У ЗАТ "Кадем" була витребувана копія договору комісії від 21 березня 2002 року, укладеного ЗАТ "Сармат" і ЗАТ "Інвестиційна компанія "Керамет Інвест", на підставі якого остання проводила скупку акцій ЗАТ "Оболонь". ЗАТ "Кадем" надало в судове засідання засвідчену печаткою копію зазначеного договору комісії. Представники відповідачів підтвердили в судовому засіданні дійсність даного договору, а також указали, що ніяких змін чи доповнень до договору сторони не вносили.
За вимогою суду відповідач, ЗАТ "Сармат", не надав доказу звертання в Антимонопольний комітет України й одержання дозволу на здійснення концентрації, яке необхідно було одержати, укладаючи договір комісії, спрямований на скупку 41,5% акцій іншого суб'єкта господарювання відповідно до статей 22-24 Закону України "Про захист економічної конкуренції".
Відповідно до пояснень представника Антимонопольного комітету України, ЗАТ "Сармат" за попереднім одержанням дозволу комітету на придбання акцій ЗАТ "Оболонь" у розмірі, що забезпечує досягнення чи перевищення 25 відсотків у вищому органі керування ЗАТ, не зверталося.
Досліджувавши окремі договори купівлі-продажу цінних паперів (акцій, емітованих ЗАТ "Оболонь"), згідно яким акціонери ЗАТ "Оболонб" продали приналежні їм акції, емітовані ЗАТ "Оболонь", на користь ЗАТ "Сармат" через комісіонера – ЗАТ "Інвестиційна компанія "Керамет Інвест", суд вважає, що з моменту висновку згаданих договорів купівлі-продажу цінних паперів були порушені права ЗАТ "Оболонь" на привілейоване право покупки акцій власної емісії.
Так, відповідно до статті 28 Закону України "Про господарчі товариства", перехід і реалізація права власності на акції здійснюється відповідно до законодавства України. Відповідно до статті 4 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", акція є цінним папером, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства.
Акціонерне товариство є однією з форм господарчого товариства (стаття 1 Закону України "Про господарчі товариства", що, у свою чергу, стаття 2 Закону України "Про підприємства в Україні" відносить до одного з видів підприємств.
У статтях 25, 32 Закону України "Про господарчі товариства" установлене правило, відповідно до якого акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками і не можуть поширюватися і продаватися на біржі. Акціонерне товариство має право викупити в акціонера оплачені їм акції для їхнього наступного перепродажу, поширення серед своїх працівників чи анулювання.
Відповідно до статті 28 Закону України "Про господарчі товариства", акції можуть бути придбані на підставі договору з власником, але сам власник повинен до висновку договору виконати вимоги статті 114 ЦК УРСР.
При продажі частки з порушенням цього порядку будь-який інший учасник спільної власності має право вимагати перекладу на нього прав і обов'язків покупця.
Тому в даному випадку суд вважає правомірним застосування за аналогією норм статті 114 ЦК УРСР.
Відповідачі не надали суду доказів дотримання норм статті 114 ЦК УРСР. Таким чином, суд вважає, що права позивача були порушені з моменту висновку договорів купівлі-продажу акцій, відповідно, дані договори варто визнати недійсними з моменту їхнього укладання. Це дає позивачу право вимагати перекладу на нього прав і обов'язків покупця. Відповідачі, у свою чергу, мають право жадати від акціонерів-продавців акцій повернення коштів, сплачених за акції, і компенсації за понесені збитки.
Таким чином, відповідачі, ЗАТ "Сармат" і ЗАТ "Інвестиційна компанія "Керамет Інвест", уклали угоду, що не відповідає вимогам Цивільного кодексу і конкурентного законодавства України, а також порушує права інших суб'єктів господарювання.
Суд, зі своєї ініціативи проаналізувавши договори купівлі-продажу цінних паперів, укладені ЗАТ "Оболонь" і ЗАТ "Сармат" через комісіонера "Інвестиційна компанія "Керамет Інвест", що діє на підставі комісії від 21 березня 2002 року, предметом купівлі-продажу яких були акції, емітовані ЗАТ "Оболонь", прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню і на підставі статті 114 ЦК УРСР.
Керуючись статтями 48,58, 112-114 Цивільного кодексу УРСР, статтями 4, 5, 37 Закони України "Про підприємства на Україні", статтями 1, 13, 25, 28 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статтями 82-85 ЦПК України, суд вирішив:
1. Визнати недійсним договір комісії від 21 березня 2002 року, укладений ЗАТ "Інвестиційна компанія "Керамет Інвест" і ЗАТ "Сармат".
2. Перевести на закрите акціонерне товариство "Оболонь" права й обов'язки покупця акцій по всіх договорах купівлі-продажу цінних паперів, укладених акціонерами ЗАТ "Оболонь" і ЗАТ "Сармат" через комісіонера, ЗАТ "Інвестиційна компанія "Керамет Інвест", що діє на підставі договору комісії від 21 березня 2002 року, предметом купівлі-продажу яких були акції, емітовані ЗАТ "Оболонь".
3. Зобов'язати АТЗТ "Кадем" здійснити перереєстрацію прав власності на акції, що є предметом договорів купівлі-продажу цінних паперів, укладених акціонерами ЗАТ "Оболонь" і ЗАТ "Сармат" через комісіонера, ЗАТ "Інвестиційна компанія "Керамет Інвест", що діє на підставі договору комісії від 21 березня 2002 року, на ЗАТ "Оболонь".
5. Договір доручення на купівлю автомобіля.
Для початку нагадаю, що відповідно до ст. 386 ЦК доручення являє собою цивільно-правовий договір, унаслідок якого одна сторона (повірений) зобов'язується здійснити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
У цьому випадку - це укладення договору купівлі-продажу на придбання товарів (автомобілів) у третьої сторони (продавця).
Істотною особливістю договору доручення на придбання або продаж товарів є те, що при передачі таких товарів повіреному право власності до нього на них не переходить. Тому в результаті того, що повірений діє від імені і за рахунок довірителя, усе, що отримане повіреним для виконання доручення від довірителя або від третьої особи, є власністю довірителя.
1. Що стосується передачі повіреним довірителеві автомобілів, що знаходяться у нього на балансі, то в рамках цього договору доручення повірений це зробити не може. Пояснимо чому.
Передусім така операція не буде відповідати вимогам ст. 386 ЦК, а отже, не буде підпадати під визначення договору доручення в принципі, оскільки:
- у цій ситуації підприємство (повірений) уже виступає в ролі продавця, а не посередника;
- підприємство здійснює юридичні дії від власного імені, а не від імені довірителя;
- ця операція може припускати отримання доходу підприємством від продажу автомобілів, що знаходилися у нього на балансі;
- відбувається перехід права власності на ці автомобілі.
Як бачимо, ця операція має всі ознаки продажу автомобілів, що належать підприємству, і їх передача фізичній особі може бути здійснена тільки на підставі договору купівлі-продажу, а не доручення.
2. Ураховуючи висновки, наведені вище, зазначимо, що суми, отримані повіреним від довірителя за договором доручення, залишаються власністю довірителя і призначені для виконання доручення. Тому у повіреного за договором доручення не виникає ніяких грошових зобов'язань перед довірителем. А оскільки немає взаємних грошових вимог, а всього лише є кошти, що передані довірителем і не належать повіреному, отже, і зарахувати те, що повіреному не належить, не можна.
Але, судячи з поставленого запитання, фізична особа згодна прийняти (тобто купити) саме у цього підприємства 2 автомобілі, що є його власністю. Тому вихід із цієї ситуації може бути таким:
1) у договорі доручення можуть бути змінені умови з урахуванням того, що повіреним будуть куплені не чотири, а два автомобілі у третьої особи (продавця);
2) оскільки довірителем виділені кошти на купівлю повіреним чотирьох автомобілів, то у зв'язку зі зміною умов договору доручення відповідна частина коштів повинна бути повернена довірителеві. А оскільки ці грошові кошти повіреному і не належали, така операція не призведе до будь-яких податкових наслідків;
3) продаж фізичній особі інших двох автомобілів, які є власністю підприємства, здійснюється на підставі договору купівлі-продажу, у якому підприємство виступає вже не повіреним, а продавцем;
4) грошові кошти як компенсація вартості проданих двох автомобілів будуть перераховані підприємству фізичною особою на підставі договору купівлі-продажу.
3. Передача автомобілів, що числяться на балансі підприємства, фізичній особі буде їх продажем.
Відображення в податковому обліку продажу об'єктів основних фондів групи 2 регулюється пп. 8.4.4 Закону про прибуток.
Якщо вартість продажу автомобілів дорівнює або перевищує балансову вартість групи 2, то вона прирівнюється до нуля, при цьому сума перевищення є валовим доходом платника податків того періоду, у якому здійснився продаж.
Якщо виручка від продажу цих автомобілів менша від балансової вартості групи 2, то цю вартість просто зменшують на суму продажу об'єктів і в результаті у підприємства не виникає ні валових доходів, ні валових витрат.
У бухгалтерському обліку в результаті продажу об'єкт основних засобів вилучається з активів (списується з балансу) згідно з п. 33 П(С)БО 7. Списання з балансу проданих автомобілів здійснюватиметься на підставі акта приймання-передачі ф. N 03-1, складеного в трьох примірниках (два залишаються у сторони, що передає, і один - в особи, що приймає об'єкти).
4. Згідно з пп. 3.1.1 Закону про ПДВ операція з продажу автомобілів буде об'єктом оподаткування. База оподаткування такої операції визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості об'єктів основних фондів, що продаються. Якщо операція продажу здійснюється між пов'язаними особами, то база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої від звичайних цін (п. 4.2 Закону про ПДВ).