Трохи уваги приділив ЦК і питанням продажу товарів у кредит (ст. 694 ЦК). Так, закон прямо встановив, що з моменту передачі товару і до повної його оплати продавцю належить право застави на цей товар. Тому що прямого посилання до Закону «Про заставу» від 02.09.92 р. № 2654-ХН у цій статті нема, то застосування процедурних норм цього Закону в даному випадку може викликати деяких труднощів.
Крім згаданих норм, що регулюють купівлю-продаж, ЦК більш докладно описав кілька підвидів цього договору: роздрібна купівля-продаж, постачання, контрактація сільгосппродукції, постачання енергетичними й іншими ресурсами через приєднану мережу і міна.
2.1. Роздрібна купівля-продаж.
За договором роздрібної купівлі-продажу продавець, що здійснює підприємницьку діяльність із продажу товару, зобов'язується передати покупцю товар, що зазвичай призначається для особистого, домашнього чи іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. Насамперед звертає на себе увагу те, що ЦК прямо регулює підприємницьку діяльність, що явно викликає невдоволення апологетів Господарського кодексу (далі -ГК), що вважають, що тільки ГК може вершити закон на цій ниві. Важливим, на мою думку, є також те, що закон визначив предмет роздрібної купівлі-продажу і дав його ознаки.
ЦК прямо встановив пріоритети між застосуванням норм самого Кодексу і Закону «Про захист прав споживачів»: до відносин за договором роздрібної купівлі-продажу за участю покупця — фізичної особи, не урегульованим цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів (ч. 3 ст. 698 ЦК). Тобто, якщо закон суперечить ЦК, то застосовуватися повинен ЦК.
Ми звикли, що, давши невелику суму в заставу, можемо розраховувати на те, що товар залишиться «за нами» і ми зможемо його викупити пізніше, не переживаючи, що його продадуть комусь іншому. Творці ЦК вирішили дати цій процедурі законодавчий захист (ст. 701 ЦК). Також там урегульовані деякі загальні питання покупки товарів по каталогах і через автомати.
2.2. Договір постачання.
За договором постачання продавець (постачальник), що здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений термін (терміни) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності чи в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім чи іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього визначену грошову суму (ст. 712 ЦК). Як бачимо, постачальником, так само як і продавцем за договором роздрібної купівлі-продажу, повинен бути суб'єкт підприємницької діяльності. Але призначення проданого товару змінюється — товар за договором постачання може бути будь-якого призначення, крім того, що зазначений для роздробу. У визначенні є вказівка на те, що передача товару може здійснюватися не відразу, а протягом установлених термінів. Визначення роздрібної купівлі-продажу такої вказівки не містить. Це, на мою думку, означає, що законодавець передбачив, що роздрібні угоди здебільшого повинні здійснюватися в момент здійснення угоди (якщо, звичайно, сторони не домовляться про інше), а постачання передбачає передачу товару протягом визначеного періоду часу.
2.3. Договір контрактації.
За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується зробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівнику (контрактанту) чи визначеному їм одержувачу, а заготівник зобов'язується прийняти цю продукцію й оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору (ст. 713 ЦК).
Як бачимо, ключовим моментом, що відрізняє цей тип договору від згаданих вище, є визначення суб'єкта. Тобто, цей договір покупець може укласти тільки із сільгоспвиробником, що не просто зобов'язується передати продукцію сільськогосподарського призначення, а й виробити її.
2.4. Постачання енергетичних і інших ресурсів.
Тепер перейдемо до питань енергетики. Незважаючи на те що різні законодавчі акти регулюють окремі види договорів із продажу різних видів енергії, творці ЦК визнали за необхідне дати визначення цього договору: «За договором постачання енергетичних і інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачу, абоненту) енергетичні й інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів і дотримувати передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного й іншого устаткування» (ст. 714 ЦК).
Як бачимо, визначення саме загальне і внесене в ЦК, очевидно, не стільки з метою щось врегулювати, скільки для того, щоб позначити наявність такого типу договору.
2.5. Міна (бартер).
Новий ЦК відніс договір міни (обміну) до одного з видів договору купівлі-продажу, тоді як у ЦК УРСР він винесений в окрему главу. ЦК дав наступне визначення цього договору: За договором міни (бартеру) кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар (ст. 715 ЦК). Кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує замість. До нововведень варто віднести те, що новий ЦК дозволив передбачати в цьому договорі обмін майна на роботи (послуги). До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, постачання, договору контрактації чи інших договорів, елементи яких містяться в договорі міни.
До істотних нововведень договору міни можна віднести норму, викладену в частині 4 статті 715 чи, що говорить, що право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно(!) після виконання зобов'язань щодо передачі майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором чи законом. Як бачимо, дане положення є виключенням із загального правила, що визначає момент переходу права власності (нагадаємо, що за загальним правилом право власності набувача виникаєте в момент передачі майна). Таким чином, одержавши товар за бартерним договором, одержувач не стане повноправним власником (якщо інше не обговорене в договорі) аж до моменту виконання своїх зобов'язань (зустрічної передачі товарів).
2.6. Дарування.
Визначення дарування в новому ЦК є більш розгорнутим і повним: «За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає чи зобов'язується передати в майбутньому другій стороні безкоштовне майно (подарунок) у власність» (ст. 717 ЦК). Крім цього дається вказівка на те, які договори до цього типу не можуть бути віднесені.
Тим самим закон встановлює, що договір дарування — це строго однобічний договір, тобто договір у який зобов'язаною стороною є дарувальник, особа, що обдаровується має лише права і ніяких зобов'язань перед дарувальником (див. ст. 626 ЦК). Правда, це не позбавляє його права на прийняття зобов'язань перед третіми особами — ст. 725 ЦК.
Слід зазначити, що новий ЦК не пов'язує момент висновку договору і факт передачі подарунка (ЦК УРСР встановив, що договір дарування можна вважати укладеним тільки після передачі майна особі, що обдаровується). Зроблено це для того, щоб дати можливість укладати договори дарування з відстрочкою передачі подарунка.
Закон установив, що предметом дарування можуть бути: спонукувані і нерухомі речі, гроші, цінні папери і майнові права. Уважно потрібно поставитися до форми договору дарування. Речі особистого і побутового використання можна дарувати на підставі усного договору, а якщо ви вирішили подарувати свої майнові правачи передати подарунок не відразу, а в майбутньому, то такий договір повинен бути укладений обов'язково в писемній формі (інакше такий договір буде юридично незначним). Якщо ви збираєтеся дарувати гроші, то потрібно пам'ятати, що якщо подарунок «потягне» більше ніж на 50 неоподатковуваних мінімумів (50 х 17 грн. = 850 грн.), то такий договір потрібно засвідчувати в нотаріуса. І, нарешті, якщо як подарунок виступає нерухома річ, то такий договір також підлягає нотаріальному посвідченню. Коштовне рухоме майно (наприклад, автомобіль) допускається передавати за усним договором дарування. Якщо ж хтось вважатиме це незаконним (наприклад, якщо підліток «подарує» кому-небудь мамину брошку), то повинен буде звертатися в суд.
Закон накладає деякі обмеження на можливість укладання договору дарування. Так, у ч. 2 ст. 720 ЦК передбачено, що батьки (усиновителі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних. Також передбачено, що «підприємницькі суспільства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертвування» (там же, ч. 3).
Тепер усі ТОВ, ВАТ, ЗАТ і т.д., для того щоб подарувати що-небудь один одному, будуть змушені вносити зміни у свої статути. Для повноти картини варто вказати, що договір пожертвування відрізняється від договору дарування тим, що предметом цього договору не можуть бути майнові права, а майно дарується для досягнення «визначеної, заздалегідь обумовленої мети» (ст. 729 ЦК). Прикладом пожертвування може служити передача коштів на визначені медичні дослідження (гранти).