримінальну відповідальність у випадках, передбачених законодавством. Крім того, збитки, заподіяні внаслідок вчинення таких дій, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб відповідно до цивільного законодавства України.
2.2 Особисті немайнові права юридичних осіб
Зазначений в попередньому розділі Закон “Про захист від недобросовісної конкуренції” регулює також правовідносини, пов'язані із службовою і комерційною таємницею, які є, на мою думку, предметом особистих немайнових прав юридичних осіб, не пов’язаних з майновими, хоча на даний час це питання залишається спірним.
Неправомірне збирання комерційної таємниці в Законі визначено як добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).
Розголошенням комерційної таємниці визнається ситуація, коли особа, якій стала відома (була довірена) при виконанні службових обов'язків комерційна таємниця, ознайомила з цими відомостями іншу особу без згоди особи, уповноваженої на те, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту. Спонукання до такої дії, як і до будь-якого протиправного діяння, також є неправомірним, якщо це, знову ж таки, завдало шкоди суб'єкту господарювання. І, звичайно, використання під час здійснення підприємницької діяльності (впровадження у виробництво) неправомірно здобутої комерційної таємниці є правопорушенням.
Вчинення дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання штрафів, а також адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність у випадках, передбачених законодавством, а збитки, заподіяні внаслідок вчинення таких дій, підлягають відшкодуванню відповідно до цивільного законодавства України.
Проектом Цивільного кодексу [3] службова та комерційна таємниця також визнається об'єктом цивільних прав. Передусім, її варто трактувати як нерозкриту інформацію, оскільки різниці між службовою і комерційною таємницею немає. Така нерозкрита інформація підлягає захисту від незаконного використання, якщо вона має реальну чи потенційну комерційну цінність в силу її невідомості третім особам. До такої інформації немає вільного доступу на законних підставах, а її власник вживає заходів до збереження її конфіденційності. Така інформація є об'єктом цивільного обороту. Відомості, які не охоплюються поняттям “нерозкрита інформація”, визначаються законом та іншими правовими актами.
Нерозкрита інформація захищається у способи, передбачені Проектом. Особи, що незаконними методами одержали інформацію, яка є нерозкритою, повинні відшкодувати завдані збитки. Такий самий обов'язок покладається на працівників, які розголосили конфіденційну інформацію всупереч трудовому договору, в тому числі контракту, і на контрагентів, які зробили це всупереч цивільно-правовому договору.