Смекни!
smekni.com

Навчання дебатів (Сущенко) (стр. 14 из 16)

4. Якщо один із засновків негативний, то й висновок має бути негативним. Наприклад, із засновків: "Жоден папороть ніколи не цвіте" і "Ця рослина цвіте" випливає лише один висновок: "Ця рослина не папороть".

Умовно-категоричний силогізм — дедуктивний умовивід, що складається із двох засновків, один з яких — умовне судження, інший — категоричне. Гарантованно істинний висновок дають два модуси — стверджувальний і заперечувальний.

У стверджувальному модусі ми переходимо від твердження істинності підстави (а) до ствердження істинності наслідку (в). Наприклад суддження: "Імперії перетворювалися на порох, якщо в них починали руйнуватися сім'ї..." (В.Астафьєв, "Сумний детектив"). У формі стверджувального модусу міркування може виглядати так:

Якщо в імперіях починали руйнуватися сім' ї, то вони а —
перетворювалися на порох Чи в
У Римській імперії почали руйнуватися сім'ї. А
Імперія перетвориться на порох "то
в

Зворотний перебіг думки (від ствердження наслідку до ствердження підстави) не гарантує істинності висновку, адже наслідок не є необхідним для одержання підстави. У заперечувальному модусі ми переходимо від заперечення наслідку (в) до заперечення підстави (а). Як приклад використаємо таку думку: "Коли сутьність справи обмірковано заздалегідь, то

57

слова знайдуться легко". У цьому разі заперечливий модус умовно-категоричного умовиводу можна побудувати так:

Коли сутність справи обмірковано заздалегідь, то слова а —
знайдуться легко ч и
Слів не знайшлося легко и~и
Сутість справи не обмірковано заздалегідь

Для заперечливого модусу зворотний перебіг думки (від заперечення підстави до заперечення наслідку) не гарантує істинності висновку, бо підстава не є необхідною для наявності наслідку. Розполільно-категоричний силогізм — дедуктивний умовивід, у якому один із засновків — роздільне судження, а інший — категоричне судження; має два модуси: ствердно заперечливий і негативно стверджувальний.

У ствердно заперечливому модусі категоричний засновок стверджує істинність лише одного з елементів роздільного засновку, а висновок заперечують решта елементів. Для цього модусу необхідно, щоб роздільний засновок мав винятково роздільний зміст

Щоб побудувати приклад силогізму за цим модусом, можна скористатися висловом Піфагора: " Мовчи або кажи те, що краще за мовчання" і назвою публіцистичного нарису Л. Толстого "Не можу мовчати!": Люди або мають мовчати, або казати те, що краще за мовчання. Публіцистика Л. Толстого краще за мовчання. —і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і Л. Толстой не міг мовчати.

У негативно стверджуювальному модусі для достовірності висновку, необхідно, щоб у роздільному засновку були перелічені геть усі варіанти, що можуть трапитися в царині міркування, наприклад:

Із пункту N можна чи вирушати потягом, чи авто, чи гелікоптером, чи літаком, чи пароплавом. Розвідник не скористався ані потягом, ані авто, ані літаком, ані пароплавом. —і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і—і Розвідник рушив із з пункту N гелікоптером.

СИМПЛОКА — поєднання анафори й епіфори:

"У полі берізонька стояла, у полі кучерява стояла ".

58

СИНЕКДОХА — окремий випадок метонімії; вид тропа, що полягає в заміні множини єдиним, у вживанні назви більшого в значенні меншого, цілого в значенні частини або навпаки. Наприклад:

"Словом можна вбити, словом можна врятувати, словом можна полки за собою повести ". (В.Шефнер)

СИНОНІМИ — слова однієї і тієї самої частини мови, в яких значення збігаються цілком або частково:

бегемот — гіпопотам;

збільшуватися — підсилюватися — підвищуватися — зростати.

СИТУАЦІЯ — система знань про предмет мови. "Людина може стати рабом ситуації, а вся ідея риторики полягає в тому, щоб зробити людину господарем ситуації..." Аналіз ситуації складається з чотирьох послідовних етапів:

1. Власне бачення автором предмета (теми). Корисно провести "інтерв'ю із самим собою", що дає людині можливість не втратити своє "Я" у процесі пізнання. Це дуже цінували стародавні філософи, котрі говорили, що знання можуть стати грудою каміння, під якою буде похована особистість, або ж знання можуть бути грудою каміння, над якою підноситься особистість.

2. Аналіз предмета (теми), тобто проблеми для вивчення. Визначивши власне бачення предмета, автор починає усвідомлювати неможливість охоплення всього предмета і постає перед вибором конкретних аспектів проблеми. Критеріями такого вибору є актуальність та суспільна значимість, інтерес і компетентність самого автора. Проходження цього етапу вможливлює перехід від поверхового підходу до глибшого вивчення предмета

3. "Привласнення" автором чужого досвіду з обраної проблемі (прилучення до цінностей людського досвіду) шляхом аналітичного вивчення потрібних джерел.

4. Просіювання чужого досвіду крізь призму власного бачення і навпаки (чуже + своє) і формування позиції. Автор неначе знову повертається до свого вихідного бачення предмета, але тепер у новій якості — "господаря ситуації", адже нове бачення збагачене, поглиблене, конкретизоване ба й переосмислене.

Аналогічний аналіз ситуації потрібний під час підготовки до ділових бесід, переговорів, нарад. Хто володіє інформацією, той володіє ситуацією.

СЛУХАННЯ — різновид мовно-мисленєвої діяльності, що полягає у слуховому сприймані інформації.

Установка на слухання — загальне налаштування слухаюча, яке досягається не лише бажанням доповідача зацікавити співрозмовника, привернути його увагу, але й уможливлює прогнозування розмови, досягання мети і планованого результату виступу . Залежно від установки на слухання вирізняють такі види слухань:

59

• глобальне сприйняття — сприйняття виступу загалом(прослухайте і визначите головну думку);

• детальне сприйняття — сприйняття окремих блоків (прослухайте і визначите аргументи, що доводять думку);

• критичне (або некритичне) сприйняття — згода чи незгода із промовцем (прослухайте і висловіть власну точку зору).

Активне (рефлексивне) слухання — вміння використовувати словесну форму для підтвердження розуміння повідомлення доповідача; потрібне для ефективного спілкування, бо зменшує обмеження й труднощі" які виникають у процесі спілкування, зокрема: через багатозначність багатьох слів, "закодоване" значення більшості повідомлень тощо. Види активного слухання:

• Парафраз — найбільш повніше, близьке до оригінального тексту повторення висловленого співрозмовником.

• Редакція — повторення найважливішої, з погляду слухача, частини висловлювання співрозмовника. Зазвичай висловлюють не одну, а кілька думок. Редагування дозволяє спрямувати перебіг розмови в конкретне річище сторону, зосереджуючи його на конкретній думці співрозмовника.

Пасивне (нерефлексивне) слухання — уміння уважно слухати, мовчачи, не втручаючись у промову співрозмовника . Це активний процес, що вимагає фізичної йі психологічної уваги. Часом нерефлексивне слухання — єдиний шлях допомогти співрозмовникові викласти інформацію, особливо якщо він емоційний, збуджений або вагається у формулюванні своїх думок, бажає бути почутим і не цікавиться нашими зауваженнями.

СОЛЕЦИЗМ — порушення синтаксичних правил мови : скільки годин (замість котра година). СОФІЗМ — міркування, що видається правильним, але насправді містить приховану, навмисну логічну помилку , особливий прийом інтелектуального шахрайства, спроба видати неправду за істину і тим самим ввести в оману. Наприклад:

Ліки, прийняте хворим, є добро. Чим більше робити добра, тим краще. Отже, ліки потрібно приймати у великих дозах.

СОФІСТИ — фундатори риторики,представники давньогрецької школи філософів, що запрвадили небачений культ слова. У 5 столітті до н.е. Корак відкрив у Сіракузах школу красномовства і написав перший (не дійшов до нас) підручник з риторики. Теорію риторики активно розробляв Протагор. Він одним із перших почав застосовувати діалогічну форму викладу: два співрозмовники в суперечці обстоюють протилежні точки зору. Учителем красномовства був Горгій. Він постійно наголошував на силі слова. Слово є великий володар, що, володіючи дуже малим і зовсім непомітним тілом, робить дивовижні справи. Бо воно здатне і страх нагнати, і сум знищити, і радість вселити, і сум розбудити.( Горгий. "Шана Олені" )

Горгій вважав, що переконувати здатна лише мистецьки складена мова, при цьому не важливо, чи відповідає вона істині чи ні. Завдання софіста — навчити "робити слабке місце сильним". Ставлення до софістів було суперечливим. Спочатку слово "софіст" мало позитивний сенс. Скажімо, грецькому слову "софіст", що у буквальному сенсі означає професіонала, чий хист — "мудрість" ("софіа"), досить точно відповідає сучасному міжнародному терміну "інтелектуал".( С. С. Аверинцев. "Антична риторика і долі античного раціоналізму" ) Наприкінці 5 століття до н.е. софістами почали називати платних учителів красномовства і філософії. З одного боку, софісти допомагали афінянам опановувати ораторське мистецтво. З іншого , їхня безпринципність під час захисту прямо протилежних точок зору, викликала недовіру до них .

60

СПІЛКУВАННЯ — складна взаємодія індивідів, груп, класів, у якій відбувається обмін думками, інформацією, досвідом, уміннями, навичками, результатами діяльності. Це реальна форма людського існування.

Розрізняють: пряме спілкування —безпосереднє, формальне й неформальне, непряме спілкування— парне й непряме спілкування.

Спілкування, передбачає: а) необхідність принаймні одного співрозмовника; б) наявність предмета розмови; в) спільну мову; г) дотримання співрозмовниками певних правил спілкування.