від поглядів (кого на що);
значно/незначно, принципово відрізняється (від чого).
(Що) діаметрально протилежно (чому). (Що)
відрізняється (від чого) тим, що... Якщо (хто)
затверджує (що), то (хто) вважає, що...
Згода/незгода. Важко погодитися (з чим). Важко прийняти точку зору (яку). Не можна прийняти Ставлення до твердження (кого про що), тому що... Можна
6 розглянутих точок погодитися (з чим).
зору Оцінка. Ця точка зору оригінальна, цікава, є
найадекватнішою до нашого розуміння проблеми (чого). Не можна не відзначити переваги (чого в чому). З усього сказаного випливає, що найобгрунтованіший погляд (кого). Таким чином, можна зупинитися (на чому), бо... Ми приймаємо точку зору (кого), виходячи з
7 Мотивований такиз положень... Ми вважаємо найпереконливішими вибір точки зору аргументи (кого). Незаперечність доказів (кого) полягає
в тому, що... Опис результатів експериментів (кого) ми вважаємо найвагомішим аргументом на користь визначення точки зору (кого).
Оцінювання рефератів
На спеціальних бланках зазначають — Прізвище, ім' я; Тему реферату; Мету написання реферату
51
Критерії оцінювання доповідей
1. Уміти знайти актуальну проблему, що становить інтерес у плані наукової новизни. Доповідь має характер:
о самостійного дослідження — 10 балів;
о дискусійний — 8 балів;
52
о інформаційно-пропагандистський реферат ~ 4 бали;
о реферат-огляд — 2 бали.
2. Уміння сформулювати тему доповіді: о назва-концепт — 10 балів;
о назва-проблема — 8 балів;
о назва-реклама реферату-огляду — 6 балів;
о назва-теза реферату-огляду — 2 бали.
3. Уміння достатньо глибоко висвітлити тему: глибоке й докладне вивсвітлення теми, що має концептуальний характер, — 10
о
балів;
о складання реферату-огляду з огляду на всі жанротворчі чинники — 6 балів;
о переказ 2-3 наукових джерел — 2 бали.
4. Техніка презентації доповіді (по 2 бали за кожне риторичне уміння):
о реалізація завдання виступу;
о уміння "тримати тезу" і розгортати її у межах жанру доповіді;
о уміння використовувати систему аргументації;
о уміння чітко визначити свою позицію;
о уміння виявляти адресність виступу й тримати контакт із аудиторією;
о уміння демонструвати інтелектуальну експресивність;
о уміння обрати оптимальний варіант композиції, продумувати реалізацію "законів меж" доповіді;
о уміння імпровізувати;
о правильність мови.
53
МОВЛЕННЯ — використання засобів мови для спілкування з іншими членами мовного колективу. Виконує дві функцій: засобу, знаряддя спілкування (комунікації) та засобу узагальнення, знаряддя мислення. Розрізняють:
власне мову, або зовнішню мову, що має комунікативну спрямованість і зорієнтована на розуміння іншими людьми з метою впливу на їхню свідомість і діяльність;
внутрішнє мовлення-спілкування людини із собою для висування розв'язання пізнавального завдання; вирізняється застосуванням допоміжних засобів (образів, схем тощо), специфічним синтаксичним ладом, стислістю, відсутністю зайвого; відрізняється від внутрішнього промовлення ("мова подумки", "беззвучна мова") і внутрішнього програмування (розроблення плану майбутньї промови).
РИТОРИКА — теорія і мистецтво ораторської мови.
Класична риторика — наука про загальні способи переконання в імовірному чи можливому, грунтовані на чіткій системі логічних доказів; майстерність і вміння знаходити ці способи й використовувать логіку доведення; теорія художньої мови.
Сучасна риторика — теорія й майстерність ефективної (доцільної, впливової, гармонійної) мови. Предметом сучасної загальної риторики є загальні закономірності мовної поведінки слушної у різних ситуаціях спілкування, сферах діяльності, а також практичні можливості використання їх, щоб зробити мову ефективною. Ефективність мови визначають найменшими втратами в процесі її передання від промовця слухачеві усіх трьох типах мовної інформації: поняттєво-логічної, оцінювальної, емоційної. Доцільність мови — відповідність її мети промовця його мовному наміру. Бездіяльність мови — здатність її розбудити розум і почуття, змусити слухача спершу прихильно й зацікавлено прислухатися, а потім сприйняти картину світу, запропоновану промовцем. Роль гармонійної мови полягає у необхідності забезпечення взаєморозуміння між людьми, конструктивного розв'язання конфліктів, згуртування учасників спілкування.
РИТОРИЧНЕ ПИТАННЯ — речення, питальні за інтонацією та структурою є й оповідальні або спонукальні. Риторичне питання не потребує відповіді. Такі питання мають: привернути увагу й сформувати в адресата прихильне ставлення до змісту висловлювання. Підсилює емоційність, виразність вимови, "ненав' язливо нав' язує" певну ідею; найефективнішими є під час напруженого очікування.
54
Відомий випадок із судової практики адвоката Плевако: він захищав бабусю, яка вкрала бляшаний чайник вартістю 50 копійок. Прокурор заявив, що "крадіжка невелика, але це злочин, і він підриває засади закону імперії". Плевако, звертаючись до присяжних, сказав: "Шановні добродії присяжні! Не мені нагадувати вам, скільки випробувань випало на долю нашої держави й у скількох із них Росія перемогла. Підвалини Російської імперії не змогли підірвати ані татаро-монгольська навала, ані навали шведів, турків, французів. Як ви вважаєте, чи винесе Російська імперія один старий чайник ціною у 50 копійок?". Бабусю виправдали.
РИТОРИЧНИЙ ВИГУК — емоційно забарвлене речення, в якому емоції виражені інтонаційно. Доречний у моменти найвищої напруження в промові, коли промовцю бракує слів, щоб висловити почуття, свою внутрішню переконаність.
РИТОРИЧНЕ ЗВЕРНЕННЯ — звертання до реального чи уявного адресата (особи). Риторичне звернення завжди інтонаційно забарвлене позитивно або негативно.
РОЗМОВНА ЛЕКСИКА — слова, що мають знижене порівнянно з нейтральною лексикою стилістичне забарвлення й характерні для повсякденного спілкування.
СИЛОГІЗМ — дедуктивний умовивід, у якому з двох суджень (засновків) одержують зумовлене ними третє судження (висновок). Залежно від різновиду суджень (засновків), що становлять силогізм, розрізняють:
Простий категоричний силогізм — дедуктивний умовивід, у якому з двох категоричних засновків (суджень), пов'язаних середнім терміном (за дотримання певних правил), обов'язково випливає висновок. Наприклад:
Усі люди (М) вдихають повітря (Р)Я (8) — людина (М)Я (8) вдихає повітря (Р)
Аналіз структури силогізму слід починати з висновку. Суб'єкт висновку називають меншим
терміном і позначають літерою 8;
предикат висновку називають більшим терміном і позначають літерою Р; термін, що поєднує два
засновки й не належить до завершення, називають середнім і позначають літерою М.
8 — менший термін — "Я"
Р — більший термін — "вдихають повітря"
—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і
М — середній термін — "людина"
Засновок, що містить більший термін, називається великим засновком ("Усі люди вдихають
повітря"). Засновок, що містить менший термін, називають меншою засновком ("Я — людина").
55
Три правила термінів простого категоричного силогізму:
1. Силогізм має містити лише три терміни (менший, більший, середній). Порушення цього правила призводить до логічної помилки, так званого "вчетверінням термінів". Наприклад: Життя (Р) — боротьба (М)
Дзюдо (8) — боротьба (М) —і—і—і—і—і—і—і Життя (8) — дзюдо (Р)
У наведеному прикладі поняття "боротьба" потлумачення у двох різних сенсах — у життєвому й спортивному, тому силогізм має чотири терміни: менший (8), більший (Р) і два середні (М).
2. Термін, не розподілений за засновками, не може бути розподілений у висновку, наприклад:
Усі педагоги (М) виховані (Р) Він (8) не педагог (М) —і—і—і—і—і—і—і—і— Він (8) не вихований (Р)
У прикладі зроблено спробу розподілити у висновку термін "вихований", хоча він не розподілений у засновку. Одже, маємо висновок, який з необхідністю не випливає із засновків і може виявитися хибним.
3. Середній термін має розподілятися принаймнів одному із засновків, наприклад: Усі кішки (Р) смертні (М)
Сократ (8) смертний (М) —і—і—і—і—і—і—і— Сократ (8) — кішка (Р)
У наведеному прикладі зроблено спробу дійти висновку на підставі засновків, у яких середній термін ("смертність") не розподілений. Такі спроби неминуче ведуть до невизначеності або хибності висновку. Правила засновків простого категоричного силогізму:
1. Із двох конкретних засновків не можна зробити висновок. Так, на підставі засновків: "Деякі офіцери — учасники Бородинської битви 1812 р." і "Деякі офіцери — танкісти" не можна зробити висновок, що "деякі офіцери, учасники Бородинської битвт 1812 р. — танкісти". Хоча обидва засновки істині, отриманий висновок хибний. Логічна помилка спричинена намаганням дійти висновку на підставі двох приватних суджень.
56
2. Якщо один із засновків суб'єктивний , то й висновок маєж бути частковим. Скажімо, на пілдставі засновків "Усі добрі люди невимогливі" та "Деякі спортсмени невимогливі" можна доходити висновкую, що "Всі спортсмени — добрі люди". Правильний буде висновок: "Деякі спортсмени — добрі люди".
3. На підставі двох негативних засновків висновку дійти не можна. У простому категоричному силогізмі принаймні один із засновків має бути стверджувальним судженням, інакше висновок неможливий. Так, на підставі засновків: "Жоден свідок з цієї справи не знав потерпілого" і "Громадянин Петров не проходив свідком з цієї справ" висновок із необхідністю не випливає. Будь-який отриманий у цьому прикладі висновок буде хибним позаяк середній термін (М) "свідок по цій справи" не пов'язаний ані з меншим терміном (8), ані з більшим терміном (Р) у засновках, тому не може забезпечити зв'язок цих термінів у висновку.