Розголошення правдивих відомостей, зокрема тих, які стосуються особистого життя особи, чинним Кодексом не забороняється.
Проект нового Цивільного кодексу розширює зміст поняття згаданого права і під страхом настання відповідних правових санкцій захищає особу від поширення навіть правдивих відомостей, якщо вони стосуються її особистого життя.
Проект містить також ряд інших норм, метою яких є охорона особистих інтересів особи, які можуть і виходити за межі її особистого життя.
Йдеться насамперед про правову охорону особистих паперів (документів, фотографій, щоденників, особистих архівів тощо).
У колишньому Радянському Союзі лише Цивільний кодекс Казахської РСР містив норму, яка охороняла інтереси автора щоденників, записок, нотаток. Усі радянські цивілісти схвально оцінювали цю норму.
У Проекті Цивільного кодексу України регулювання подібних відносин подається більш докладно.
Не містив Цивільний кодекс Української РСР і норм, які забезпечували б конституційне право на таємницю кореспонденції. Проект усуває цю прогалину.
Листи, телеграми проголошуються власністю адресата. Вони можуть бути обнародувані лише за згоди автора та адресата. Якщо ж вони містять інформацію, що стосується особистого життя третьої особи, то на її поширення потрібна також згода цієї особи.
В одній із справ про розлучення суд на прохання позивача долучив до справи листи його дружини, які не стосувалися справи. Згоди відповідачки суд не запитав. Випадки, коли у судовому процесі суд оголошує текст листа, не запитавши згоди на це адресата, непоодинокі.
Проект Кодексу містить положення, згідно з яким кореспонденція, що стосується особи, може бути долучена до судової справи (але не публічно оголошена) лише у разі, якщо в ній містяться докази, які мають значення для вирішення справи.
Цивільний кодекс УРСР у розділі “Авторське право” містив статтю 511, яка захищала інтереси особи, зображеної у творі образотворчого мистецтва. Право такої особи, що випливало із даної статті, дістало в літературі назву “права на власне зображення”, умовність якого була очевидною.
За цією статтею твір, у якому було намальовано чи сфотографовано особу, міг розповсюджуватися лише за її згодою. Така згода не вимагалася, якщо особа позувала за плату або якщо розповсюдження такого твору провадилося в державних чи громадських інтересах.
Проект Цивільного кодексу пропонує набагато глибше, ширше й справедливіше правове регулювання.
Поряд із правилом про те, що твір, у якому зображено особу, може бути показаний, розповсюджений лише за її згодою, передбачається можливість відкликання такої згоди. Особі, яка позувала за плату, надається право зажадати припинення публічного показу, відтворення чи розповсюдження твору, з умовою компенсації авторові або іншій особі пов'язаних із цим збитків.
Розповсюдження фотографії особи поза її волею зумовлюється лише необхідністю захисту її інтересів або інтересів інших осіб.
Нерідко ми є свідками того, як фото- чи телекамера зненацька застає осіб, які не бажають позувати. Для самозахисту люди затуляють обличчя руками, іноді навіть намагаються розбити спрямований на них об'єктив. Згадані відносини залишалися поза сферою правового регулювання.
Відповідна норма Проекту й щодо цієї ситуації виходить із загального правила: знімання особи на фото-, кіно-, теле-, відеоплівку може здійснюватись лише за її згоди. Особа, яка погодилась бути знятою на плівку, має право вимагати припинення публічного її показу у тій частині, яка стосується її особистого життя, з компенсацією витрат на демонтаж.
Важливе значення для кожної особи має право на місце проживання. Йдеться не про право на вибір місця проживання, а саме про право мати таке місце.
На одній із центральних площ Копенгагена, біля телефонної будки тулиться зі своїми пожитками старенька жінка. Влада не раз пропонувала їй житло, та вона все відмовлялася: “хочу бачити сонце і слухати птахів”. Ця пані, як бачимо, має змогу жити у власному помешканні, але не бажає цього. Становище наших “бомжів” далеко трагічніше. Так, за повідомленнями преси, протягом суворої зими 1995-1996 р. у Чернівцях замерзло близько двадцяти бездомних.
Запис у Цивільному кодексі згаданого права змусить державу активніше шукати вихід із ситуації, організовуючи для таких людей бодай місця для ночівлі.
За статтею Конституції особа маєправо на недоторканість житла. Цивільно-правовий аспект такої недоторканності полягає не лише у тому, що ніхто не може зайти у житло без волі особи, а й у тому, що особа не може бути виселена з нього, за винятком тих нечисленних випадків, які передбачені законом.
Проект Цивільного кодексу передбачає надання особі права на вибір роду занять.
Докладно регламентується право особи на пересування. Фізична особа має як право на пересування у межах держави, так і право залишити Україну і згодом безперешкодно повернутися до неї.
Ці та інші особисті немайнові права, які названо у Проекті, не залишаться декларацією завдяки ефективним засобам їх захисту.
У разі порушення особистого немайнового права особа, що постраждала, зможе вимагати відшкодування збитків та компенсації за моральну шкоду. Окрім цих загальних, уже відомих нашому цивільному законодавству засобів захисту Проект передбачає й ряд нових. Насамперед порушник зобов'язується негайно вчинити дії, які необхідні для поновлення права. Невиконання ним цього додаткового обов'язку може бути підставою для вжиття за рішенням суду примусових заходів такого поновлення. Запроваджується нова для цивілістики міра відповідальності, яку нині передбачає кримінальне та адміністративне законодавство,– громадська догана. Вона може бути винесена особі (фізичній чи юридичній), з вини якої відбулося порушення особистого немайнового права і яка не вжила своєчасно заходів для усунення цього порушення.
Способом захисту інтересів особи, про яку поширили неправдиву інформацію, є її спростування. Проект прямо встановлює презумпцію неправдивості негативної інформації, яка поширена про особу.
Пропонується введення такої санкції, як заборона випуску у світ твору, яким порушуються особисті права, і навіть вилучення та знищення усього тиражу.
Усі ці санкції – міри цивільної відповідальності, яка при порушенні особистого немайнового права може бути як майнового, так і немайнового характеру.
Книга Проекту Цивільного кодексу “Особисті немайнові права фізичної особи” сприятиме утвердженню самоповаги та поваги до іншого, гуманізації людських взаємин.
Цілковита реалізація кожним своїх особистих немайнових прав стане запорукою зростання ділової активності, гарантією розвитку й процвітання України.
Висновки
На закінчення пропонується виклад декількох особистих міркувань.
Питання врегулювання цивільно-правових відносин, пов'язаних із особистими немайновими правами, знаходиться на стадії активного розвитку. Наступним великим кроком у цьому напрямку повинно стати прийняття нового Цивільного кодексу незалежної України.
Найбільш врегульованою частиною сфери особистих немайнових прав є особисті немайнові права, пов'язані з майновими правами на об'єкти інтелектуальної власності, в той час як цивільно-правові відносини у сфері захисту базових конституційних прав людини, таких як право на життя, безпечне довкілля, недоторканість особистого життя тощо потребують уваги як вчених-цивілістів, так і безпосередньо законодавця.
Крім того, стаття щодо захисту честі, гідності та ділової репутації може стати останнім часом найбільш "вживаною" у цивільних справах у судах. Досить згадати гучні позови на засоби масової інформації з астрономічними сумами на початку та скромними прозаїчними розмірами компенсацій або відмовами у кінці, що свідчить, на наш погляд, про недостатню правову культуру навіть найбільш освічених верств населення.
Важливо мати на увазі, що особисті немайнові права існують і повинні регулюватися цивільним правом незалежно від їхнього порушення, тому уявлення про регулювання цих прав тільки за допомогою правил охоронного характеру є недостатньо повним і точним.
Необхідність цілісної цивільно-правової регламентації особистих немайнових прав обумовлена насамперед причинами економічного характеру. Різноманіття форм власності і господарювання, перехід до ринкової економіки, що припускають реальне подолання відчуженості людини від засобів виробництва і результатів її праці, створюють основу економічної свободи особи. Економічна ж свобода неминуче породжує об’єктивну потребу у свободі особистої, духовної.
Не менше важливою є і та обставина, що формування правової держави передбачає посилення відповідальності держави перед членами суспільства, а не тільки членів суспільства перед державою. Найбільше яскравий прояв у даний час це знайшло в рівності форм власності (Конституція), коли конфлікти між державою, її органами управління і власником вирішуються судом на принципах рівноправності.
Посилення відповідальності держави перед членами суспільства в галузі регулювання особистих немайнових прав також означає застосування принципу рівноправності у випадку виникнення між ними конфліктів. Їхнє розв’язання можливо тільки незалежної від сторін силою - судовою владою, і тільки в рамках цивільного права, найважливішою рисою якого є рівність сторін.
В нашій країні здійснюється активна розбудова правової держави. Але життя людини в сучасному світі постійно урізноманітнюється і збагачується новими видами діяльності та породженими ними особливостями суспільних взаємовідносин, що викликає необхідність регулювання їх на правовому, в першу чергу цивільно-правовому рівні. Отже навряд можливо досягти такого стану, коли правове поле не матиме "білих плям" або "прогалин". Дивлячись у майбутнє з оптимізмом майбутніх правознавців, сподіваймося гідно рухатися в цьому полі, допомагаючи своїм непрофесійним співгромадянам.